Необхідність планування підприємницької діяльності на всіх рівнях має об’єктивний характер. Як зазначає німецький економіст Петер Х. Верхан, дії особи далеко не завжди носять плановий характер, часто вони визначаються випадковістю, у них присутній хаотичний елемент, але в економіці успіх може бути забезпечений лише завдяки планомірним постійним і осмисленим діям. Далі він пише «без планування, тобто своєчасного осмислення альтернативних рішень і їх оптимальної комбінації не може бути ніякого господарювання…» [16, с. 7] (тут і далі переклад автора).
Планування припускає рішення про те, якими повинні бути цілі організації і яких заходів мають вжити члени організації для досягнення цих цілей.
Так, на думку Р. Акоффа, планування, по-перше, це попереднє прийняття рішень. Цей процес відбувається до того, як треба діяти; по-друге, необхідність в плануванні з’являється тоді, коли досягнення бажаного стану залежить від цілого комплексу взаємопов’язаних рішень; по-третє, процес планування направлений на досягнення такого стану чи станів у майбутньому, які є бажаними, але які не відбудуться самі по собі.
Таким чином, сучасне внутрішньофірмове планування полягає у визначенні майбутнього бажаного стану всього підприємства, окремих виробничих систем, економічних показників чи інших кінцевих результатів і тих доцільних рішень, які необхідно здійснити, щоб вивести фірму з існуючого стану в новий, що припускається чи планується.
Невід’ємною частиною планування підприємницької діяльності є фінансове планування зі складовим елементом – плануванням податковим. Під фінансовим плануванням розуміємо дії не тільки щодо звільнення капіталу від податків, але й охорони його від протиправних посягань. Сукупність законних методів може надати підприємницькій діяльності більше ступенів свободи (приміром, анонімне володіння капіталом, анонімне його інвестування, обхід валютних обмежень, вільне переміщення капіталу в будь-яку частину світу). Проблеми фінансового планування висвітлювалися в науковій літературі лише фрагментарно. Як наслідок, правове регулювання та практика реалізації вказаної функції залишаються неефективними, невпорядкованими, а впровадження прогресивних форм планування, у тому числі податкового, відбувається украй повільно і суперечливо, не ґрунтуючись на достатніх науково-теоретичних напрацюваннях. Гостро постає проблема розроблення підходів щодо організаційного та правового забезпечення планування, визначення шляхів і засобів розв’язання організаційно-правових проблем з метою підвищення їх ефективності.
Узагальнення і аналіз планування в розвинутих західних країнах свідчать про серйозний підхід до питань фінансового планування. Фінансове планування на мікрорівні охоплює найважливіші сторони діяльності підприємства; воно забезпечує необхідний попередній контроль за створенням і використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів, створює умови для покращання фінансового стану. «Фінансове планування на підприємстві – це планування всіх його доходів і напрямів витрачання грошових засобів для забезпечення розвитку підприємства» [195, с. 181]. Планування дозволяє розглядати можливі альтернативні розробки фінансової стратегії, що є необхідною умовою міцного становища на ринку й стабільної фінансової стійкості.
Завдання, що вирішуються за допомогою фінансового планування, можна сформулювати таким чином:
- виявлення резервів збільшення доходів підприємства і способів їх мобілізації;
- ефективне використання фінансових ресурсів, визначення найбільш раціональних напрямів інвестицій підприємства;
- ув’язування показників виробничого плану підприємства з фінансовими ресурсами;
- обґрунтування оптимальних фінансових взаємовідносин з бюджетом і банками, а також іншими кредиторами;
- захист капіталу від протиправних посягань та ризиків.
Необхідність планування в умовах розвитку вітчизняної економіки не викликає сумнівів. Попри те, що сьогочасна діяльність господарюючих суб’єктів економіки організується переважно стихійно як з об’єктивних, так суб’єктивних причин, необхідне формування системи фінансового планування, адекватної сучасним умовам, що є можливим лише за наявності і розробленні теорії фінансового планування, належної її організації. Ринок висуває підвищені вимоги до якості фінансового планування.
Успішний результат здійснення діяльності економічного суб’єкта складається і залежить від багатьох факторів, при цьому невід’ємною частиною виступає визначення, нарахування і сплата податків та інших платежів до бюджету і позабюджетних фондів, що є одним з найважливіших об’єктів фінансового планування. Слід враховувати також, що планування на підприємствах перебуває в органічному зв’язку із державним фінансовим, у тому числі податковим, плануванням.
Під плануванням податкових платежів в літературі розуміють процес розроблення податкових планів, виходячи з нормативів (ставок), які затверджені в законодавчих та підзаконних актах з метою своєчасного і повного визначення податкових зобов’язань перед бюджетами всіх рівнів, а також обов’язкових платежів і зборів у позабюджетні фонди [83, с. 81]. У той же час нестабільність податкової системи, перманентні зміни та доповнення, що вносяться до неї, ускладнюють діяльність економічних суб’єктів. Так, період з початку функціонування української системи оподаткування і дотепер, вирізняється частим коригуванням податкового законодавства. В податкову практику впроваджувались підзаконні акти, що корегували закон (вказівки, листи, рекомендації податкових адміністрацій). Все це сприяє і створює умови підвищеного ризику при здійсненні фінансово-господарської діяльності і особливо при її плануванні, як на короткострокову, так і довгострокову перспективу. Адже, як зазначав В. Коростей: «підзаконний акт надає виконавчій структурі можливість вносити корективи до основних положень законів. Закріплюючи в наказі міністерства чи іншої структури зміст закону, його керівництво перекручує основні положення закону, трансформує загальнодержавний (суспільний) інтерес у відомчу вигоду. Підзаконні акти являють собою легальний спосіб та ефективне знаряддя знищення законів. Підзаконні акти є антиконституційним засобом знищення правової державної основи України, заважають становленню і розвитку ринкових процесів, формуванню класу власників. Виникла ситуація, коли закони формально існують, але практичної користі не приносять» [71, с. 61]. У контексті аналізу проблематики податкового планування маємо наголосити на необхідності відмови від підміни законів іншими нормативно-правовими актами, передусім у податковій сфері. У будь-якому разі, у сфері оподаткування недоцільно в подальшому використовувати практику постійного внесення змін до податкового законодавства за рахунок Закону «Про Державний бюджет». Крім того, у чинному Законі «Про систему оподаткування» та майбутньому Податковому кодексі слід передбачити, що нормативно-правові акти з питань оподаткування, прийняті органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, не можуть змінювати або доповнювати законодавство з питань оподаткування. Що ж до наказів, інструкцій, положень, листів Державної податкової адміністрації доцільно законодавчо закріпити положення про те, що вони приймаються лише з метою забезпечення однозначного розуміння і однакового застосування податковими органами законів з питань оподаткування і є обов’язковими для виконання лише податковими органами.
На основі аналізу сучасного стану податкового регулювання і системи оподаткування України можна виокремити такі риси:
1. Система оподаткування суб’єктів підприємництва в Україні є досить складною через те, що:
а) податкові звіти – дуже великі за обсягом; складаються власноруч, що потребує додаткового часу; часто змінюються правила і інструкції відносно вимог до них, вносяться постійні неясності для платників податків;
б) система податкового контролю – дуже сурова та надмірно інтенсивна;
в) система податкового регулювання – занадто складна, із багатьма підзаконними актами і інструкціями, іноді суперечливими між собою; різноманітні можливості інтерпретації податкових правил; швидкі зміни, відсутність розвинутої системи поінформування підприємств про зміни; дуже суворе регулювання штрафів за навмисні і навіть ненавмисні помилки при складанні податкових звітів.
2. Сучасне податкове навантаження суб’єктів підприємництва можна охарактеризувати таким чином:
а) загальний рівень податкового тягаря є відносно високим через велику кількість різноманітних податків;
б) податкове навантаження є найчастіше універсальним, можливості його скорочення дуже обмежені.
Відповідно до вищевказаних характерних ознак можна зробити висновки:
- існує необхідність спрощення і вдосконалення податкової системи України;
- необхідно спростити і можливо найбільш повно комп’ютеризувати систему податкової звітності;
- важливо стабілізувати податкову систему в цілому і уникати великої кількості постійних, часто не досить ефективних змін у ній;
- якщо зміни все ж необхідні, підприємства повинні бути своєчасно поінформовані про це компетентними службами податкових органів;
- довіра до підприємств з боку податкових органів повинна виправдано зміцнюватись;
- необхідно суворіше диференціювати навмисні помилки при складанні податкових звітів підприємствами та нормативно визначити критерії відмежування їх від ненавмисних помилок;
- податковий тягар повинен бути диференційований (приміром, для іноземних інвесторів, для місцевих інвесторів, для спільних підприємств, для дочірніх підприємств тощо). Необхідний реальний механізм із застосування цього диференціювання в практиці підприємництва. Ці та інші напрями вдосконалення податкової системи вже досліджувалися в наукових джерелах [187], тому детальніше на них зупинятися не будемо.