Протокол є єдиною підставою для подальшого провадження у справі про адміністративне правопорушення, за вчинення якого передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення.
Більшість повноважень щодо порушення провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, сконцентровано у органів внутрішніх справ, що і цілком об’єктивно, враховуючи об’єкт посягання (ці ж органи наділені і широкими повноваженнями щодо застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 266 КпАП України)). У разі вчинення адміністративних правопорушень кількома особами, протокол складається на кожного порушника окремо. Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, є направлення протоколу по справі до суду для розгляду (ст. 257 КпАП України), окрім випадків, якщо виникають обставини, що виключають провадження (ст. 247 КпАП України).
Справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, розглядаються винятково в судовому порядку (ст. 221 КпАП України) і висвітленню цього питання присвятили увагу свого часу О. Павлова [162], О. Кононенко [13].
Строки розгляду таких справ, згідно з ст. 277 КпАП України, можуть дорівнюватись від однієї доби до п’ятнадцяти днів. Незрозумілим у цьому аспекті є формулювання пропозиції у перспективному законодавстві збільшити строки розгляду будь-яких справ про адміністративні проступки, а саме “...справа повинна бути розглянута в розумний строк (досить розпливчасто), але не більше одного місяця з моменту отримання уповноваженою посадовою особою адміністративного органу матеріалів відповідної справи» [8]. Як бачимо, більшість справ повинні розглядатися досить оперативно і у цьому контексті цілком логічно виглядає пропозиція щодо зменшення строку розгляду справ про адміністративні правопорушення, в тому числі за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, з максимального п’ятнадцятиденного до п’ятиденного строку, тим самим сприяючи посиленню ефекту, перш за все психологічного, впливу конфіскації та оплатного вилучення на правопорушника.
Окрім судді як основного, центрального суб’єкту у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування виправних робіт, беруть участь також:
1) особа, щодо якої здійснюється провадження, навколо якої концентрується процесуальна діяльність всіх інших суб’єктів (при цьому слід зазначити, що, на відміну від інших категорій справ, для більшості справ про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування виправних робіт, участь особи, щодо якої здійснюється провадження, є обов’язковою);
2) потерпілий;
3) законні представники або особи, що притягується до відповідальності, або потерпілого;
4) захисник;
5) свідок;
6) експерт;
7) перекладач тощо, процесуальний статус яких визначено у ст.ст. 268-274 КпАП України.
У перспективному законодавстві, зокрема у Проекті Кодексу України про адміністративні проступки всіх учасників відповідного провадження пропонується поділити на: адміністративний орган, особу, яка притягується до відповідальності за вчинення адміністративного проступки і на права та обов’язки якої спрямовано адміністративний акт (адресат), особу, законні інтереси якої може зачіпати адміністративний акт, так звана заінтересована особа, в тому числі і потерпілий, а також особи, які сприяють розгляду адміністративної справи [8].
М. Хавронюк дещо корегує відповідну пропозицію, виділяючи адміністративний орган, суб’єкта адміністративного проступку (бо термін “адресат” не є характерним для адміністративного провадження), заінтересовану особу і розширене уточнення переліку осіб, які сприяють розгляду справи [2]. Фактично має місце перерахування всіх чинних осіб, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, щоправда, із певним їх групуванням.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення, за вчинення якого передбачається застосування конфіскації та оплатне вилучення, є центральною стадією провадження, оскільки на цій стадії суддя повинен остаточно вирішити всі питання і прийняти підсумковий правозастосовний документ – постанову, в якій або ж визнати особу винною і обрати щодо неї вид адміністративного стягнення у вигляді конфіскації та оплатного вилучення, або ж закрити провадження. При цьому саме від цієї стадії буде залежати, багато в чому, або наявність чи відсутність стадії оскарження (опротестування) постанови та виконання постанови, ефективність і реальність застосування адміністративного стягнення у вигляді конфіскації та оплатного вилучення, тобто виконання постанови.
Ст. 278-286 КпАП України детально регламентують засади розгляду справ про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, та прийняття постанови, всіх етапів цієї стадії: підготовки справи до розгляду, слухання справи, прийняття постанови, доведення її до відома (хоча існує і дещо інша точка зору в адміністративно-правовій науці, а саме – існує три етапи і доведення постанови до відома є складовою третього етапу [3, С. 56], що, по суті, істотного значення немає, бо всі ці процесуальні дії здійснюються в межах однієї стадії.
Саме під час цієї стадії, на підставі дослідження всіх доказів, суддя повинен у разі визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, при обранні адміністративного стягнення у вигляді конфіскації та оплатного вилучення, з’ясувати адекватність виду і розміру цього адміністративного стягнення характеру адміністративного правопорушення, наявність реальних можливостей застосування конфіскації та оплатного вилучення із тим, щоб забезпечити досягнення мети цього адміністративного стягнення. Друга стадія провадження, її послідовність співпадає у загальних рисах із змістом інших видів правозастосовної діяльності. І на це роблять вказівку О. Бандурка та М. Тищенко.
Так, в теорії права відомо три системи правозастосовних операцій, які об’єднуються у три основних етапи:
1) з’ясування фактичних обставин справи, що поєднує дії, пов’язані з аналізом всіх даних, доведення їх повноти та достовірності;
2) вибір та аналіз правової норм, що знаходить прояв у встановленні часу її прийняття, юридичної сили, характеру припису тощо;
3) прийняття рішення у справі, яке є правозастосовним документом [5, С. 173].
О. Бандурка і М. Тищенко роблять слушний висновок, що дії суб’єкта адміністративної юрисдикції, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, в тому числі за вчинення якого передбачається застосування виправних робіт, спрямовані на встановлення складу і характеру правопорушення, особи правопорушника, а також причин та умов, що сприяють неправомірному діянню, таким чином вони органічно охоплюються вищезазначеними етапами [3, С. 179].
Завершується судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, прийняттям постанови (у перспективному законодавстві використовується термін “адміністративний акт”) [8]. Незважаючи на те, що у ст. 284 КпАП України визначено, що за змістом може існувати три види постанов, однак, враховуючи той факт, що виправні роботи не можуть застосовуватися до осіб, які не досягли повнолітті, відповідно мова може йти лише про можливість судді прийняти один із двох видів постанов:
а) про застосування (накладення) конфіскації та оплатного вилучення;
б) про закриття справи (у випадку оголошення усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу, або передачі їх прокурору, органу досудового слідства чи дізнання, або наявності обставин, які виключають провадження у справі).
Постанова, як і будь-який правозастосовний документ, повинна містити певні реквізити (ч. 2 ст. 283 КпАП України), оголошуватися негайно після закінчення справи (ч. 1 ст. 285 КпАП України). Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а також на прохання потерпілого і йому. Копія вручається під розписку. У разі, якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі (ч. 3 ст. 285 КпАП України).
Третя стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення. За вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, є факультативною, залежить від прояву ініціативи певних осіб, виступає “загальною важливою гарантією дотримання законності і обґрунтованості застосування виправних робіт” [5, С. 176]. Враховуючи специфіку провадження у справах, що розглядаються, слід зазначити, що в даному випадку зміст цієї стадії є дещо специфічним, у порівнянні із розглядом справ про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування інших видів адміністративних стягнень.
Ч. 2 ст. 187 КпАП України передбачає, що постанова суду про накладення адміністративного стягнення, в даному випадку конфіскації та оплатного вилучення, є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України В той же час ст. 294 КпАП України закріплює положення про те, що всі постанови у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, можуть бути скасовані або замінені за протестом прокурора, самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора – головою вищестоящого суду. Тобто про прояв ініціативи з боку будь-яких інших учасників провадження не може бути і мови.