Допит незацікавлених свідків будується за схемою допиту потерпілого, одержання відомостей про подію, злочинця і потерпілого. Допит зацікавлених свідків проводиться відповідно до тактики допиту неправдивих свідків, у всякому разі на початку виявляються причина знайомства з підозрюваним, ступінь знайомства: дружба, сусіди, спільна робота, відбування покарання тощо.
Впізнання. Пред'явлення для впізнання при розслідуванні грабежів і розбоїв стає невідкладною слідчою дією, що дає підставу обрати і обґрунтувати основну версію слідчого - чи є затриманий саме тією особою, яка вчинила розбій. Для цього впізнання затриманого потерпілими і свідками-очевидцями рекомендується проводити відразу ж після затримання; вилучені в нього при особистому обшуку предмети, знаряддя, зброя, цінності також треба пред'являти. Все це дозволяє встановити, чи є затриманий, що впізнається, злочинцем. Якщо потерпілий при заяві і до не є, посилаючись на об'єктивні обставини, заявляє, що не зможе впізнати, впізнання треба відкласти і продовжувати збирати інформацію про інші ознаки злочинця (голос, мова, хода, міміка), на основі яких у майбутньому зробити упізнання. Зазначимо, що всі невідкладні дії з потерпілим слідчий проводить з урахуванням етапу його здоров'я, про що радиться з лікарем. Пред'являються не тільки люди (затримані за підозрою н грабежі чи розбійному нападі), а й викрадене майно, виявлене при особистому обшуку чи обшуку за місцем проживання. — вогнепальна, холодна зброя, знаряддя злому тощо.
В літературі відзначається, що корисно пред'являти потерпілому житлове приміщення або ділянку місцевості, де відбувся розбійний напад або грабіж. Раніше наголошувалося, що це не впізнання в Його процесуальному розумінні, оскільки предмет пред'явлення один, а не в групі йому подібних. Це оперативне впізнавання, вірогідність якого можна встановити перевіркою показань на місці.
Перевірка показань на місці — складна слідча дія, що дозволяє встановлювати багато доказових обставин по грабежах і розбоях, насамперед одержати інформацію: 1) чи був злочинець на місій події;
2) чи знає він обстановку — вигляд і розташування предметів;
3) чи знає механізм розбійного нападу, грабежу;
4) чи зможе впізнати потерпілого.
Особу, чиї показання перевіряються, попередньо допитують і встановлюють її згоду показати шлях руху до місця події, обстановку, назвати її об'єкти і показати їх розташування на місці в момент вчинення злочину.
Треба мати на увазі, що, погоджуючись на участь у перевірці, обвинувачений нерідко переслідує мету: затягти слідство, повідомити дані слідства співучасникам, які ще не затримані, нарешті, в зручний момент втекти. У цих випадках не слід поспішати з перевіркою показань, а перенести її на пізніший час, коли будуть затримані всі злочинці. Крім того, плануючи перевірку, треба прогнозувати її результати: будуть вони позитивні чи негативні. Останні більш ефективні для оцінки можливості існування події, що перевіряється. Якщо той, хто перевіряється, добре орієнтується на місцевості, що він підтвердив на попередньому допиті, а показання збігаються з реальною обстановкою па місцевості, то висновок про факт існування події, що перевіряється, може бути лише ймовірним. Оскільки той, хто перевіряється ймовірно знає це місце і бував на ньому до злочину. Якщо ж той, хто перевіряється, непевно орієнтується на місцевості, не може правильно показати предмети та їх розташування, а його показання не відповідають реальній обстановці, про яку він доповідав на попередньому допиті, то такі результати перевірки слід оцінювати негативно, тобто події, що перевіряється, реально не існувало.
У цьому зв'язку перевірку показань треба використовувати як тактичний прийом для викриття неправдивого обвинуваченого, підозрюваного або потерпілого, показання яких перевіряються. У сформованій ситуації треба негайно припинити перевірку і допитати особу, яка перевіряється, іноді безпосередньо на місці проведення слідчої дії [10,665-669с.].
2.3 Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства
У методиці розслідування досудове слідство прийнято поділяти па етапи: початковий і наступним. Початковий етап носить розшуковий характер, тут, як правило, проводять невідкладні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. До числа невідкладних дій відносять огляд, затримання, обшук, допит, впізнання, перевірку показань на місці, тобто тут вирішуються основні завдання інформаційного забезпечення і розкриття злочину за гарячими слідами.
Другий етап розслідування характеризується аналітичною діяльністю, оцінкою і перевіркою зібраної інформації, а також збиранням інформації шляхом використання складних (системних) джерел доказової інформації, зокрема слідчого експерименту і судової експертизи.
Слідчий експеримент при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв - незамінна слідча дія для встановлення фактів, наявності психофізіологічних властивостей у людини - можливості чути, бачити, виконувати певну роботу. Наприклад, завідувач клубу стверджував, що злочинці викрали музичний центр через отвір вибитої фільонки в дверях. Який же був подив "потерпілого", коли при експерименті він не міг через отвір витягти всі звукові колонки, дві проходили, а третя за розміром була більша за отвір у дверях.
Експеримент вирішує завдання об'єктивності існування факту в минулому, на що посилаються обвинувачений, потерпілий. Якщо отримано негативний результат експерименту, то події, яка перевіряється, не існувало.
Судова експертиза - складна слідча дія, коли нова доказова інформація виникає внаслідок використання двох простих джерел знань фахівця інформації, відображеної в матеріальних джерелах (речах), тобто системи "люди — речі" ("фахівець — слід"). Причому сліди розуміються в широкому сенсі — як матеріальні, так і ідеальні відображення.
Об'єктами судових експертиз при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв можуть бути найрізноманітніші матеріальні відображення (предмети, сліди — відображення, речовини і сліди пам'яті), тобто вилучена інформація, матеріалізована у вигляді протоколів допиту, фонограм звукозапису.
Зрозуміло, при широкому діапазоні об'єктів дослідження важко встановити, які види судових експертиз, крім обов'язкових (ст. 76 КПК), є головними. Залежно від характеру джерел інформації можуть бути призначені і проведені як ідентифікаційні, так і не ідентифікаційні, діагностичні, комплексні і комісійні експертизи[14, 483-484с.].
ВИСНОВОК
Розглянувши кожний розділ в більш широкому аспекті, я зробила для себе такі висновки:
Що грабежі і розбої є тяжкими корисливими злочинами, спрямованими на заволодіння чужим майном.
Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини звичайно вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях.
Способи вчинення грабежів і розбоїв є різноманітними і злочинці обирають у кожному конкретному випадку той чи інший спосіб залежно від конкретних обставин. Потерпілі не завжди встигають роздивитись і запам’ятати прикмети їх зовнішності.
Успішне розкриття грабежів, розбоїв і викриття осіб, винних у їх здійсненні, у значній мірі забезпечується обґрунтованим і своєчасним порушенням кримінальної справи, швидким і якісним проведенням первісних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.
Вихідними даними для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій є такі джерела:
а) заява потерпілого;
б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;
в) заява очевидців про розбійницький напад;
г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;
ґ) інші джерела.
Для розглядуваних злочинів, як на першому, так і наступних етапах розслідування, важливими слідчими діями служать: огляд, затримання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слідчий експеримент і експертиза.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996р. – із змінами, внесеними згідно із Законом№2222-IV від 08.12.2004р. К.: Велес, 2009р.
2. Кримінальний Кодекс України: Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України , від 4 червня 2009 року N 1449-VI.
3. Кримінально процесуальний кодекс України: Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом № 2875-IV від 08.09.2008р.
4. Балугіна Т.С. Криміналістика. Загальні положення методики розслідування злочинів. Лекції. – Краснодар, 2003р.
5. Бєлкіна Р.С. криміналістика: Підручник. – М.: Норма-Інфра –М., 2000р.
6. Васильєв А.Н. Тактика окремих слідчих дій. – М.: Юридична література, 2004р.
7. Герасимов І.Ф. Загальні положення методики розслідування злочинів// Криміналістика. – М.: Вища школа, 2004р.
8. Когутич І.І. Криміналістика: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2008р.
9. Лаврів В.П. Криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування корисливих, насильницьких злочинів. Спецкурс лекцій: Учб. посібн. для вузів. – М.: ЮНІТІДАЛА, 2003р.
10. Маркусь В.О. Криміналістика. Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007р.
11. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасн. викладі): Підручник. – К.: Кондор, 2005р.
12. Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник. –К.: Атіка, 2005р.
13. Шепітько В.Ю. Криміналістика: Підручн. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- 2-е вид. переробл. і доповнен. – К.: Концерн ,,Видавничий Дім Ін Юре", 2004р.
14. Шеремет А.П. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005р.