лобізм суспільство інтерес група
Аналіз лобізму як політико-правового явища, його сутності, функцій із джерел цього поняття доцільно почати з вивчення тих форм проявів розглянутого інституту, що були властиві державам на різних етапах їх розвитку. Це допоможе зробити цілком обґрунтований акцент на правовому змісті лобістської діяльності, що є найбільш актуальним у сучасній концепції правової політики і правового життя; й окреслити ті риси і прояви лобізму, що найчастіше додають йому приховано-завуальованого характеру.
Аналіз будь-якої проблеми традиційно починається із виявлення смислу основної категорії дослідження. Ми не будемо змінювати такому підходу, оскільки він може бути прийнятий як аксіоматичний.
Але перш ніж надати визначення самому поняттю «лобізм», поряд із джерелами зазначеного явища, слід розглянути виникнення терміна, що став вже узвичаєним. Слід зазначити, що «історія слова й історія явища відокремлюються значним тимчасовим проміжком» [1, с. 60].
Етимологічно англійське слово «лобі» належить до середньовічної латини (lobia). Спочатку латинське слово «лобіа», чи змінене на англійський лад «лобі», зафіксоване у 1553 р., яке позначало тоді прохідні коридори, в основному в монастирях. Від них відходили двері до окремих кімнат, галерей, тихих куточків, які ставали місцем зустрічей зацікавлених осіб із «зовнішнього» монастирю світу та його мешканців, що володіли на той час чималою владою, у тому числі й політичною [2, с. 159–160].
Пізніше ця характеристика поширилася на аналогічні коридори й холи в театрах і вже у XVII столітті – у парламентах. Із 1640 р. слово «лобі» вживається для вказівки на приміщення навколо залів засідань, де відбувалися зустрічі законодавців із громадянами [1, с. 60].
Перехід церковного слова у світсько-парламентський ужиток пов’язаний, очевидно, з тим, що спочатку в англійського парламенту не було свого приміщення. Парламент скликався нерегулярно, у різних будинках (і навіть різних містах). Більше того, можна сказати, що постійно діючого парламенту спочатку взагалі не існувало. Під парламентом в Англії розуміли скликані королем збори титулованих феодалів, представників міст для обговорення окремих питань перед ухваленням рішення. Після цього збори розпускалися, і нові збори скликалися тоді, коли королю знову була необхідна порада [3, с. 6].
Найчастіше парламент збирався у церквах. Нічого незвичайного у цьому не було, оскільки в середні століття багато тотожних публічних зборів, навіть коли вони мали світський характер, відбувалися в храмах. Згодом в англійського парламенту з’явилася своя власна резиденція, але визначена церковна термінологія для назви деяких приміщень збереглася на довгі роки. Звернемо увагу на те, що і сучасне місце розташування англійського парламенту називається на ім’я абатства – Вєстмінстер (Westminster), що перекладається як «Західний кафедральний собор», або «Західна монастирська церква».
Зовсім невипадково таке явище як лобізм пов’язують із назвою визначеного приміщення. Цьому є логічне пояснення, якщо згадати процедуру голосування того часу, коли зважувалися найбільш важливі питання. Відповідно до цієї процедури (іменованої англійською division) голосуючі за ту чи іншу пропозицію, виходили в різні виходи із залу засідання, у різні коридори, де відбувався підрахунок членів парламенту спеціальними лічильниками, а перевага числа, що вийшли у той чи інший коридор означав і означає, за яке рішення проголосувала більшість депутатів. Виходячи в лобі (коридори) парламентарії мали можливість не тільки голосувати, але й зустрічатися із зацікавленими у їхній діяльності особами, у першу чергу з представниками громадськості.
Пізніше британські традиції перекочували в заморські колонії, зокрема в Північну Америку. Після звільнення від колоніальної залежності парламентаризм у США став розвиватися самостійно, але дещо з британської спадщини все ж таки збереглося, залишився у тому числі і термін «лобі» для позначення вестибюля і коридорів, відкритих для публіки, де виборці можуть поспілкуватися із членами парламенту. Так слово «лобі» і його похідні («лобіст», «лобіювання») стали приживатися і закріплювати самостійні понятійні позиції в американському лексиконі. Саме в США в XIX ст. термін «лобі» набув свого сучасного політико-правового змісту.
Відповідно до деяких джерел [4, с. 3], вперше у формі «лобі-агент» він уперше письмово зафіксований у 1829 р. і спочатку застосовувався для позначення тих завсідників коридорів урядових будинків у місті Олбані, що активно шукали зустрічей з посадовими особами органів влади штату Нью-Йорк у надії домогтися яких-небудь сприятливих для себе рішень.
Є й інші відомості, що вказують на більш ранній часовий період (1808 р.). У них зазначено, що перші згадування про лобістів (у той час застосовувався термін «угруповання») можна знайти ще у статтях «Федераліста»: у номері 10 один із батьків-засновників американської Конституції Дж. Медісон визначив їх як «групу громадян, що належать до більшості чи меншості суспільства, об’єднаних подібними інтересами, що протистоять інтересам інших громадян» [5, с. 44].
Саме Джеймс Медісон започаткував негативне ставлення до лобізму як до деструктивної сили суспільства: «Аргументи проти лобізму зводиться до того, що їхня діяльність підриває віру громадян у державні інститути, форми діяльності лобістів не завжди законні, у цілому діяльність закрита і не піддається суспільному контролю» [5, с. 44].
Але одна з найпоширеніших версій говорить, що традиція лобізму сягає корінням в епоху президентства У.С. Гранта (1869–1877 р.) [6, с. 331].
Вечорами президент зі своєю «командою» мав звичай «розслаблятися» після напруженого робочого дня у вестибулі одного з готелів. Там його міністри, а також сенатори зустрічалися з різними людьми, вислуховували їхнього прохання і давали обіцянки виконати їхній (найчастіше не безкорисливо). Із цієї причини вживання слова «лобіст» було пов’язано з указівкою на хабарництво.
Таким чином, негативний контекст, в якому вживається найчастіше термін «лобізм» сьогодні, бере свій початок від самого виникнення.
Із середини ХІХ ст. терміни стали найбільш уживаними в американському політичному лексиконі. І вже зі США поняття «лобізм», «лобіювання» тощо стали поширюватися по всьому світу. У 50–60-і роки XX ст. у зарубіжній літературі термін «лобізм» набуває значного поширення і трактується в основному як позапарламентський процес взаємодії держави і структур цивільного суспільства [7, с. 48]. Однак, варто зазначити, що політико-правова практика ряду ведучих країн трохи відрізнялася від американської. Так, наприклад, в Англії це явище довгий час вважалося негожим, а слово «лобізм» у країні практично не вживається і зараз, хоча воно генетично пов’язано саме із цією країною. У той же час воно використовується в законодавстві Канади й Австралії. Уникають цих слів на офіційному рівні й інші країни (наприклад, Франція і Німеччина).
В Україні терміни, однокорінні слову «лобі», входять поступово в ужиток у 70–80 роках XX ст. Спочатку цей термін міцно пов’язували із досвідом США, і за ним було збережено негативний смисл.
Наочно продемонструвати таку позицію можуть джерела радянського періоду, в яких сказано: «Лобі, лобізм – система контор і агентств великих монополій, що існують при законодавчих органах США, що здійснюють прямий тиск (аж до підкупу) на законодавців і державних чиновників в інтересах цих компаній» [8, с. 589]. Аналогічні трактування наводяться й в інших словниках [9, с. 282], [10, с. 187], [11, с. 141] аж до сьогодення.
Зрозуміло, що подібне трактування поняття радянського періоду могло мати суто ідеологізований характер. Показуючи тим самим, що існування цього явища в нашій країні є неможливим і зв’язували його тільки з політичним життям капіталістичної системи.
Однак подібна точка зору зустрічається й у сучасний період в окремих виданнях останніх років. Наприклад, у словнику-довіднику «Демократія від А до Я» 2002 року видання, наводиться таке формулювання: «Зараз це поняття використовується головним чином у двох значеннях. У широкому значенні лобізм означає здійснення групами інтересу або індивідами спроб впливу на зміст рішень державної влади. У більш вузькому значенні лобі стало окресленням інституту, який здійснює в США зв’язок між приватними інтересами і законодавчим процесом. Лобісти, між тім, не є групою інтересу, а є професійними представниками чужих інтересів. Ще з часів президента Е. Джексона встановився звичай оплати професійних лобістів за надані ними послуги. Така діяльність навколо парламенту й уряду створила умови для корупції» [12, с. 114].
Дата видання словника зазначена не випадково. Це було зроблено з тією метою, щоб простежити, наскільки великий часовий період заперечення цього явища в Україні, й показати, чому дотепер ми знаходимося на такому «низькомущабелі» осмислення лобізму як політико-правового і суспільного явища суспільства.
Таким чином, теоретичне осмислення теми лобіювання сьогодні ускладнено через слабку розробленість категоріального апарату. В Радянському Союзі за офіційною ідеологією можливість подібного явища виключалася, оскільки вважалося, що пряма демократія радянського типу ефективно виражає інтереси всього народу, а існування додаткових механізмів представництва інтересів, як і їхнє дослідження, було неможливим.
У дослідженні не ставилася мета визначити точну дату виникнення лобізму, це майже неможливо, тому що групи інтересів існують протягом всієї історії людства, з тих пір як стали складатися система влади. Суть дослідження полягає в тому, щоб простежити процес розвитку цього явища, тому що воно є одним із основних, організуючих складових політико-правового життя суспільства, тим більше, що має об’єктивний характер, і чим раніше це буде визнано, тим легше буде додати йому цивілізовані рамки.
Тому, як нам здається правильним, необхідно комплексно проаналізувати це явище і з’ясувати, що ж є вихідною базою і складовими лобізму.