В Політиці протидії корупції, яка була оприлюднена на Міжрегіональному семінарі з проблем корупції в органах державної влади (Гаага, 1989 р.), містяться заходи попередження (запобігання) корупції [13], частина з яких отримала закріплення у національному законодавстві [8].
У Національній програмі боротьби з корупцією, затвердженій Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. №319, визначено лише заходи протидії корупції, які об’єднано у такі групи:
- профілактичні;
- організаційно-правові;
- інформаційно-аналітичні [9],
- а також деякі із суб’єктів протидії корупції в Україні, які, власне, і були зобов’язані їх реалізовувати.
В Концепції подолання корупції в Україні „На шляху до доброчесності”, затвердженій Указом Президента України від 11 вересня 2006 року №742, визначено такі елементи державно-правового механізму протидії корупції, як причини та умови, що сприяють вчиненню корупційних діянь, які названо у Концепції „корупційними ризиками” та заходи щодо їх нейтралізації. У Концепції також визначено групи суб’єктів вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, до яких віднесені: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, виборні органи та органи судової влади [10].
Указом Президента України від 23 січня 2009 р. №35 утворено Міжвідомчу робочу групу з питань протидії корупції, основними завданнями якої є: підготовка пропозицій щодо вдосконалення взаємодії органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Головного управління державної служби України, Міністерства юстиції України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади у питаннях протидії та запобігання корупції; напрацювання комплексу заходів щодо запобігання та протидії корупції; розгляд пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань запобігання та протидії корупції [13].
Як бачимо, цим Указом визначено такий елемент державно-правового механізму протидії корупції як його суб’єкти (органи). Крім того, визначені у ньому завдання Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції доцільно взяти до уваги під час формулювання завдань державно-правового механізму протидії корупції.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією” від 25 травня 1998 р. №13 визначено суб’єктів відповідальності за вчинення корупційних правопорушень [13].
У наказі Головного управління державної служби України від 13 жовтня 2005 р. №244 „Про затвердження Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції” детально визначено підстави та процедури здійснення антикорупційного контролю як одного із засобів (способів) протидії корупції [14].
Таким чином, аналіз нормативно-правових актів з питань протидії корупції надав змогу зробити висновок про фрагментарне визначення у них елементного складу державно-правового механізму протидії корупції, у переважній більшості з яких визначаються один (як правило, заходи протидії) або два (заходи протидії та суб’єкти протидії) елементи досліджуваного механізму. Винятком є лише два нормативно-правових акта: Закон України „Про боротьбу з корупцією” [5] та Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367 [8], в яких такі елементи визначені більш-менш комплексно (системно), але не завжди у логічній послідовності.
Фрагментарність та непослідовність у визначенні структури державно-правового механізму протидії корупції характерна і для наукових джерел. Зокрема, це характерно для дисертаційних досліджень зі спеціальності 12.00.07, об’єктом яких були суспільні відносини, пов’язані із адміністративно-правовою протидією корупції [2]. Наприклад, С.С. Рогульській розглядає лише адміністративно-правові заходи боротьби з корупцією в Україні, які об’єднує у дві групи:
1) заходи адміністративного примусу (заходи адміністративного попередження, припинення та адміністративної відповідальності);
2) організаційно-правові заходи боротьби з корупцією, які полягають у прийнятті органами виконавчої влади нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання питання боротьби з корупцією, вдосконаленні вже діючих актів та в практичних діях державних органів щодо створення умов для правомірного функціонування державного апарату та попередження корупції через усунення причин та умов виникнення корупції в Україні [5, С. 156].
А.В. Гайдук характеризує заходи адміністративного примусу у боротьбі з корупцією в Україні, які поділяє на: загально-превентивні, спеціально-превентивні та безпосередньо-превентивні [6, С. 168].
Д.Г. Заброда досліджує такий елемент державно-правового механізму протидії корупції, як суб’єкти боротьби з корупцією, а також їх взаємодію та координацію між собою, розмежування компетенції правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією [2].
Р.М. Тучак, досліджуючи адміністративно-правові засади боротьби з корупцією, обмежується лише характеристикою суб’єктів боротьби з корупцією, форм їх діяльності, взаємодії між собою, а також характеристикою адміністративно-правових методів протидії корупційним діянням [15].
Як бачимо, фахівці, які досліджували адміністративно-правові засади протидії корупції в межах дисертаційної роботи, характеризували лише деякі із таких засад, як правило, адміністративно-правові методи протидії корупції. Натомість норми адміністративного законодавства:
- визначають правовий статус суб’єктів протидії корупції;
- регламентують їх адміністративні повноваження;
- розмежовують компетенцію між ними;
- визначають засади координації та взаємодії суб’єктів адміністративно-правової протидії корупції, адміністративні процедури протидії корупції;
- у загальних засадах врегульовують питання організаційного забезпечення адміністративно-правової протидії корупції (планування, кадрова робота, інформаційне забезпечення тощо), а також підстави та порядок здійснення контрольно-наглядової діяльності за адміністративно-правовою протидією корупції.
Більшу кількість елементів державно-правового механізму протидії корупції характеризує М.І. Мельник. Зокрема, вчений формулює поняття протидії корупції, яка, на його думку, є „безпосереднім виразом антикорупційної політики” [2], що визначає ідеологію і стратегію антикорупційних заходів; визначає мету та завдання антикорупційної політики, основні напрями протидії корупції в Україні, об’єкт протидії корупції та суб’єктів її протидії, принципи протидії корупції, заходи протидії корупції [2].
Враховуючи законодавчі положення щодо визначення окремих елементів державно-правового механізму протидії корупції, а також доробки науковців з цих питань, пропонуємо до його структури віднести:
1) причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією;
2) мету та завдання протидії корупції;
3) принципи протидії корупції;
4) об’єкти та рівні протидії корупції;
5) суб’єктів протидії корупції;
6) заходи та засоби протидії корупції;
7) напрямки протидії корупції;
8) систему забезпечення протидії корупції.
На нашу думку, наведена структура державно-правового механізму протидії корупції є логічною та послідовною, а отже, такою, що сприятиме його належному функціонуванню.
Перейдемо до безпосередньої характеристики вищезазначених елементів. Так, одним із елементів досліджуваного механізму є причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією. Цей елемент ми розмістили першим у переліку, так як вважаємо, що перед тим, як протидіяти тому чи іншому протиправному явищу, у нашому випадку, корупції, важливо знати причинний комплекс його породження.
Наступними важливими елементами державно-правового механізму протидії корупції виступають мета, завдання та принципи, які у комплексі являються так би мовити „засадничими” умовами його функціонування.
Так, „основна мета державної політики у галузі боротьби з корупцією” [8], сформульована у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, як „створення дійової системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов’язкової відповідальності винних у їх вчиненні” [8].
У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” сформульовано мету боротьби з організованою злочинністю, однією із форм якої є корупція, яка полягає у „встановленні контролю над організованою злочинністю, її локалізації, нейтралізації та ліквідації; усуненні причин і умов існування організованої злочинності” [3].
Про неможливість „ліквідації” злочинності ми наголошували вище. Щодо „усунення причин і умов існування організованої злочинності”, то вважаємо, що така діяльність більш характерна для завдань протидії (боротьби) злочинності, а не її меті.
Що стосується наукової літератури, то, наприклад, М.І. Мельник під стратегічною метою антикорупційної діяльності пропонує розуміти:
- по-перше, „створення системи суспільних відносин, за якої правомірна поведінка службовців публічної сфери, усіх громадян була б соціально престижною і вигідною…”;
- по-друге, „створення системи дійової і ефективної протидії корупції, за якої вчинення корупційних діянь неминуче тягне відповідальність винних у їх вчиненні осіб і передбачає не лише застосування до них відповідного покарання чи стягнення, а й настання інших негативних наслідків матеріального, політичного, соціального характеру” [2, с.235].