У Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні згадується про можливість створення в країні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності таких вільних економічних зон: зовнішньоторговельні зони, комплексні виробничі зони, науково-технічні зони, туристсько-рекреаційні зони, банківсько-страхові (офшорні) зони, зони прикордонної торгівлі [152].
Так, зовнішньоторговельну зону законодавець визначає як частину території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалювання вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.
Це один з найбільш розповсюджених і, без сумніву, найбільш стародавній тип ВЕЗ, який характеризується сталим режимом діяльності, дозволяє використовувати наявні транспортно-географічні та геополітичні переваги країни розташування, потребує відносно незначних коштів на заснування і в разі достатньої спрацьованості проекту має дуже швидку окупність.
Комплексні виробничі зони визначаються як – частини території держави, на яких запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв.
Вони є найбільш результативними з позицій економічного ефекту, оскільки не лише стимулюють «точкове» зростання виробництва в регіоні розташування, а сприяють реструктуризації та модернізації приймаючого господарства, активізують науково-технічний обмін, позитивно впливають на зовнішньоторговельний баланс.
Наступний тип – науково-технічні зони – ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. Зазначені зони є одним з найбільш складних утворень серед ВЕЗ. Найчастіше вони зустрічаються в практиці високорозвинених країн та нових індустріальних держав, оскільки базуються на значному інтелектуальному потенціалі приймаючої країни. Проекти цих зон розраховуються на довгострокову перспективу, що визначається як тривалістю періоду створення і критеріями ефективності, так і періодом окупності капіталовкладень. Саме вони можуть надати інноваційної спрямованості економіці, допомагають підтримувати високі конкурентні позиції держави в сучасному світі, де фактор науково-технічного прогресу є вирішальним.
Досить поширеними є і туристсько-рекреаційні зони – вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
Банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України. Дисертант має підкреслити, що розгляд «банківсько-страхових зон» як синоніма «офшорних зон» призводить до безпідставного змішування цих понять.
Зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
Крім названих вище п’яти основних типів ВЕЗ відповідно до Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні можуть існувати вільні зони, які мають основні риси та елементи декількох зазначених типів. Тобто, в результаті поєднання місцевої специфіки та «класичних» моделей вільних економічних зон можуть формуватись багатофункціональні ВЕЗ.
Створення кожної окремої економічної зони та надання кожній окремій території спеціального режиму інвестування завжди були предметом державних рішень. Про це свідчить нормативне регулювання спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку. Необхідно зазначити, що правове поле функціонування зон визначено рамковим законом.
Порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові та економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб’єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами, державну стратегію і тактику в галузі розбудови спеціальних зон і територій пріоритетного розвитку визначають три основоположні документи: Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р., постанова Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» №167 від 14 березня 1994 р. та постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності» №1756 від 24 вересня 1999 р. Проте базового закону, присвяченого регламентації організаційно-правових засад запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності не існує.
Отже, створення та функціонування спеціальних територій регламентується окремими нормативними актами, зокрема загальними законами України та Указами Президента України [166, 167].
Сьогодні можна констатувати, що спільна робота Кабінету Міністрів та Верховної Ради України щодо створення умов для залучення додаткових інвестиційних ресурсів для розв’язання соціально-економічних проблем регіонів дає перші результати. На всіх дев’яти територіях, де запроваджено спеціальний режим інвестування, та у десяти з одинадцяти спеціальних економічних зон, крім спеціальної економічної зони «Інтерпорт Коваль» практична діяльність розпочата.
Поряд з цим слід особливо підкреслити, що сьогодні в Україні не створено жодної офшорної зони. А також законодавчо не визначено правові засади створення та норми діяльності офшорних зон. Зупинимося на цьому питанні детальніше.
Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні пов’язує офшорні зони лише з банківською та страховою діяльністю [152]. Привертає увагу й те, що проект Податкового кодексу України визначає офшорні зони також як «спеціальні економічні зони, в яких застосовуються особливі правила оподаткування» [171]. Дисертант вважає, що таке визначення не адекватне змісту терміна і призводить до змішування понять «спеціальна (вільна) економічна зона» та «офшорна зона». З огляду на це, пропонуємо замінити у проекті Податкового кодексу України термін «офшорні зони» на «зони із спеціальним режимом оподаткування» та визначити їх як «зони, які здійснюють реєстрацію іноземних компаній та в яких застосовуються особливі пільгові ставки та спрощені правила оподаткування».
У зазначених документах, на нашу думку, не повністю розкрита також сутність понять «офшорна зона» і «офшорна компанія». Наголошується лише на одному різновиді офшорів – банківсько-страхових, тоді як у світі існує практика створення великої кількості офшорних зон за їх певними видами економічної діяльності та обслуговуванням окремих сфер економіки (торговельні, банківські, фінансові (інвестиційні), транспортні, страхові, ліцензійні, холдингові операції та операції з управління та володіння власністю).
Звернувшись до детальної, розкритої раніше, характеристики спеціальних (вільних) економічних зон загалом та їх типів зокрема, ми дійшли висновку, що офшорні зони за своїм змістом містять, поряд із загальними ознаками, мають специфічні, притаманні лише їм. Особливість їх полягає в тому, що засновниками підприємства в офшорній зоні мають бути виключно нерезиденти країни реєстрації; створення офшорних зон не впливає на розвиток місцевих факторів виробництва, офшорні підприємства не мають права здійснювати будь-яку виробничу діяльність; офшорні компанії займаються підприємницькою діяльністю за межами країни реєстрації та не отримують доходів з джерел на території реєстрації; фінансові операції повинні здійснюватися лише за рахунок валютних ресурсів, що залучаються ззовні; офшорні компанії мають справи лише з нерезидентами країни реєстрації, а також за відсутності в офшорних зонах пільг митного характеру (притаманних спеціальним (вільним) економічним зонам), винятків із національного законодавства про працю, землю тощо.
Зазначена специфіка дає дисертантові підстави приєднатися до позиції тих науковців, які заперечують доцільність розгляду офшорних зон як типу спеціальних (вільних) економічних зон. Виправданим є чітке розмежування цих категорій у ході здійснення нормативно-правового регулювання. Отже, назріла нагальна необхідність прийняття досконалого нормативно-правового законодавства, яке б визначило поняття офшору та його характерні ознаки, за допомогою чого можна було б з’ясувати особливості правового режиму оподаткування, принципи встановлення резидентності, механізм їх функціонування, а також загальні правила регулювання відносин між суб’єктами офшорної діяльності.