Такі види скорочень у назвах офшорних компаній можна віднести до цієї організаційно-правової форми [116, c. 19–22]:
– Ltd (Limited) – широко використовується компаніями, що реєструються в Англії, Ірландії й штаті Делавер;
– Inc (Incorporated) – в Америці;
– Corp. (Corporation), PLC (Public Limited Company), SA (Societe Anonima) – компанії, статутний капітал яких розділений на акції, використовуються в країнах, що застосовують англомовне право;
- LLC (Limited Liability Company) – компанії, що реєструються в США й не припускають випуску акцій для необмеженого кола осіб;
- LDC (Limited Duration Company) – компанія, заснована на англійській моделі права (в основному на Кайманових островах), створюється на певний строк, після закінчення якого необхідна ліквідація або перереєстрація;
- NV (Naamloze Vennootschap), BV (Vennootschap Met Beperkte Aansparkelijkheid) – у Голландії й на Нідерландських Антильських островах;
- Gmbh (Gesellschaft mit beschrankter Haftung), AG (Aktiengesellschaft) – в Австрії й Німеччині;
- IС (International Company) – на островах Кука;
- IBU (International Bank Unit) – офшорні банківські відділення на Кіпрі;
- BANCORP – американська фінансова компанія.
Найбільшого поширення одержали компанії з обмеженою відповідальністю, зареєстровані в штаті Делавер (США), відомому своїм ліберальним податковим і адміністративним законодавством.
Наступна організаційно-правова форма – це міжнародна комерційна компанія (International Business Company, далі – IBC).З’явившись в офшорних зонах в останнє десятиліття 20 сторіччя, ця організаційно-правова форма набула найбільшого поширення. Міжнародна комерційна компанія багато в чому нагадує акціонерне товариство: капітал поділений на акції, що вільно обертаються на фондовому ринку; управління компанією здійснюється радою директорів; учасники мають обмежену відповідальність за зобов’язаннями міжнародної комерційної компанії. Єдиною відмінністю від акціонерного товариства є те, що законодавства багатьох відомих офшорних юрисдикцій зобов’язують IBC функціонувати в офшорному режимі, тобто вести комерційну діяльність поза територією своєї реєстрації й тільки з іноземними громадянами й компаніями для цієї юрисдикції. В обмін на згоду дотримуватися цих вимог адміністрації офшорних територій надають такі податкові пільги:
- повне або значне звільнення від усіх місцевих податків і гербового збору;
- відсутність вимог з надання адміністративної й бухгалтерської інформації, щорічного фінансового звіту й аудиту;
- повна конфіденційність і анонімність власників компанії, яка досягається випуском акцій на пред’явника, без зазначення номіналу; можливість доступу до журналів реєстрації тільки зареєстрованим акціонерам або за рішенням суду;
- міжнародним комерційним компаніям забезпечена максимальна безпека капіталовкладень, включаючи зміну юридичної адреси; можливість переказу капіталовкладень у іншу країну, а також злиття або поглинання іншою компанією;
- допускається наявність одного акціонера, щорічні збори акціонерів необов’язкові й можуть проводитися поза юрисдикцією реєстрації компанії;
- фінансова документація може зберігатися в будь-якій країні;
– строк реєстрації компанії від одного до двох днів.
Компаніям, зареєстрованим у більшості офшорних юрисдикцій, відповідно до Закону про IBC, дозволяється ведення таких видів діяльності: інвестиційна, банківська, трастова, володіння власністю, торгівля, продаж авторських прав і/або ліцензійних прав.
Міжнародні комерційні компанії реєструються на Британських Віргінських островах, Багамських островах, Беліз та ін. Так, тільки на Британських Віргінських островах у 1988 р. було зареєстровано 7100 компаній, в 1989 – 11800, в 1990 – 15000 і в 1991 році – 15600 нових міжнародних комерційних компаній [111, c. 271]. Дуже схожою з міжнародною комерційною компанією є нерезидентна компанія (Non-Resident Company), яка одержує звільнення від податків уже в момент реєстрації. Обов’язкові умови реєстрації компанії: засновники повинні бути нерезидентами, управління – здійснюватися з-за кордону, підприємницька діяльність – вестися тільки за межами юрисдикції своєї реєстрації. Нерезидентні компанії реєструються на острові Мен, в Ірландії й Гибралтарі.
Серед організаційно-правових форм, що використовуються в МПП, особливе місце посідають звільнені компанії (Exempted Company) –комерційні підприємства, зареєстровані як місцеві компанії, що згодом одержали від влади звільнення від деяких місцевих податків. Таке звільнення оформляється у вигляді спеціального свідоцтва (Exempt certificate) у разі, якщо місцева компанія заявляє, що вона не буде вести підприємницьку діяльність із резидентами даної юрисдикції. Свідоцтво оформляється з перерахуванням звільнених податків на певний строк і може бути продовжено. Ця організаційно-правова форма одержала поширення у відповідь на вимогу деяких країн, відповідно до якої іноземна компанія не обкладається податком у країні одержання доходу, тому що вона підлягає оподатковуванню в країні своєї реєстрації. Звільнені компанії реєструються в таких офшорних юрисдикціях: Гибралтар, Гернсі, Джерсі, Ірландія, острів Мен, Кайманові острови та інших.
Перераховані вище організаційно-правові форми використовуються офшорними компаніями таких типів: банками, фінансовими компаніями, трастами, інвестиційними фондами, судноплавними, страховими, лізинговими, ліцензійними, зовнішньоторговельними, холдинговими компаніями.
Вважаємо за необхідне зупинитися на деяких з них. У першу чергу проаналізуємо діяльность офшорних банків. Поняття «офшорний банк» об’єднує різноманітні з організаційної точки зору офшорні банківські підприємства. Загальним для них є те, що вони створюються і діють на основі офшорного режиму. Офшорний банк має право обслуговувати тільки іноземних клієнтів, а його операції, як правило, не повинні торкатися офшорної юрисдикції. Власниками (акціонерами) офшорних банків завжди є іноземні для даної юрисдикції громадяни та юридичні особи. В деяких юрисдикціях за офшорний банк може виступати резидентний банк, що здійснює офшорні операції. Такий банк має функціонуючий офіс та персонал. За фінансовим станом банків здійснюється контроль з боку Центрального банку даної держави. Однак ступінь і характер такого контролю і умови видачі ліцензій у різних юрисдикціях неоднакові. У світі налічується близько десяти великих офшорних банківських центрів. Серед них Кіпр, Кайманові острови, острів Мен, Багами, Панама. У даних юрисдикціях діє жорсткий режим контролю за банківською діяльністю, близький до світових стандартів. Це пояснюється турботою влади про репутацію банківських центрів. У деяких юрисдикціях видаються різноманітні обмежені ліцензії, вимоги до яких нижче, ніж для звичайних банків. Існує також ряд відносно молодих банківських юрисдикцій, де умови контролю за діяльністю офшорних банків мінімальні. До таких юрисдикцій належать Вануату, Науру, Західне Самоа, острови Кука і деякі інші. При заснуванні банку в цих юрисдикціях практично не існує ні вимог до розміру капіталу, ні ефективного контрольного органу. Для такого типу банківської політики в США використовувався вираз «банківська проституція».
Найбільш часто офшорні банки створюються для досягнення таких цілей:
· отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських рахунків. Це дозволяє включитися в систему неформальних зв’язків банківського співтовариства, встановити партнерські зв’язки з великими банками і таким чином отримують доступ до їх фінансової інфраструктури;
· забезпечення сприятливих умов реєстрації закордонного комерційного банку. У більшості держав світу виключно високі вимоги до репутації і капіталу банків, існують протекціоністські бар’єри. В цих умовах зареєструвати офшорний банк – часто єдина можливість заснувати за кордоном підприємство цього типу;
· управління капіталом і обслуговування обмеженого кола клієнтів. Звичайно це дочірні фірми материнського підприємства, а також визначені групи підприємств, що вступили у фінансовий пул і закордонні філіали фірми (включаючи інші офшорні компанії) [108].
· прибуткове вкладання коштів, що перебувають на його депозитах на світових фінансових ринках. Офшорні банки можуть проводити кредитні операції і забезпечувати кредитування групи підприємств, а також прибуткових ділових проектів третіх фірм. Для офшорного банку можливий вихід на міжнародний ринок сумісних кредитів.
· податкове планування. Приміром, проценти на кредити іноземних банків, розташованих у певних державах (наприклад, на Кіпрі), за українськими податковими угодами не оподатковуються у джерела. Відповідно кредитування бізнесу в Україні вигідно здійснювати саме через ці юрисдикції.
Серед офшорних компаній, діяльність яких пов’язана з оптимізацію оподаткування, особливе місце посідають офшорні трасти. Траст являє собою механізм, який дозволяє одній особі (засновнику чи донору) передавати іншій особі (довірчому власнику чи опікуну) пакет довірчої власності для управління в інтересах третьої особи (однієї чи декількох), іменований бенефіціаром (вигодонабувачем).
До пакету можуть входити готівкові гроші, рухоме та нерухоме майно, у тому числі, і те, що перебуває в спільному володінні, цінні папери, інтелектуальна власність, страхові поліси (пенсійні та медичні) та інші майнові права. Його юридичним власником стає опікун. За опікуна може виступити довірча приватна особа, професійний фінансовий менеджер, трастова компанія чи банк, що має трастовий відділ.
Важливою сферою діяльності зарубіжних холдингових компаній є міжнародні операції з нерухомістю. Для ілюстрації можливостей використання холдингових компаній для зниження податкових платежів розглянемо одну з розповсюджених схем. У відповідності з нею володіння нерухомістю здійснюється не безпосередньо, а через посередницьку холдингову компанію. Для цього холдингова компанія розміщується в юрисдикції, де відсутні податки на доходи від переоцінки і продажу нерухомості. В офшорних юрисдикціях від податку на прибуток можуть звільнюватись орендна плата та інші доходи від нерухомості. Торгівля нерухомістю здійснюється шляхом продажу офшорній компанії, якій вона належить. В рамках пільгового режиму холдинговим компаніям звичайно надаються такі пільги: зниження чи відміна всіх видів податків у джерела на дивіденди; виключення отриманих дивідендів з податку на прибуток; відсутність податку на приріст і переоцінку капіталу і доходи від продажу активів; зниження податків на капіталізацію і власний капітал.