1. Рекомендації, що стосуються національного законодавства (пропонується відповідно до Віденської конвенції від 1988 року включити відмивання грошей до списку злочинів; законодавчо передбачити можливість конфіскації власності, отриманої таким чином).
2. Рекомендації, що стосуються фінансової системи (рекомендується пред’явити певні вимоги до фінансових установ відносно ідентифікації клієнта (принцип «знай свого клієнта»); вимоги відносно зберігання записів трансакцій; банки повинні сповіщати органам влади про підозрілі операції; звертати особливу увагу на операції з країнами, що не виконують дані рекомендації; регулюючі органи повинні контролювати виконання рекомендацій).
3. Рекомендації з міжнародного співробітництва (рекомендації щодо обміну інформацією; співробітництва в розслідуванні справ щодо відмивання грошей, а також щодо конфіскації відмитих капіталів та екстрадиції злочинців).
Наступним кроком організації була ініціатива щодо виявлення так званих «країн і територій, що відмовляються від співпраці» (мається на увазі співпраця у сфері боротьби з відмиванням коштів) й щодо протидії їм. У 2000 р. була опублікована доповідь, що формулювала 25 основних критеріїв на основі «сорока рекомендацій» для визначення таких юрисдикцій. Їх можна поділити на такі групи:
1. Недоліки у фінансовому регулюванні (недоліки в регулюванні і ліцензуванні фінансових інститутів, у процедурах ідентифікації клієнтів, надмірна банківська секретність, відсутність системи оповіщення про підозрілі операції).
2. Недоліки в інших видах регулювання (недостатність системи реєстрації юридичних осіб і ідентифікації їх бенефіціантів).
3. Перешкоджання міжнародному співробітництву (відмова від обміну інформацією й іншого співробітництва з адміністративних та кримінальних справ).
4. Недостатні ресурси, призначені для боротьби з відмиванням (виділення недостатніх ресурсів, відсутність централізованого органу аналізу підозрілих трансакцій).
До юрисдикцій, що підпадають під вказані критерії, пропонувалось застосовувати певні заходи впливу:
1. При відкритті рахунків їх резидентами в країнах ФАТФ – особливо жорстка процедура ідентифікації клієнта.
2. Особлива увага і оповіщення в органи про трансакції з резидентами цих країн.
3. Обмеження чи навіть заборона фінансових трансакцій з особливо злісними країнами-порушницями.
Тоді ж у 2000 році у світ вийшов перший так званий «чорний список ФАТФ» – список територій і країн, офіційно визнаних «неспівпрацюючими». Він налічував 15 держав, більшість з яких були фактично офшорними зонами, а також такі країни, як Ліван, Ізраїль, Філіппіни та Росія.
Як бачимо, прямого зв’язку між офшорними зонами та відмиванням коштів немає. Ні в рекомендаціях, ні в критеріях ФАТФ щодо визначення «неправильних» країн не зазначається про податковий режим. Зрозуміло, що нульова ставка податку ще не робить компанію злочинним інструментом, хоч і може відігравати певну роль при виборі злочинцем місця діяльності. Значно більшу роль відіграє режим секретності, що надається окремою територією. Крім того, навіть суворе дотримання рекомендацій ФАТФ не гарантує фінансову систему від можливості відмивання капіталу, хоч і знижує ступінь ризику. Тому небезпідставна думка, що більшість кримінальних капіталів відмивається зовсім не через офшорні зони, а через банки Лондона, Нью-Йорка та інших потужних фінансових центрів.
З іншого боку, було б дивним, якщо б злочинці не намагались використовувати у своїх інтересах переваги офшорних країн, а це означає, що відмивання може відбуватись і через них. Це розуміють і уряди цих країн і територій. Багато країн, що попали до списку, включаючи більшість офшорних зон, виявили повне розуміння проблеми і готовність до співробітництва з ФАТФ. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб його країну асоціювали з організованою злочинністю і накладали санкції. Останнім часом, у більшості офшорних та інших країнах розроблені та введені в дію законодавства і правила, що відповідають «сорока рекомендаціям», перш за все, спеціальні законодавчі акти протидії відмиванню.
Зі свого боку ФАТФ всіляко демонструє, що у її підході немає дискримінації, і всі країни як офшорні, так і неофшорні, повинні дотримуватись одних й тих же правил.
Так, сьогодні список ФАТФ країн та територій, що відмовляються співпрацювати, включає лише дві юрисдикції: М’янма та Нігерія.
Після терористичних актів у США 11 вересня 2001 р. діяльність ФАТФ отримала нове спрямування. Тепер, з-поміж питань відмивання грошей, організація займається також протидією фінансуванню тероризму. Для цього необхідно було розширити мандат групи, адже, окрім кримінальних грошей тероризм може також фінансуватися за рахунок коштів «чистого» походження. Група напрацювала рекомендації з боротьби з фінансуванням тероризму, в цілому аналогічні рекомендаціям протидії відмиванню. Вони включають таке:
1. Ратифікацію відповідних конвенцій ООН.
2. Включення до списку кримінальних діянь фінансування тероризму.
3. Заморожування і конфіскацію активів терористів.
4. Сповіщення про підозрілі операції.
5. Міжнародне співробітництво.
6. Контроль за небанківськими системами переказування грошей.
7. Контроль за банківськими переказами.
8. Контроль за некомерційними організаціями.
Новим є те, що увага спрямована не тільки на операції готівкою, але й на безготівкові перекази. Пропонується звертати особливу увагу на отримувачів та відправників великих сум невідомого призначення.
Таким чином, перспективи офшорних компаній загалом невтішні. «Податкові оази», тобто зони нульового чи пільгового (спеціального режиму) оподаткування продовжують своє існування. Однак під тиском світової суспільної думки в особі ОЕСР та ФАТФ, а також під тиском окремих держав, перш за все США, офшорні зони, як, утім й інші країни, вимушені піти часом на радикальний перегляд свого законодавства. Зокрема, знижується рівень гарантій додержання режиму банківської таємниці. Вже зараз у багатьох країнах світу, в тому числі майже у всіх офшорних зонах, прийняті законодавства проти «відмивання» грошей відповідно до рекомендацій ФАТФ, що роблять банківську систему прозорою для органів влади і зобов’язують банки вимагати «прозорості» від своїх клієнтів.
Підвищується рівень прозорості корпоративних структур. Ті ж закони про відмивання припускають розширення можливості доступу органів влади до інформації про реальних власників компаній, нехай навіть «прикритих» номінальними утримувачами акцій на пред’явника. У більшості юрисдикцій акції на пред’явника вже заборонені, і цей процес буде продовжуватись.
Розширюється міжнародний обмін податковою інформацією. Більшість податкових сховищ вже поставили підпис під відповідними вимогами ОЕСР. Офшорні зони, наче змагаючись між собою за першість, укладають угоди про обмін інформацією – перш за все із США, на черзі й інші країни-члени ОЕСР. Ті офшорні зони, що відмовляються прийняти умови пред’явленого їм ультиматуму, стають ізгоями, а пропоновані ними структури фактично втрачають працездатність. Останніми заходами США припинена докорінно діяльність «кишенькових» офшорних банків.
Все це означає тільки одне. Епосі примітивного ухилення від податків, а тим більше відмиванню капіталів за допомогою «підпільних» офшорів приходить кінець. Він настане не відразу, бо, окрім готовності офшорних зон до співробітництва, потрібен ще достатній рівень розвитку законодавства і адміністративної практики, як їх самих, так і країн с високим рівнем оподаткування, а також розширенням мережі міжнародних угод. Зокрема, Україна не має угод про обмін інформацією з більшістю податкових зон, а, не будучи членом ОЕСР, не має реальних можливостей наполягти на їх укладенні. Але все ж таки справа йде саме до цього – до згортання «підпільного» офшорного бізнесу.
Офшорні компанії збережуть своє значення як інструмент податкового планування, але вони будуть використовуватись виключно в легальних схемах, що допускається законодавствам країн, у яких здійснюється діяльність даної міжнародної структури.
Стає очевидним, що у світовій практиці існує досить легітимний офшорний сектор, де обертаються величезні кошти, походження яких, звісно, перш за все з найбільш розвинених держав світу. До речі, вже саме це дає деяку гарантію збереження статус-кво, тобто продовження існування безподаткових юрисдикцій. Справа в тому, що не тільки самі офшорні зони кровно зацікавлені у збереженні цього сектора, але й в розвинутих країнах існує потужне лобіювання, зацікавлене в цьому ж не менше. Тому «гармонізації» світових податкових режимів, чи, інакше кажучи, введення податків у безподаткових країнах найближчим часом не передбачається.
Ніяких перешкод на міжнародному рівні функціонуванню таких легальних офшорних структур не було і немає. Звісно, при умові, що вони в своїй діяльності не порушують законів тієї чи іншої держави. Найбільш вірогідно, дещо подібне буде відбуватись і зі звичайними офшорними компаніями (не банківськими і не страховими). Інші мобільні види бізнесу, що пов’язані з фінансами, міжнародною торгівлею тощо будуть мігрувати в зони низького оподаткування, при чому це буде відбуватись на легальній основі, з урахуванням вимог законодавств зацікавлених країн. Звісно, використання нових, найбільш складних податкових схем потребує, окрім іншого, достатньої кваліфікації від спеціалістів з податкового планування. Таким чином, вже найближчим часом можна очікувати формування нового, більш цивілізованого, обличчя офшорного бізнесу.