Наявність конфліктів між державними органами і платниками податків є, як правило, наслідком неефективної державної політики у сфері податкового планування. Більшість економістів та правників (дисертант поділяє їх точку зору) вказують на те, що в сучасних умовах регулюючі функції держави у зовнішньоекономічному житті країни зростають у багатьох країнах світу. Вони пояснюють це тим, що міжнародні економічні відносини становлять зараз невимірно широку сферу господарського життя. Так, один з найбільш відомих дослідників проблем міжнародної конкурентоспроможності М. Портер пише, що «багато хто розглядає урядовий вплив на сучасну міжнародну конкуренцію навряд чи не як саме основне» [125, c. 146–148]. При цьому М. Портер висловлює думку, що уряд здійснює найбільш прямий вплив на національні переваги на тих етапах економічного розвитку країни, коли головну роль відіграє капітал та інші класичні фактори економічного росту. Роль уряду послаблюється лише під час переходу країни до етапу, де розвиток визначається впровадженням різноманітних нововведень: тут роль двигуна повністю переходить до підприємств [125, c. 732].
Активне державне регулювання економіки, в тому числі зовнішньоекономічної сфери, прибічники цього регулювання пояснюють передусім тим, що так звані недосконалості (дефекти) ринку особливо помітні в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою [217]. На цій основі ряд теоретиків висловлюється за регулювання і такого важливого елементу діяльності, як міжнародний рух капіталу. Головною метою регулювання є прагнення уникнути конфлікту між інтересами країни і експортерів капіталу. При цьому питання руху капіталів може розглядатися в органічному зв’язку з проблемами податкового планування.
Дослідники також погоджуються, що якщо уряд має можливість ефективного оподаткування доходів із-за кордону, то йому недоцільно накладати кількісні обмеження на вивіз капіталу. Якщо ж уряд не може ефективно стягувати ці податки (як це часто і відбувається на практиці), то тоді відсутність кількісних обмежень на вивіз капіталу можливо тільки, якщо в середині країни норма прибутку після сплати податків не менше, ніж світова ставка банківського відсотку [224]. Деякі вчені при цьому зазначають, що ефективне оподаткування доходів із-за кордону можливе лише при умові, що уряд має дані про розміри іноземних інвестицій своїх резидентів [209]. Інші доходять висновку, що найбільш ефективна комбінація кількісних обмежень при вивозі капіталу з валютним і зовнішньоторговим контролем [218].
Деякі автори констатують, що лібералізація економіки країн, що розвиваються, може поглибити проблему вивозу капіталу, якщо ця лібералізація завчасно розповсюджується з руху капіталу [214]. Хоча при цьому вони радять враховувати, що вартість ефективного контролю над вивозом капіталу досить велика і, що цей контроль ускладнює нормальний розвиток зовнішньої торгівлі.
Заходи державного регулювання експорту приватного капіталу досить різноманітні. З них можна виділити заходи з обмеження вивозу капіталу, заходи з його підтримки, а також заходи з обліку і аналізу експорту капіталу. Якщо вони логічно пов’язані один з одним, то в сукупності з органами державного регулювання експорту капіталу вони створюють систему державного регулювання вивозу приватного капіталу, тобто механізм перевтілення в життя державної політики в цій сфері.
Заходи з обмеження вивозу капіталу включають необхідність отримання попереднього дозволу (ліцензії), заборону чи обмеження деяких видів інвестицій, обмеження вивозу капіталу, дотримання низки попередніх умов та інше. Вони втілюються переважно через адміністративний чи валютний контроль (іноді і експортно-імпортний контроль).
Таким чином, заходи з обмеження вивозу капіталу наразі є незначною частиною арсеналу державного регулювання експорту приватного капіталу з розвинених країн. У результаті регулювання в цих країнах зводиться переважно до підтримки іноземного інвестування і зокрема – до обліку і аналізу експорту капіталу.
Традиційно найбільшою підтримкою з боку урядів розвинених країн користується вивезення прямих інвестицій. Розвинені країни використовують цілий комплекс заходів з підтримки прямих інвестицій своїх компаній. Ці заходи можуть бути розподілені на три групи: інформаційна і технічна підтримка; пряма фінансова підтримка і податкові пільги; страхові інвестиції. Зазначені заходи переважно закріплюються у правовій формі.
Регулювання руху приватного капіталу здійснюється не тільки на національному, але й на міжнародному рівні – двосторонньому, регіональному і багатосторонньому.
Основу регулювання руху капіталу на двосторонньому рівні становлять угоди про заохочення і взаємний захист капіталовкладень (інвестиційні угоди) і угоди про уникнення подвійного оподаткування (податкові угоди). В основному це угоди між розвиненими країнам і країнами з економікою, що розвивається, та перехідною, а також між самими країнами з економікою, що розвивається, та перехідною. Такі угоди забезпечують юридичний захист підприємницькому капіталу, що вивозиться з однієї країни в іншу. Оскільки як традиційні статті вони зазвичай містять положення про забезпечення іноземним інвесторам національного режиму і/чи режиму найбільш сприятливого, і/чи «чесного і рівноправового режиму», а також забезпечують захист від націоналізації і гарантують іноземним інвесторам можливість звернення до міжнародного арбітражу. В цілому двосторонні інвестиційні угоди можна віднести до інструментів підтримки вивозу капіталу.
Підтримку вивозу капіталу надають і податкові угоди, особливості яких детально розглядалися в першому розділі дисертаційного дослідження.
Беручи до уваги особливості впливу вивозу приватного капіталу на українську економіку і враховуючи міжнародний досвід, пропонуємо виходити з того, що національні інтереси України при вивозі капіталу дотримуються, коли українські інвестиції за кордоном сприяють зростанню експорту товарів і послуг із України, стабільному імпорту дефіцитних товарів і послуг в Україну, забезпечують підвищення конкурентоспроможності виробничого, технологічного і наукового потенціалу України, в тому числі за рахунок кооперації з партнерами за кордоном або покращують стан платіжного балансу України іншими способами.
Сформульовані таким чином національні інтереси дозволяють відокремити вивіз приватного капіталу, що сприятливо впливає на вітчизняну економіку, від несприятливого впливу.
Так, необхідність дотримання національних інтересів при здійсненні інвестиційної діяльності за кордоном і забезпечення умов ефективної інтеграції української економіки у світове господарство визначають такі завдання державного регулювання вивозу капіталу з України:
- регулювання масштабів вивозу капіталу перш за все за рахунок посилення заходів із запобігання його нелегальному вивозу;
- забезпечення вивозу капіталу у формах, видах і напрямках, які відповідають національним інтересам;
- підтримка найбільш важливих з точки зору національних інтересів форм, видів і напрямків вивозу капіталу;
- забезпечення обліку і аналізу українських інвестицій за кордоном;
- забезпечення репатріації частини українських інвестицій за кордоном і доходів від них.
Вирішення зазначених завдань дозволило б послабити негативні й посилити позитивні аспекти впливу вивозу приватного капіталу на платіжній баланс України, пом’якшило б інвестиційну кризу в країні і покращило передумови для її здолання, збільшило надходження податків, а також стимулювало б ефективну інтеграцію української економіки у світову.
Сформульовані вище національні інтереси і завдання в сфері експорту капіталу дозволяють закласти міцні основи української політики в сфері експорту капіталу і сформулювати цілісну систему державного регулювання в цій сфері.
Важливою складовою державної політики регулювання руху капіталу є регулювання державою створення і функціонування зон зі спеціальним режимом оподаткування. Проаналізуємо це питання детальніше.
Держави, які розглядаються нами як зони із спеціальним режимом оподаткування, отримують додаткові фінансові надходження від резидентів інших країн, тобто фактично отримують для себе прибуток з нічого, оскільки подібні структури фінансують свою діяльність з іноземних джерел, діяльність ведуть за кордоном, але при цьому в даній юрисдикції вони зосереджують, нехай і невеликі, відрахування, розвивають її внутрішню інфраструктуру, забезпечують додаткову зайнятість населення та інше. Відповідно до цього прийнято виділяти три групи стратегічних цілей, які має на меті держава, створюючи зони зі спеціальним режимом оподаткування: