Заохочення суспільно корисної мотивації пост кримінальної поведінки
На сьогодні боротьба зі злочинністю є пріоритетним завданням Української держави. Заходи примусу не завжди можуть справляти стимулюючий вплив на осіб, які вчинюють злочини, що викликає необхідність перегляду певних напрямків у політиці боротьби зі злочинністю.
Особливе місце посідає необхідність стимулювання суспільно корисної мотивації осіб, які після вчинення злочину, добровільно, з метою викриття як власної протиправної діяльності, так і протиправної діяльності інших осіб, повідомляють компетентні органи для прийняття відповідних заходів реагування.
В юридичній літературі для позначення позитивної поведінки після вчинення злочину використовують різні терміни, зокрема можна зустріти «позитивні після злочинні дії» [12, с. 13], «пост кримінальна поведінка» [3, с. 77], «відмова від подальшої злочинної діяльності» [4, с. 56], «пост кримінальне діяння», «позитивна пост кримінальна поведінка» [11, с. 9], «позитивна спеціальна превенція» [1, с. 9] тощо.
Зауважимо, що не всі з перелічених понять відображають поведінку особи після вчинення злочину як таку, яка є підставою для застосування звільнення від кримінальної відповідальності.
В.О. Навроцький, оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, доходить висновку, що вона може бути різна за своїм правовим значенням:
- бути індиферентною для кримінального права;
- характеризувати вчинений раніше злочин — підтверджувати мету, свідчити про мотиви дій винного;
- вести до «перетворення» простого виду злочину в кваліфікований, простого чи кваліфікованого в особливо кваліфікований;
- становити собою склад іншого злочину;
- мати ознаки позитивної пост кримінальної поведінки [3, с.557].
У контексті нашого дослідження науковий інтерес представляє останній вид поведінки, яка характеризується суспільною корисністю і свідчить про зміни у мотиваційній сфері особи, яка вчинила злочин.
Достатньо глибоко пост кримінальна поведінка досліджена російським вченим Р.А. Сабітовим, який визначає її як передбачену законом незлочинну поведінку особи після вчинення злочину, призначення і відбування покарання. На його думку, цим поняттям охоплюється діяльність особи після вчинення злочину до моменту, коли припиняються кримінально-правові відносини, які породжені цим злочином. У цих межах і варто розглядати динамічну структуру пост кримінальної поведінки, яка охоплює:
- поведінку особи після вчинення злочину (ухилення від слідства та суду, з’явлення із зізнанням, відшкодування шкоди і т.д.);
- поведінку після засудження (злісне ухилення від відбування покарання, ухилення умовно звільненого від виконання покладених на нього судом обов’язків і т.д.);
- поведінку засудженого після відбуття покарання [11, с. 21].
В.В. Кузнецов та А.В. Савченко під позитивною посткримінальною поведінкою розуміють дійове каяття, яке може проявитися в таких діях: відвернення шкідливих наслідків вчиненого злочину, відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, з’явленні із зізнанням та інших подібних діях, які пом’якшують наслідки вчиненого злочину та відповідальність за нього [9, с. 111].
Як бачимо, автори під дійовим каяттям об’єднали практично всі умови позитивної пост кримінальної поведінки, які необхідні для визнання такою.
У контексті нашого дослідження ми будемо спиратись на визначення пост кримінальної поведінки, запропонованої Р.А. Сабітовим, оскільки вона найбільш повно відображає динамічну структуру поведінки після вчинення злочину.
Кримінальне законодавство передбачає загальні види звільнення від кримінальної відповідальності та спеціальні, які покликані стимулювати позитивну пост кримінальну поведінку особи, яка вчинила злочин, шляхом не притягнення її за певних умов до кримінальної відповідальності. Мова йде про позитивну поведінку після вчинення злочину, яка характеризує особу як таку, відносно якої застосовувати кримінальне покарання недоцільно.
Звільнення від кримінальної відповідальності не означає, що діяння особи визнаються правомірними, допустимими, схвальними або такими, які її виправдовують. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи [7, с. 272]. Дослідники сходяться на визначенні ознак аналізованого інституту кримінального права. Це, зокрема, такі:
- не здійснюється державний осуд особи, яка вчинила злочин;
- до винного не застосовується кримінальне покарання;
- внаслідок відсутності обвинувального вироку суду особа вважається такою, яка не має судимості [1].
В.О. Навроцький підкреслює, що на практиці питання застосування норм, які регламентують пост кримінальну поведінку, вирішуються неоднозначно, при цьому допускається немало помилок. Роз'яснення ж Пленуму Верховного Суду України існують лише щодо окремих питань (зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з позитивною пост кримінальною поведінкою при даванні хабара). Разом з тим, відповідні положення в теорії кримінального права по суті не висвітлювалися [1, с.555].
Практично всі автори, які досліджували проблеми позитивної пост кримінальної поведінки, акцентували увагу на тому, що вона має носити характер суспільної корисності, при цьому вважаючи «суспільність» корисності як відшкодування заподіяної шкоди, примирення із потерпілою стороною, не вчинення нових злочинів. В цьому контексті наголосимо на тому, що практично не враховується мотивація зазначеної поведінки.
Вважаємо, що суспільна корисність пост кримінальної поведінки може носити тимчасовий характер, каяття не бути щирим, а лише показовим для призначення більш м’якого покарання або звільнення від кримінальної відповідальності взагалі за злочини невеликої тяжкості та в окремих випадках – злочини середньої тяжкості. Тому у кожному конкретному випадку варто встановлювати об’єктивні та суб’єктивні обставини для правильного застосування норм про звільнення від кримінальної відповідальності.
Підтримуємо думку О.О. Житного, який зазначає, що введення в законодавство норм про звільнення від кримінальної відповідальності обґрунтовується такими правовими й соціальними чинниками: а) потребою в удосконаленні засобів забезпечення відшкодування шкоди від злочинів й реалізації відновлювальної функції кримінального права; б) частковою нейтралізацією соціально корисними вчинками шкідливої значущості злочинного діяння й особи, що його вчинила; в) необхідністю перегляду цілей застосування звільнення від кримінальної відповідальності, звернення уваги на позитивну пост кримінальну поведінку й психологію розкаяння; г) позитивним впливом збільшення кількості випадків дійового каяття на поліпшення організації, планування й стану протидії злочинності; д) можливістю шляхом застосування цієї норми обмежити стигматизацію певної частини громадян, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості [8, с. 125].
Розширення переліку норм про звільнення від кримінальної відповідальності та виокремлення їх у самостійний розділ свідчить про те, що законодавець намагався максимально враховувати можливості позитивного впливу на осіб з метою формування у них суспільно корисної мотивації для відвернення негативних наслідків злочинних діянь.
Так, ст. 45 передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям за злочини невеликої тяжкості. Під каяттям розуміється те, що особа визнає свою провину за всіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, надає правдиві свідчення, щиро співчуває про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести покарання.
З позиції стимулювання суспільно корисної мотивації ця норма заохочує формування як суспільно корисного мотиву, так і суспільно корисної мети, оскільки щире усвідомлення того, що протиправними діями були порушені соціальні цінності може активізувати особу до правомірної поведінки для відновлення порушеного стану суспільних відносин, що, безумовно, є корисним для усього суспільства.
Під суспільною корисністю дійового каяття варто розуміти здатність особи сприяти інтересам правосуддя й відновлювати права постраждалих від злочину.
Суспільна корисність дійового каяття у вигляді відшкодування шкоди чи іншим чином її усунення виявляється у можливості відновлення правовідносин, який було спричинено шкоду внаслідок вчинення злочину.
Суспільна корисність дійового каяття у вигляді з’явлення із зізнання й подальшого сприяння розкриттю злочинів полягає у наданні державі допомоги в реалізації правовідносин кримінальної відповідальності, а, отже, у здійсненні інтересів правосуддя.
Ступінь суспільної корисності дійового каяття оцінюється щодо кожного блоку дій у його рамках. З’явлення із зізнанням й сприяння розкриттю злочинів оцінюються, виходячи з важливості відомостей, отриманих внаслідок такого сприяння, їх вплив на процес розслідування злочину. Критерієм суспільної корисності відшкодування шкоди є обставини, які свідчать про повне відшкодування.
У судовій практиці дійове каяття заохочується таким чином:
Кримінальна справа по обвинуваченню І. за ст. ст.27 ч.5, 205 ч.1 КК України надійшла до Оболонського районного суду м. Києва 14.03.2007 року.