Смекни!
smekni.com

Організаційно-правові засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування (стр. 18 из 32)

Використовуючи в дисертаційному дослідженні термін «офшорна зона», «офшорна компанія» тощо, ми маємо звернутися до аналізу і самого поняття «офшору». Слід підкреслити, що хоча слово «офшор» зустрічається більш ніж у 50 вітчизняних нормативно-правових актах, однак єдиного юридичного визначення цього поняття не існує.

На думку Д. Бірковського, вперше термін «офшор» був використаний наприкінці 50-х рр. однією з газет східного узбережжя США відносно фінансової організації, якій вдалося уникнути урядового податкового контролю шляхом географічного планування своєї діяльності – зміни країни реєстрації компанії [8, с. 5].

Відповідно до тверджень, висловлених у інших джерелах, зокрема в роботі М.С. Гуцерієва, – термін «офшор» спочатку застосовувався в судових рішеннях з питань міжнародних економічних відносин морських держав [39, с. 49]. В основі таких справ лежали суперечки, пов’язані з використанням невеликих прибережних островів обабіч Атлантичного океану. Багато країн бачили вигоди від використання таких територій у залученні іноземних капіталів за рахунок знижених або навіть нульових ставок податків із закордонних підприємців.

Уже наприкінці XIX ст. у британських судових прецедентах поширилися ідеї про визнання офшорного бізнесу. Спочатку всі суперечки розглядалися стосовно інтересів морського судноплавства у формі концепції «гавані зручного прапора», пізніше даний термін охопив і сферу банківських, страхових і інших послуг, не лише в праві Великобританії, але також і в праві інших держав.

Великий англо-російський словник дає такий переклад: «Off shore – у відкритому морі. Off-shore I – 1. рухатися у напрямку від берега 2. той, що знаходиться у віддалені від берега; ~ island прибережні острови» [11, с. 62].

Новітній «Англо-русский экономический словарь» І.Ф. Жданової та Е.Л. Вартумян визначає: «OFFSHORE – той, що не потрапляє під національне регулювання (про фінансові установи)».

Економічна енциклопедія за редакцією Л.І. Абалкіна пояснює більш широко: «Оффшор – (від англ. off-shore – поза берегом), фінансові центри офшорного бізнесу (режиму), притягаючи іноземний капітал шляхом надання спеціальних податкових та інших пільг, зменшуючи чи повністю виключаючи оподаткування доходів іноземних компаній, зареєстрованих у країні розташування центру.

Офшорні центри (позанаціональні центри) – невеликі (як правило, острівні) держави и території, які здійснюють політику залучення іноземних капіталів та надають їм різноманітні пільги при проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидента мита в будь-якій іноземній валюті. У світі налічується близько 55 офшорних центрів, у яких, за оцінками, обертається понад 3 трлн. дол. США. Офшорні центри надають іноземним інвесторам такі пільги: відсутність податку на прибуток, який зазвичай замінений щорічним збором у розмірі 150 – 1000 дол.; спрощена процедура реєстрації офшорних компаній та управління ними; забезпечуючи анонімність, емісія акцій на пред’явника; відсутність обмежень при вивезенні капіталу, внаслідок чого офшорні компанії можуть вільно здійснювати платежі та відкривати депозитні рахунки в будь-якій валюті та будь-яких зарубіжних банках» [207].

Великий енциклопедичний словник трактує цей термін таким чином: «Офшор (англ. off-shore – той, що знаходиться на відстані від берега, поза територією держави) – території, що надають пільговий режим (зниження податків, звільнення від валютного контролю тощо) для фінансово-кредитних операцій з іноземними учасниками та в іноземній валюті» [12, c. 863].

Український фінансовий словник визначає так: «зона офшорна – невеликі держави чи території, що залучають чужоземні капітали через надання податкових та інших пільг у проведенні фінансово-кредитних операцій з чужоземними резидентами і в чужоземній валюті» [55, с. 183].

У Постанові Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14.03.94 №167 зазначено, що «банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України».

У проекті Податкового кодексу України №3266–1 Верховної Ради України від 20.06.2000 визначено: «офшорні зони – спеціальні економічні зони, в яких застосовуються особливі правила оподаткування».

Достатньо точним є визначення офшорного бізнесу, в розділі 28А Податкового Законодавства Кіпру. Відповідно до нього, офшорний бізнес визначається як законний бізнес, що здійснюється за кордоном і має закордонні джерела доходу [41].

Відповідно до визначення ООН, офшорним інститутом є «будь-який банк, що перебуває в будь-якій частині світу, що приймає депозити або управляє рахунком, деномінованим в іноземній валюті на користь фізичної або юридичної особи, зареєстрованої в юрисдикції, відмінної від місця знаходження банку» [212]. Міжнародна організація Форум Фінансової Стабільності (ФФС) визначає офшорні зони як «юрисдикції, які залучають великий рівень нерезидентної активності» [213].

Разом з тим сьогодні остаточно ще не сформований понятійний апарат, класифікаційні схеми, бракує єдиного бачення особливостей офшорів, їх формування та функціонування. Наразі поняття «офшор» не достатньо чітко визначене в науковій і довідковій літературі. Існує цілий ряд трактувань поняття та класифікації офшорних утворень.

З узагальнення практики і досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців визначення поняття «офшорну» випливає уособлення в ньому офшорного центру, офшорної зони, офшорної території, офшорної юрисдикція, центру розвитку офшорного бізнесу (фінансово-економічної діяльності), центру розвитку офшорних форм ділової активності. Податковий рай, податкова гавань, податкове сховище, податкова оаза, країни зі сприятливим податковим законодавством, безподаткова територія – скоріше рекламно-журналістські та туристичні штампи, хоч і є певною ілюстрацією явища.

Численні інформаційно-аналітичні дослідження, які мають на меті ознайомлення бізнесових кіл з механізмом офшорних зон та надання допомоги у виборі оптимальної юрисдикції, взагалі не приділяють достатньої уваги визначенню офшорних зон або центрів.

Дисертант вже звертав увагу на те, що в загальному розумінні термін «офшор» означає що-небудь іноземне, стороннє, на противагу місцевому. Не зважаючи на те, що дане слово можна вжити при описі практично будь-якої іноземної країни, найчастіше, в економіко-правовому розумінні, воно використовується все ж таки для опису певної кількості країн, що мають законодавство, яке дозволяє і регламентує створення та ведення на своїй географічній території офшорного підприємництва. Подібні країни можна називати легальними офшорними юрисдикціями.

У буквальному розумінні офшорною відносно до певної держави буде вважатись будь-яка, що не входить до нього, юрисдикція, у той час як зони з пільговим (у межах юрисдикції даної держави) режимом, що розміщені на її території не є в буквальному розумінні офшорними. Податкові гавані не є офшорними для своїх резидентів.

Під офшорними центрами маються на увазі країни і території, які здійснюють реєстрацію іноземних компаній, на діяльність яких поширюється пільговий режим оподаткування й де дотримуються жорсткі умови фінансової конфіденційності. Компанії, зареєстровані в офшорних центрах, знаходяться під юрисдикцією країни перебування і зобов’язані суворо дотримуватися місцевого законодавства.

У економічній та юридичній літературі найчастіше під «офшорною» діяльністю розуміється діяльність фірм і компаній поза юрисдикції якої-небудь держави (території), а під «міжнародними офшорними центрами» – центри, в яких учасники кредитно-фінансових операцій не є резидентами держави, на території якої здійснюються операції. При цьому учасники зазначених операцій користуються особливим правовим і податковим режимом [59, c. 32].

Цікаво, що в іноземній літературі немає такого поняття, як «офшорна зона». З урахуванням специфіки процесів, що відбуваються використовуються поняття offshore financial centre – офшорний фінансовий центр, offshore banking (centre) – офшорний банківський бізнес (центр), offshore investment centre – офшорний інвестиційний центр, tax haven – податкова гавань чи податкове сховище, corporate haven – корпоративна гавань чи корпоративне сховище, bank haven – банківське сховище і інше. Усе це разом об’єднує одна назва offshore jurisdiction – офшорна юрисдикція [226, 231]. Абсолютною її протилежністю є оншорна юрисдикція (англ. – onshore jurisdiction) – країна, законодавство якої з питань заснування, управління та оподаткування компаній орієнтовано на регулювання місцевої економіки і на контроль за компаніями, що займаються підприємницькою діяльністю в її межах.

Слід відзначити, що значення слова jurisdiction в англійській мові дещо ширше, ніж в українській. Однак розходження мов і менталітетів у даному випадку не стало перешкодою, і загальноприйнятим в українській економічній та юридичній літературі стало вживання замість «офшорна зона» терміна «офшорна юрисдикція».

У податковому відношенні офшорною є структура, яка, здійснюючи діяльність у якій-небудь країні, не перебуває під податковим контролем цієї країни. Саме в такому контексті прийнято говорити про офшорні компанії (off shore companies), офшорні банки (off shore banks), офшорні страхові компанії (off shore insurance companies). В основному, щоб уникнути місцевих податків (чи місцевої регламентації), офшорні структури не повинні здійснювати місцеву діяльність (on shore) чи діяльність з резидентами країни (реєстрації) [203].