- проведення спільних засідань колегій міністерств і відомств, що взаємодіють, оперативних нарад керівників їх структурних підрозділів з метою розгляду найбільш актуальних проблем правоохоронної діяльності, розробка та реалізація спільних планів, програм, прийняття погоджених рішень щодо реалізації державних програм боротьби із злочинністю, виконання нових законів та нормативно-правових актів органів влади України у правоохоронній сфері;- створення робочих груп за ініціативою правоохоронних органів для підготовки нових законопроектів, пропозицій про зміни і доповнення законодавства у правоохоронній сфері;- видання спільних відомчих нормативних актів, регламентуючих порядок взаємодії під час реалізації нормативно-правових актів органів влади України та здійсненні заходів щодо забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери;- спільне вивчення практики застосування законодавства з питань забезпечення ефективного функціонування правоохоронної сфери з метою розробки єдиних рекомендацій по його виконанню, виявлення недоліків та прогалин і підготовки погоджених пропозицій щодо їх усунення;- створення спільних робочих груп представників правоохоронних органів для вивчення окремих проблемних питань, що виникають у правоохоронній сфері (зокрема вивчення існуючих та потенційних загроз правам людини та нормальному функціонуванню держави й життєдіяльності суспільства у різноманітних сферах), та розробки пропозицій щодо їх вирішення;- своєчасне взаємне інформування правоохоронними органами та іншими органами державної влади, що реалізовують правоохоронну функцію, один одного про виявлені ними в процесі здійснення правоохоронної функції причини та умови, що сприяють злочинам та іншим правопорушенням, безпосередня боротьба з якими віднесена до компетенції іншого правоохоронного органу;
- визначення порядку інформування населення про факти порушення конституційних прав і свобод громадян з боку правоохоронних органів та про заходи реагування на такі порушення;
- створення спільних банків даних про осіб, які займаються чи можуть бути причетні до бандитизму, вимагательства, контрабанди, незаконного обігу зброї та наркотиків та іншої злочинної діяльності;- виділення в підрозділах правоохоронних органів та інших органів державної влади, що реалізовують правоохоронну функцію, працівників, відповідальних за організацію взаємодії з аналогічними підрозділами інших правоохоронних органів та органів державної влади;- вжиття правоохоронними органами спільних заходів згідно із спеціальними планами для забезпечення громадського порядку і безпеки під час проведення масових політичних, громадських і спортивних заходів, у випадках групових порушень громадського порядку та масових безпорядків, у місцях стихійного лиха, аварій і катастроф, а також розробка та здійснення спільних заходів щодо зміцнення громадського порядку в населених пунктах із складною криміногенною обстановкою;- вирішення питань щодо фінансування програм профілактики злочинності та забезпечення ефективного функціонування правоохоронної сфери тощо.На нашу думку, існування такої значної кількості форм взаємодії правоохоронних органів та інших органів державної влади, що реалізовують правоохоронну функцію, сприяє налагодженню конструктивної взаємодії на усіх рівнях, починаючи з державного рівня (між центральними апаратами органів) та обласного рівня й закінчуючи міським і районним рівнем, оскільки на державному рівні приймаються відповідні рішення щодо налагодження конструктивної взаємодії між різними органами, а на міському та районному рівнях, в основному, займаються реалізацією зазначених рішень та впровадженням у життя низки заходів щодо забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери. Водночас вважаємо перспективною також таку правову форму взаємодії як адміністративний договір (мова про який буде йти у наступному підрозділі).
Слід підкреслити, що належне функціонування правоохоронної сфери значною мірою залежить від ефективності діяльності органів державної влади, які не лише формують державну політику у правоохоронній сфері (суб’єкти державного управління у правоохоронній сфері), а й безпосередньо займаються її реалізацією (зокрема, органи виконавчої влади). Існуючий на сьогодні рівень діяльності цих органів, на жаль, не відповідає потребам суспільства, людини та держави, що пов’язано як з об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Вважаємо, що недостатньо ефективна діяльність зумовлена не завжди високим рівнем професіоналізму працівників суб’єктів державного управління у правоохоронній сфері та суб’єктів, що безпосередньо займаються реалізацією державної політики у правоохоронній сфері.
Останнім часом багато мови йде про паралелізм, дублювання функцій різноманітними правоохоронними органами та іншими органами державної влади, що реалізовують правоохоронну функцію, дисбаланс повноважень та відповідальності, занадто високу чисельність працівників правоохоронних органів, що дає певні підстави висловити побоювання відносно перетворення України на поліцейську державу. Хотілося б підкреслити, що це питання є дуже непростим, воно потребує поглибленого вивчення та спокійного розгляду з урахуванням усталеної практики європейських держав та сучасного стану в Україні. На нашу думку, необхідно, насамперед, визначитися з тим, які органи і за якою ознакою мають називатися правоохоронними, скільки їх має існувати у державі, на яких принципах і за якими ознаками вони мають бути об’єднані у правоохоронну систему держави. До того ж, вельми актуальним постає подальше визначення функцій і повноважень Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, інших правоохоронних органів та органів державної влади, що реалізовують правоохоронну функцію, а також вирішення непростого та неоднозначного питання – створення Національної служби розслідувань.
Зважаючи на реформування правоохоронних органів та усієї правоохоронної системи хотілося б акцентувати увагу на тому, що ці кроки вимагають часу, певної послідовності, обґрунтованості та етапності. На наш погляд, цей процес має визначатися не масштабами тих чи інших правоохоронних структур, а логікою, об’єктивними, нагальними вимогами нових реалій сьогодення. До того ж, якщо мова йде про реформування усієї правоохоронної системи, то треба обмежити свавілля держави шляхом створення діючої системи правоохоронних органів, здатної повноцінно охороняти і захищати основні права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, а також діючою в межах правового закону. Вважаємо, що правоохоронні органи, у нинішньому своєму вигляді, можуть суттєво гальмувати реалізацію євроінтеграційної стратегії нашої держави, оскільки під час здійснення правоохоронної діяльності ці державні інституції не адаптуються до принципів та стандартів Європейського Союзу, а також часто не зважають на рекомендації Ради Європи, членом якої з 1995 року є Україна. Усвідомлюючи необхідність співробітництва правоохоронних органів України з відповідними структурами ЄС, а також визнаючи значення впровадження європейських принципів та стандартів задля удосконалення взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері, у подальшому розглянемо ці питання в окремому підрозділі дисертації.
Аналіз компетенції відповідних органів державної влади України, що реалізують державну політику у правоохоронній сфері, організаційно-правового забезпечення їх діяльності та взаємодії дозволяє дійти наступних висновків. Передусім зазначимо те, що є спільним для цих органів.
По-перше, спільність таких напрямів функціонування держави, як оборона, державна безпека, внутрішні справи, прокурорська діяльність та ін., полягає не стільки в методах реалізації їх повноважень, скільки у забезпеченні зовнішньої та внутрішньої безпеки держави та суспільства, отже в охоронній сутності їх соціального призначення та практичного функціонування. Таким чином, і органи внутрішніх справ, і органи служби безпеки, і органи прокуратури, і формування Збройних Сил України реалізують охоронну функцію держави.