Відповідно до Закону України від 23.12.1997 “Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” метою парламентського контролю, що здійснюється Омбудсменом є:
1) захист прав і свобод людини і громадянина;
2) додержання та повага до прав і свобод людини всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у ці галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод.
Уповноважений може розпочати провадження справ та перевірок на наступних підставах:
1) за зверненням громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненням народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
Звернення до Уповноваженого подаються протягом року з дня виявлення порушень. У виняткових випадках цей строк може бути подовжений але не більше двох років. Подані звернення розглядаються у відповідності із Законом України “Про звернення громадян” від 02.10.1996.
При розгляді звернення уповноважений може вчинити такі дії: а) відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод; б) роз’яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення; в) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд цього звернення; г) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Це забезпечується особливим статусом, оскільки його повноваження не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її достроковому розпуску, введення воєнного або надзвичайного стану в Україні, чи в окремих її місцевостях. Крім того, він наділений широким колом повноважень, тож може безперешкодно відвідувати органи державної влади; знайомитися з документами, в тому числі і з таємними; отримувати необхідні копії в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах прокуратури та судах, запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; направляти у відповідні органи акти реагування. Причому всі органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, посадові та службові особи зобов’язані співпрацювати з Уповноваженим та надавати йому необхідну допомогу для повного, усестороннього і об’єктивного дослідження фактичних обставин справи.
Стаття 5 Закону України “Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” визначає два види таких актів реагування:
1) конституційне подання Уповноваженого, яким він звертається до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України закону чи іншого нормативного акта; офіційного тлумачення законів та положень Конституції;
2) подання Уповноваженого, яке направляється до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, підприємств організацій, їх посадовим та службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк з щодо усунення виявлених порушень.
Застосування адміністративних стягнень, як і будь-які інші дії органів виконавчої влади, мають здійснюватися у повній відповідності з Конституцією України та законами України. Зрозуміло, що найкращою гарантією дотримання прав і свобод як громадян, так і юридичних осіб під час адміністративного провадження є високий рівень професіоналізму посадових осіб державних органів всіх рівнів, об’єктивний та індивідуальний підхід до вирішення кожної справи, ретельне вивчення матеріалів та всебічний аналіз обставин справи. Водночас, посадова особа, яка є представником органу, уповноваженого розглядати справи про адміністративне правопорушення це лише людина, тож необхідно брати до уваги і так званий людський фактор та відсутність ідеальних умов здійснення професійної діяльності. Тож поряд з цим необхідно існування й інших гарантій. Вони проявляються в праві на оскарження рішень і дій органів державної влади, в адміністративному, судовому та парламентському державному контролі. Наявна система гарантій, навіть при їх недосконалості, є досить важливою. Оскільки з одного боку, застерігає уповноважених осіб та державні органи від вчинення дій, що суперечать нормам закону, стимулюють ріст правосвідомості та професіоналізму, а, з іншого, гарантують особам, щодо яких здійснюється адміністративне провадження об’єктивність та неупередженість вирішення справи.
Література
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст.141.
2. Адміністративний кодекс Української РСР. — К. : Держполітвидав УРСР, 1956. — 212 с.
3. Кодекс Украины об административных правонарушениях : научно-практический комментарий. — [издание пятое]. — Х. : Одиссей, 2004. — 912 с.
4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25-26. — Ст. 131 (із змінами та доповненнями).
5. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях : приняты Верховным Советом СССР 23 октября 1980 года // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1980. — № 44. — Ст. 909.
6. Про виконавче провадження : проект Закону України, підготовлений Центром політико-правових реформ [електронний ресурс] // Режим доступу : www.pravo.org.ua.
7. Про службу апробації : проект Закону України [електронний ресурс] // Режим доступу : www.kmu.gov.ua.
8. Агафонов А. Як по-новому мають обчислюватися кримінальні та адміністративні штрафи / А. Агафонов // Право України. — 1993. — № 5–6. — С.38–40.
9. Адміністративна відповідальність в Україні : навч. посібник / за заг. ред. А.Т. Комзюка. — Х. : Ун-т внутр.справ, 1998. — 78 с.
10. Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків) : навч. посібник / за заг. ред. д.ю.н., проф. І.П. Голосніченка. — К. : КІВС, 2003. — 112 с.
11. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 томах / за ред. В.Б. Авер’янова. — К. : Юридична думка, 2004. –— Том 1 : Загальна частина. — 584 с.
12. Адміністpативне судочинство в Укpаїні / упоpяд. В.С. Стефанюк, В.В. Сунцов. — (Рефоpма судів Укpаїни). — Кн.2 : Кодекс Укpаїни пpо адміністpативні пpоступки (пpоект). — Х. : Консум, 2003. — 331 с.
13. Алексеев С.С. Теория права. – Харьков: Изд-во БЕК, 1994. – 224 с.
14. Алехин А.П. Административное право Российской Федерации : учебник / А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. — М. : Зерцало, 1997. — 671 с.
15. Андрійко О.Ф. Розвиток адміністративного права в Україні / О.Ф. Андрійко // Часопис Київського університету права. — 2002. — № 1. — С.54–58.