Делегування повноважень в правоохоронних органах є складником загального процесу формування світогляду й професіоналізму співробітників у процесі їх службової діяльності. На сучасному етапі безпрецедентного динамізму й суперечливості соціальних, економічних, політичних та інших процесів, феномен делегування повноважень в правоохоронних органах є вкрай актуальним і необхідним.
Своєрідність феномена делегування повноважень у теорії соціального управління персоналом пояснюється як особливостями розвитку суспільних відносин на сучасному етапі, так і специфікою діяльності органів правопорядку, що забезпечують правозастосування, правовиконання та правоохорону. Дослідження проблем правоохоронної діяльності й делегування повноважень останнім часом помітно активізувалися [2].
З огляду на це феномен делегування повноважень як соціально-психологічний механізм підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ може бути розглянутий в аспекті управління персоналом конкретними співробітниками, котрі виконують службові обов’язки й усвідомлюють соціальну необхідність своєї діяльності в інтересах громадян, суспільства й держави. Однак, як показують дослідження й практика діяльності органів правопорядку принципи форми й методи делегування повноважень, що існують та застосовуються, не завжди є оптимальними як з управлінських, так і із психолого-педагогічних позицій. Найчастіше вони несуть у собі недоліки командно-адміністративної системи управління персоналом.
Усе це дозволяє говорити про делегування повноважень як найважливіший елемент внутрішньоорганізаційного управління. Організаційно-правові, соціально-психологічні й педагогічні закономірності делегування повноважень ведуть до підвищення ефективності процесу управління персоналом органів правопорядку.
Терміни «персонал», «персоналізація», «персональна спрямованість» у поєднанні з делегуванням повноважень рідко трапляються у науці й практиці управління персоналом правоохоронних органів хоча, термін «персонал» ужитий у ряді наукових праць і документів [3]. Наприклад. А.Б Борисов і А.В. Кудрявцев розкривають основи роботи з персоналом правоохоронних органів у сучасних умовах [94]. В.Н. Воліна та С.А. Козлов у «Методичних рекомендаціях з попередження самогубств співробітників ОВС» серед типів психічного реагування на психотравми називають персоналізацію. У їх розумінні «персоналізація — тенденція зв’язувати все, що відбувається навколо себе із власною особистістю» [95, с.3]. На нашу думку персоналізація виражається з одного боку в мотивації персоналу з іншого в делегуванні повноважень.
Таким чином, під делегуванням повноважень в правоохоронних органах розуміється базоване на гуманістичних принципах соціально-ціннісне відношення до суб’єктів та об’єктів делегування повноважень. На основі обліку їх індивідуально-психологічних, типологічних особливостей, персональної спрямованості до учасників делегування повноважень сприяє максимальному використанню на службі, у родині, здібностей співробітників: сприяє їх оптимальній соціально-трудовій адаптації; дозволяє забезпечувати фізичне, психічне й соціальне благополуччя особистості. Делегування повноважень є соціально-психологічним джерелом активізації службової діяльності співробітників правоохоронних органів.
Разом із тим у руках керівника-професіонала, делегування повноважень підлеглому в умовах постійного нервово-психічних і фізичних перевантажень є потужним засобом психопрофілактики й психогігієни деструктивних форм поведінки співробітників правоохоронних органів, при несприятливому стіканні оперативно-службових і побутових обставин, що провокують девіантну поведінку. Воно може відігравати психотерапевтичну роль для попередження й подолання кризових станів як окремої особистості, так і колективу співробітників правоохоронних органів у цілому.
Делегування повноважень допоможуть вирішити ряд управлінських проблем, пов’язаних з роботою персоналу в правоохоронних органах. Персональна спрямованість до суб’єктів і об’єктів делегування повноважень полегшує контроль, оптимізує регуляцію поведінки підлеглих, підвищує їх відповідальність за виконання посадових обов’язків. Вона забезпечує комфортність становища особистості в службовому колективі, а отже, буде сприяти ефективності виконання оперативно-службових завдань з правоохоронної діяльності.
В основі індивідуального підходу, який використовується як принцип навчання й виховання в педагогіці, лежить облік індивідуально-типологічних особливостей особистості, що дозволяє нейтралізувати й перебороти її негативні й розвита позитивні якості. Поняття делегування повноважень як управлінського принципу в органах правопорядку розширюється й заглиблюється внаслідок обліку не тільки психологічної своєрідності співробітника правоохоронного органу, але і його соціального статусу, становища в суспільстві, правової й загальної культури.
Делегування повноважень гарантує інтереси персоналу від суб’єктивізму, зведення рахунків, протекціонізму і є своєрідним «фільтром якості» співробітника. Реалізуючи на практиці принципи гуманізму, індивідуальної й взаємної відповідальності, делегування повноважень є одночасно і розділовим бар’єром, і сполучною ланкою між начальником і підлеглим, працівником і колективом.
Соціально-психологічні механізми делегування повноважень внутрішньо-системних управлінських відносин в правоохоронних органах можуть реалізуватися шляхом використання такого інструментарію: персональна спрямованість основних законодавчих і нормативних актів, що регламентують діяльність керівників правоохоронних органів України щодо делегуванні своїх повноважень підлеглим; формування почуття задоволеності співробітника від усвідомлення своєї причетності до соціально значимої діяльності, пов’язаною із правовиконанням, правозастосуванням, правоохороною; особистісного й професійного визнання колег, громадян, суспільства в цілому в процесі виконанні делегованих повноважень від керівника підрозділу; делегування повноважень через включення індивідуально-особистісних підходів до учасників службових відносин в правоохоронних органах, розвитку позитивних способів протидії конфліктним і кризовим ситуаціям на службі й у побуті. Делегування повноважень це джерело активності учасників управлінських відносин в правоохоронних органах, в основі якого лежить потреби кожної особистості в персональній спрямованості до неї. Це поняття нерозривно пов’язане з поняттям індивідуальності та колективізму.
Таким чином, проаналізував концептуальні основи делегування повноважень в правоохоронних органах можна визначити, що під делегуванням повноважень від керівника підрозділу правоохоронного органу до підлеглого розуміється система відносин, що виражає специфіку діяльності правоохоронних органів в процесі прийняття управлінських рішень.
Оцінивши наявні теоретичні концепції та позиції науковців стосовно концептуальних основ делегування повноважень дійшли висновку, що своєрідність феномена делегування повноважень у теорії соціального управління персоналом пояснюється як особливостями розвитку суспільних відносин на сучасному етапі, так і специфікою діяльності органів правопорядку, що забезпечують правозастосування, правовиконання та правоохорону.
Поняття делегування повноважень як управлінського принципу в органах правопорядку розширюється й заглиблюється внаслідок обліку не тільки психологічної своєрідності співробітника правоохоронного органу, але і його соціального статусу, становища в суспільстві, правової й загальної культури. Якісне виконання суб’єктами та об’єктами делегування повноважень завдань та функцій з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки перебуває у прямій залежності від соціальної науки й практики управління персоналом, умінні глибоко й усебічно здійснювати аналіз та оцінку конкретних соціально-політичних факторів, оперативної обстановки, власних управлінських і професійних позицій.
ЛІТЕРАТУРА
державний влада делегування повноваження
1) ВасильковВ.М. До проблеми розробки соціально-психологічної концепції підготовки робочих кадрів / В.М.Васильков // Проблеми загальної та педагогічної психології. — Т. 3. — Ч.7. — К., 2001. — С.22-27.
2) Горлинський В.В. Система соціально-моральної регуляції у Збройних силах України : соціально-філософський аналіз : автореф. дис… канд. філос. наук : 09.00.03 / В.В. Горлинський. — К., 2003. — 18 с.
3) Петровский В.А. Личность учителя с позиции персонализации / В.А. Петровский, И.Г. Дубов. — Ростов н/Д., 1996.
4) Карамушка Л. М. Дослідження актуальних проблем психології управління та організаційної психології у період трансформаційних процесів в Україні (До 10-річчя лабораторії психології управління) // Актуальні проблеми психології. Том І.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. Максименка С.Д., Карамушки Л. М. — К. : Міленіум, 2003. — Ч. 9. — 156 с.
5) Психология личности: словарь-справочник / под. ред П.П. Горностая и Т.М. Титоренко. — К. : Рута, 2001. — 320 с.
6) Аврутин Ю.Е. Эффективность деятельности органов внутренних дел (опыт системного исследования) / Ю.Е. Аврутин. — СПб, 1998. — 412 с.
7) Атаманчук Г.В. Управление — социальная ценность и эффективность / Г.В. Атаманчук. — М., 2001. — 256 с.
8) Дзюба В.Т. Уголовно-правовая защита личности и деятельности работников милиции и народных дружинников / В.Т. Дзюба. — К., 1989.
9) Демків Р. Проблеми вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності міліції України в умовах побудови правової держави / Р. Демків // Підприємство, господарство і право — 2006. — № 4. — С.100-102.
10) Понятовская Т.Г. Концептуальные основы утоловного права России (история и современность) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук / Т.Г. Понятовская. — Екатеринбург, 1997. — 17 с.
11) Кант И. Сочинения / Кант И. — Т.4. — М., 1965. — 544 с.