Наведені ознаки повною мірою відповідають злочину, передбаченого ст. 147 КК України. Більше того, віднесення захоплення заручників до суспільно небезпечних злочинів обумовлено і суб’єктивно, оскільки винний усвідомлює, що метою його дії є не захоплення заручників, а вчинення й утримання від вчинення будь-яких дій з боку родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи.
Отже, визнаючи, що головним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 147 КК України, є відносини громадської безпеки, а вже додатковим – особиста воля людини.
На цьому наголошує А.С. Політова, яка також висловлює думку, щодо віднесення складу злочину захоплення заручників до розділу ІХ Кримінального кодексу України «Злочини проти громадської безпеки».
1.2 Об’єктивна сторона захоплення заручників
Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину [5 ст. 116].
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 147 КК України полягає в захопленні або триманні особи як заручника, тобто в активних діях винного, які полягають в досягненні наведених діянь. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для встановлення об’єктивної сторони захоплення заручників [2, ст. 87].
За конструкцією об’єктивної сторони склад цього злочину – формальний. Тобто такий склад злочину, який для встановлення діяння як злочинного, потребує лише вчинення шляхом дії чи бездіяльності (у даному випадку тільки шляхом активної дії) суспільно небезпечного діяння, а конкретніше, не потребує настання суспільно небезпечних наслідків, які будуть породжуватися причинним зв’язком із самим суспільно небезпечним діянням.
Цей злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення заручника права вільно пересуватися.
Захоплення заручника – це його викрадення, яке може бути таємним або відкритим; воно може супроводжуватися насильством (як фізичним, так і психічним), в тому числі із застосуванням зброї, інших знарядь вчинення злочину, або може обійтися без такого насильства.
Тут треба вказати, що у даному визначенні можливе не тільки особисте захоплення особі (чи осіб), а наприклад місця їх перебування чи значного скупчення.
Прикладом із світової практики, може слугувати випадок, коли 14 червня 1995 р. у місті Будьоновск чеченськими терористами було захвачено міську лікарню, під командуванням А. Басаєва, внаслідок цього загинуло понад 280 осіб.
Тримання заручника – це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання може здійснюватися і особою, яка не брала участь у захопленні. Також тримання заручника може бути здійснене і без його попереднього захоплення.
Тримання заручника – це позбавлення заручника волі.
Прикладом такої суспільно небезпечної активної дії виступає терористичний акт який стався 1 вересня 2002 р. (якраз під час проведення урочистих заходів, з нагоди Дня знань) в м. Беслан (Дагестан), коли терористи захопили школу, разом з тим і понад 800 осіб, з яких переважною більшістю були діти, та тримали їх як заручників близько трьох днів, потребуючи від місцевих органів влади дуже великі кошти за збереження життів заручників. Внаслідок штурму, який був не досить розробленим загинуло понад 300 осіб.
Тримання заручника – це позбавлення заручника волі, коли йому забороняють залишати певне місце або унеможливлюють це зробити.
Прикладом може слугувати події 23-24 жовтня 2002 р. коли група чеченських сепаратистів захопила понад 1000 осіб в театральному центрі «На Дубровці» під час показу мюзиклу «Норд – Ост» (у заручниках перебувало 75 іноземних громадян – переважна більшість іноземців була громадянами України (48 осіб). Терористи тримали заручників понад три доби, а коли усі дипломатичні переговори зійшли нанівець, був розроблений та прийнятий план штурму (27 жовтня), під час цього штурму загинуло біля 350 осіб.
Аналізуючи співвідношення таких діянь, як захоплення заручників та терористичного акту, можна дійти висновку, що активні дії, які пов’язані із захопленням заручників при терористичному акті можуть бути способом його вчинення. У такому випадку захоплення заручників з терористичною метою буде посягати на громадську безпеку, внаслідок чого дане діяння слід кваліфікувати за ст. 258 КК («Терористичний акт») і в додатковій кваліфікації за ст. 147 КК України немає потреби.
З наведеного можна побачити, що захоплення заручників може виступати як триваючий злочин. Виходячи з цього, активні дії особи, яка приєднується до утримування захопленого заручника (-ків), який (-які) перебуває у стані позбавлення волі та свободи, можуть бути кваліфіковані як спів виконавство або інша форма співучасті у вчиненні даного злочину.
Інші факультативні ознаки об’єктивної сторони даного складу злочину (місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину) прямо не зазначені в диспозиції даної статті, а отже при кваліфікації даного злочину, вони будуть вказувати тільки на наявність обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, які у свою чергу будуть враховуватись судом при призначенні покарання [7 ст.288].
2. Характеристика суб’єктивних ознак захоплення заручників
2.1 Суб’єктивна сторона захоплення заручників
Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків [5 ст. 159].
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 147 КК України характеризується виною у формі прямого умислу.
Прямий умисел – згідно з ч.2 ст. 24 КК України – прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Захоплення заручників не може бути здійснене шляхом необережності, або непрямого умислу (коли особа не бажала, але свідомо допускала і усвідомлювала настання суспільно небезпечних наслідків).
Крім того, захоплення заручників виступає як формальний склад злочину, а, як зазначає юридична література, злочини з формальним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом [5, ст. 167].
Факультативними ознаками суб’єктивної сторони злочину є мотив і мета вчинення злочину. Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони складу злочину конкретних злочинів мотив і мета можуть виконувати роль обов’язкових, кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак, або ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.
При аналізі суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 147 КК, можна визначити, що мета виступає як обов’язкова ознака захоплення заручників.
Мета злочину – це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягнути особа, що визначає спрямованість діяння.
Згідно з диспозицією ч.1 ст. 147 КК, особа вчинює злочин з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення, чи, навпаки, утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов’язує звільнення заручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам, органам держави чи іншої установи. Мета, яку переслідує винний, може мати різний характер – вимога надання зброї, звільнення заарештованого (-них), надання транспортного засобу тощо [2, ст. 88].
Проте, як слушно зауважує В.П. Ємельянов, мотив цього злочину, теж буде відігравати велику роль при визначені вини особи, хоча він, не зазначений у диспозиції статті. Неможливо уявити захоплення заручників без корисливого мотиву, тобто без власної вигоди для винного [7, ст. 296].
Тобто можна зробити висновок, якщо при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 147 КК, не буде встановлено зазначеної у ч.1 ст. 147 КК мети, то це виключає наявність суб’єктивної сторони захоплення заручників, яке в свою чергу тягне за собою відсутність складу злочину, що в свою чергу повністю виключає підстави настання кримінальної відповідальності.
2.2 Суб’єкт злочину захоплення заручників
Згідно з ч.1 ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Для встановлення суб’єкта злочину, потрібно, щоб були наявними три обов’язкові ознаки, які характеризують суб’єкта злочину: це особа, фізична, осудна, та яка досягла певного віку з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Перш за все, суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплено в статтях 6, 7 і 8 КК, де прямо вказується, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці і особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, організації тощо).
По-друге суб’єкт злочину повинен бути осудною особою.
Ч.1 ст. 19 КК вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».
По-третє суб’єктом злочину повинна бути особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст. 22 КК загальний вік кримінальної відповідальності складає 16 років. У ч.2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності, за вчинення злочинів, які у даній частині передбачені. Перелік цих злочинів є вичерпним.