На нашу думку, цілком доречним постає закріплення в загальній частині адміністративного права, крім визначення адміністративного договору, також і питання про класифікацію адміністративних договорів, оскільки, як і будь-якому нормативно-правовому (або адміністративно-правовому) акту, адміністративному договору (нормативному або індивідуальному) також притаманні певні критерії класифікації, за якими договори можуть різнитися між собою. Саме завдяки добре розробленій класифікації адміністративних договорів стає можливим отримання найбільш повного уявлення про усе розмаїття адміністративних договорів, правильно, без плутанини упорядкувати усі існуючі адміністративні договори, більш детально ознайомитися із змістовним наповненням окремих адміністративних договорів, зробити висновки про специфіку розробки та укладання кожного з них. Зважаючи на існуючі критерії класифікації нормативно-правових актів (у тому числі адміністративно-правових) [1; 85; 118; 120; 211; 212; 227-232; 235; 238; 239] та класифікацію адміністративних договорів, надану у роботах С.С. Скворцова та Р. Куйбиди [216; 233, с. 18], вважаємо за доцільне навести власну класифікацію адміністративних договорів, що регламентують особливості діяльності органів державної влади у правоохоронній сфери, у тому числі і їх взаємодію:
1) за юридичними властивостями:
- правоустановчі (положення цих адміністративних договорів встановлюють певні правила поведінки відповідних органів державної влади, що реалізовують правоохоронну функцію, та регламентують порядок їх взаємодії один з одним);
- правозастосовчі (завдяки нормам, передбаченим правозастосовчими адміністративним договорами, стає можливим правильне застосування норм права, закріплених у відповідних нормативно-правових, у тому числі і адміністративно-правових актах, що були прийняті для забезпечення нормального функціонування правоохоронної сфери. Тобто, правозастосовчі адміністративні договори забезпечують реалізацію відповідними органами державної влади України, що реалізовують правоохоронну функцію, норм правових актів, на базі яких і було прийнято конкретний адміністративний договір);
2) за предметом регулювання:
- договори про компетенцію (у зазначених адміністративних договорах чітко визначаються межі компетенції конкретного органу державної влади, що реалізовує правоохоронну функцію, визначено компетенцію кожного органу щодо налагодження конструктивної взаємодії з іншими органами державної влади, що функціонують у цій сфері, під час вирішення спільних завдань). Суб’єктами таких догорів є органи виконавчої влади;
- договори про співробітництво та обмін необхідною інформацією, що стосується належного функціонування правоохоронної сфери (в рамках зазначених адміністративних договорів вже більш конкретно визначаються спільні заходи, що можуть здійснювати відповідні органи державної влади з метою забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери та виведення своєї діяльності на якісно новий рівень, визначається порядок своєчасного обміну необхідною інформацією тощо);
- договори, що забезпечують державні потреби, тобто забезпечують ефективне функціонування правоохоронної сфери у відповідності із загальновизнаними європейськими стандартами, що на сьогодні постає одним із пріоритетних напрямків діяльності усіх органів державної влади;
3) за характером взаємовідносин між суб’єктами адміністративного договору:
- субординуючі або договори суб’єктів, в яких один із суб’єктів володіє будь-якими спеціальними повноваженнями стосовно іншого. Хотілося б відзначити, що укладання субординуючих адміністративних договорів між органами державної влади у правоохоронній сфері навряд чи є доцільним, оскільки більш поширеними постають координуючі адміністративні договори;
- координуючі або договори суб’єктів, що не володіють контрольними, наглядовими або іншими спеціальними повноваженнями стосовно один одного. Так, координуючі адміністративні договори між органами державної влади у правоохоронній сфері можуть укладатися між суб’єктами державного управління у правоохоронній сфері (Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України та Радою національної безпеки і оборони України) та між тими органами державної влади, що функціонують в межах об’єкта управління – правоохоронної сфери (Міністерством внутрішніх справ України, Прокуратурою України, Службою безпеки України, Збройними Силами України тощо). Тобто, у цій формі виникають відносини між органами, що не пов’язані між собою відносинами ієрархічного підпорядкування, постають органами державної влади одного рівня, не підпорядковані один одному.
4) за цілеспрямованістю договірних відносин:
- адміністративні договори, що регулюють дії суб’єктів, підлеглих сторонам угоди (наприклад, якщо договір був підписаний між Генеральною прокуратурою України та Міністерством внутрішніх справ України, то виконання певних дій покладається не лише на цих суб’єктів, а й на органи, та підрозділи, що їм підлеглі. Тобто, у даному випадку коло суб’єктів виконання адміністративного договору значно розширюється);
- адміністративні договори, що регулюють погоджені управлінські дії контрагентів, тобто договори, що регулюють діяльність у правоохоронній сфері виключно сторін-учасників угоди;
- адміністративні договори змішаного типу (тобто, у такому випадку норми адміністративного договору регулюватимуть не лише діяльність сторін-учасників угоди, а й органів та підрозділів, що їм безпосередньо підпорядковуються);
5) за змістовним наповненням:
- зобов’язуючі (адміністративні договори, де один або обидва його учасники зобов’язуються зробити певні дії, при цьому інша сторона договору вправі вимагати виконання обов'язкових, особливо обумовлених у договорі дій);- розпорядницькі (адміністративні договори, що спричиняють безпосередню зміну правового положення, правових обставин. Вони вимагають виконання обов’язків, встановлених не тільки договором, а й іншими нормативними актами. Розпорядницькі адміністративні договори вимагають виконання договірних зобов'язань, однак вони надають сторонам визначену автономність у використанні застосовуваних правових засобів, породжують нові правові відносини, змінюють право).Таким чином, в результаті аналізу класифікації адміністративних договорів, що регламентують діяльність відповідних органів державної влади у правоохоронній сфері (у тому числі встановлюють особливості взаємодії між ними), можна дійти висновку, що ці договори виконують функцію заповнення прогалин в адміністративному праві та чинному законодавстві, доповнюючи і конкретизуючи його. До того ж, в результаті аналізу координуючих адміністративних договорів, де обидві сторони наділені владними повноваженнями та не підпорядковані одна одній, хотілося б зазначити, що у такому випадку адміністративний договір постає організаційно-правовим засобом здійснення специфічних координаційних відносин між відповідними органами під час спільного управління різними сферами суспільного життя, у тому числі і правоохоронною сферою.Хотілося б ще акцентувати увагу на тому, що сторони координуючого адміністративного договору у правоохоронній сфері, які функціонують у межах об’єкта управління – правоохоронної сфери, водночас постають суб’єктами як правоохоронної діяльності, так і суб’єктами управління відносно сфери порушення права (оскільки у цій сфері фіксуються порушення, що виникають в економічній, політичній та інших сферах суспільного життя), яка постає невід’ємною частиною правоохоронної сфери. Тобто, ці органи державної влади під час своєї управлінської діяльності мають право заключати адміністративні договори тільки у тому випадку, якщо це зафіксовано у компетенції відповідного органу. Це означає, що сторони координуючого адміністративного договору у правоохоронній сфері уповноважені заключати адміністративний договір, якщо їх компетенцією це передбачено, а власних повноважень для виконання покладеного на них завдання недостатньо (або недостатньо людських чи матеріальних ресурсів). У такому випадку зазначені органи державної влади зацікавлені в укладанні адміністративних договорів щодо взаємодії у правоохоронній сфері один з одним із метою повноцінного виконання покладених на них завдань, виведення своєї діяльності на якісно новий рівень та налагодження конструктивного діалогу з іншими органами, що функціонують з ними на одному ієрархічному рівні. Водночас слід зазначити, що останнім часом усе частіше приймаються нормативно-правові акти (або адміністративно-правові, або ті, що містять, серед іншого, і адміністративно-правові норми), які зобов’язують відповідних суб’єктів у правоохоронній сфері до укладання між ними адміністративних договорів.Отже, як вже зазначалося у роботі, координуючі адміністративні договори між органами державної влади України у правоохоронній сфері можуть укладатися між суб’єктами державного управління у правоохоронній сфері (Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України, Радою національної безпеки і оборони України) та між тими органами державної влади, що функціонують в межах об’єкта управління – правоохоронної сфери (Міністерством внутрішніх справ України, Прокуратурою України, Службою безпеки України, Збройними Силами України тощо). Зважаючи на запропоновану у підрозділі 2.1 системну модель взаємодії (стратегічної та тактичної) органів державної влади України у правоохоронній сфері, у роботі вважалося за необхідне визначитися із особливостями налагодження конструктивного діалогу відповідних органів державної влади, у першу чергу, особливостями реалізації тактичної взаємодії суб’єктів державного управління у правоохоронній сфері, а вже потім – окремих органів державної влади України, що функціонують в межах об’єкта управління – правоохоронної сфери.Так, перш за все, хотілося б визначитися із переліком питань, з приводу вирішення яких можуть укладатися адміністративні договорів у правоохоронній сфері між Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Слід підкреслити, що предметом публічно-правового договору є відносини владного характеру, причому лише ті з них, в яких допускається узгодження волевиявлення владних суб’єктів [1, с. 290]. Однією із найважливіших функцій Президента України як глави держави постає нормотворча функція, зміст якої полягає у забезпеченні належного функціонування правоохоронної сфери та узгодженої діяльності відповідних суб’єктів управління, зокрема щодо налагодження конструктивної взаємодії у правоохоронній сфері України, шляхом розробки та прийняття відповідних нормативно-правових актів. Можливість реалізації конструктивної взаємодії Президента України та Кабінету Міністрів України шляхом укладання нормативних адміністративних договорів може полягати у спільній розробці (виданні, узгодженні) нормативних-правових актів, які (у результаті належної їх реалізації усіма суб’єктами управління у правоохоронній сфері та державними інституціями об’єкта управління – підсистеми правоохоронної сфери) сприятимуть вдосконаленню координації правових, організаційних, оперативно-розшукових та інформаційних заходів усіх органів державної влади України, що функціонують у правоохоронній сфері. Президент України та Кабінет Міністрів України, як суб’єкти управління у правоохоронній сфері, у процесі налагодження конструктивної міжінституційної взаємодії у правоохоронній сфері шляхом укладання адміністративних договорів (наприклад, програмно-політичний договір про дружбу й співробітництво) можуть застосовувати різноманітні політико-правові механізми та консенсуси для досягнення можливості злагодженої колективної діяльності усіх уповноважених органів державної влади (суб’єктів та об’єктів управління) у правоохоронній сфері. Водночас слід наголосити, що зміст такого договору, а саме права й обов’язки сторін повинні мати напередзаданий, передбачуваний характер, зумовлений компетенційними можливостями тієї чи іншої сторони [1, с. 290].Рада національної безпеки і оборони України також постає суб’єктом управління у правоохоронній сфері України, отже, вважалося за необхідне проаналізувати перелік питань, з приводу яких цей орган може укладати адміністративні договори з іншими суб’єктами управління у правоохоронній сфері. Як вже зазначалося у дисертації (підрозділ 2.2), на Раду національної безпеки і оборони України, серед іншого, покладено обов’язок з координації діяльності та контролю за діяльністю органів виконавчої влади у правоохоронній сфері (суб’єктів та об’єкта управління) й налагодження конструктивного діалогу між зазначеними органами. Так, до основних питань, з приводу яких можуть укладатися адміністративні договори між Радою національної безпеки і оборони України та іншими суб’єктами управління з метою налагодження міжінституційної тактичної взаємодії у правоохоронній сфері, слід віднести наступні:- спільне формування узгодженої політики у правоохоронній сфері;- спільний контроль за діяльністю відповідних органів державної влади України у правоохоронній сфері щодо реального дотримання конституційних прав, свобод та інтересів людини й громадянина;- спільна розробка низки заходів, спрямованих на запобігання виникненню загроз належному та результативному функціонуванню правоохоронної сфери, вдосконалення організаційно-управлінської структури єдиної системи органів державної влади та налагодження їх ефективного функціонування щодо розбудови державної політики у пріоритетних сферах (у тому числі у правоохоронній), створення у разі необхідності структурних підрозділів, які б відповідали за налагодження ефективної взаємодії у пріоритетних сферах, розробку відповідної правової бази у сфері, що аналізується (зокрема спрямованої на посилення протидії корупції тощо).