По-шосте, виходити із того, що усі державні органи, які функціонують в межах об’єкта управління, спрямовують свою правоохоронну діяльність (в рамках власної компетенції) на «зменшення» сфери порушення права, тобто на відтворення належного правопорядку. Саме це, на наш погляд, зумовлює необхідність конструктивної взаємодії цих органів державної влади, а також формування та здійснення свого внеску (відповідно до компетенції) у забезпечення належного правопорядку.
Виходячи із зазначених вище пропозицій, а також ґрунтуючись на системній моделі взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері (стратегічна та тактична взаємодія), вважаємо за доцільне дослідити окремі складові об’єкта управління, а саме їх компетенцію задля досягнення конкретної мети та реалізацію стратегічної та тактичної взаємодії, а також організаційно-правових механізмів її забезпечення (підрозділ 2.1). Слід підкреслити, що серед органів державної влади, які «відповідають» за адміністративно-політичну сферу суспільства, існують і такі органи, які прийнято називати правоохоронними. У підрозділі 2.1 вже була сформована наша позиція щодо розуміння поняття «правоохоронні органи». Дозволимо собі дещо нагадати з цього приводу.
Існує багато точок зору стосовно переліку правоохоронних органів. В результаті проведеного аналізу праць науковців (Ю.Є. Аврутіна, О.М. Бандурки, О.К. Безсмертного, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К.Ф. Гуценка, М.А. Ковальова, К.Б. Левченко, С. Лихової, В. Осадчого, Р. Тевліна, О.В. Тюріної, О.О. Чувилева, А.О. Чувилева, О.Д. Тихомирова) [29; 53; 54; 56; 104-108; 189; 190] автор дійшов висновку, що у наукових колах відсутній єдиний підхід щодо визначення поняття «правоохоронні органи», розуміння того, які органи можна відносити до правоохоронних, що, у свою чергу, ускладнює вирішення теоретичних проблем у правоохоронній сфері та здійснює негативний вплив на діяльність цих органів. Крім того, слід підкреслити, що у чинному національному законодавстві [2; 48-50; 63; 87; 91; 191; 192] відсутнє конституційне та інше нормативно-правове закріплення поняття та системи правоохоронних органів та лише приблизно визначено перелік правоохоронних органів України.
Так, у результаті проведеного аналізу зазначених вище наукових праць та норм чинного законодавства України, можна дійти висновку, що у широкому розумінні до правоохоронних органів відносять практично усі органи державної влади, діяльність яких тим або іншим чином пов’язана із правоохоронною сферою, тобто основним завданням діяльності яких є підтримання правопорядку, забезпечення законності, охорона права шляхом здійснення превентивних заходів та боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Таким чином, можна зробити висновок, що до правоохоронних органів (у широкому розумінні) відносяться органи державної влади, що безпосередньо формують державну політику у правоохоронній сфері – носії правотворчої функції – та керують реалізацією цієї політики (тобто суб’єкти державного управління у правоохоронній сфері, компетенція яких була проаналізована у попередньому підрозділі), та ті органи державної влади, що реалізують сформовану державну політику у правоохоронній сфері, – носії правотворчої (у рамках наданої компетенції) та правоохоронної функцій. Слід зазначити, що до органів державної влади, що реалізують державну політику у правоохоронній сфері, належать не лише органи виконавчої влади, на які безпосередньо покладено виконання приписів нормативно-правових актів, а й інші органи державної влади (наприклад, Прокуратура України). Тобто, під органами державної влади, що реалізовують державну політику у правоохоронній сфері, слід розуміти правоохоронні органи (у вузькому розумінні), основним завданням яких є забезпечення нормального функціонування правоохоронної сфери, та інші органи державної влади, що «відповідають» за адміністративно-політичну сферу суспільства (наприклад, Збройні Сили України).
Так, до органів державної влади, що реалізують державну політику у правоохоронній сфері, відносяться: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (наприклад, формування Збройних Сил України). У роботі вважалося за доцільне дослідити адміністративно-правове та організаційне забезпечення діяльності та взаємодії лише декількох із цих органів державної влади України, а саме: органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів служби безпеки та формувань Збройних Сил України.
Перший орган державної влади України, що уповноважений займатися реалізацією державної політики у правоохоронній сфері та компетенція якого буде досліджена в межах даного підрозділу, – це органи прокуратури. Згідно з чинним національним законодавством органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, що очолюється Генеральним прокурором України [88]. Перш за все хотілося б відзначити, що органи прокуратури не відносяться до системи органів виконавчої влади України, оскільки відповідно до Конституції України [2] виконання покладених на органи прокуратури функцій та повноважень є самостійним видом державної діяльності. Підтвердженням цього постають також специфічні функції та характер діяльності прокуратури, принципи організації діяльності органів прокуратури та єдність завдань цього незалежного централізованого державного органу. Доцільність дослідження саме цього органу державної влади як одного із суб’єктів реалізації державної політики у правоохоронній сфері зумовлена існуванням правоохоронної функції у органів прокуратури.
У результаті проведеного ретельного аналізу функцій органів прокуратури та основних принципів діяльності зазначених органів [88] можна зробити висновок, що з метою належної реалізації наданих їм функцій органи прокуратури України уповноважені захищати в межах своєї компетенції права та свободи громадян, виключно ґрунтуючись на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного або соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану. До того ж, у разі порушення прав та свобод громадян органи прокуратури уповноважені шляхом розгляду відповідних заяв та скарг, нагляду за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами вживати необхідних заходів (виключно в межах своєї компетенції) щодо своєчасного усунення порушень закону та притягнення до відповідальності осіб, що допустили ці порушення. Особливо слід наголосити, що усі ці дії органи прокуратури мають здійснювати гласно, тобто широко інформуючи громадськість та відповідні органи державної влади про існуючий стан законності та правопорядку, про особливості функціонування правоохоронної сфери, загрози, що зашкоджують її належному функціонуванню, та про заходи щодо усунення існуючих та потенційних загроз, а також заходи щодо забезпечення та зміцнення законності та правопорядку в країні [193].
Серед основних напрямків діяльності органів прокуратури хотілося б виокремити таку діяльність як розробка та втілення у життя низки організаційних заходів щодо підвищення ефективності прокурорського нагляду за діяльністю інших правоохоронних органів, усунення порушень законності та захисту прав громадян під час проведення правоохоронними органами оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства. До таких заходів можна віднести: прокурорський нагляд за додержанням законів органами податкової міліції, нагляд за додержанням законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового слідства та дізнання органами внутрішніх справ, органами Державної прикордонної служби, Державної митної служби тощо.
Зважаючи на тематичну спрямованість нашого дослідження, хотілося б акцентувати увагу на особливостях організації взаємодії органів прокуратури з іншими органами державної влади, особливо в частині забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери. Так, уповноважені представники органів прокуратури мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, Кабінету Міністрів України, колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (Генеральний прокурор України та його заступники); у засіданнях Верховної Ради Автономної Республіки Крим та її органів, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, колегій міністерств, міністерств та відомств Автономної Республіки Крим, місцевих Рад, їх виконавчих комітетів, комісій, інших органів управління (Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, їх заступники); у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування (прокурори областей, міст Києва та Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники та помічники прокурорів) [88]. Хотілося б підкреслити, що у відповідному нормативно-правовому акті [88] чітко не визначено, з метою вирішення яких саме питань уповноважені представники органів прокуратури мають право брати участь у засіданнях відповідних органів державної влади.
Ще однією формою налагодження взаємодії органів прокуратури з іншими органами державної влади постає проведення колегій прокуратур із запрошенням, у разі необхідності, представників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ та організацій, їх об’єднань. Згідно з чинним законодавством колегії прокуратур є дорадчими органами та розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності та стану правопорядку, тобто забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери та усунення проблемних питань, які виникають на цьому шляху.