Професійній відповідальності юристів у Великобританії приділяють увагу як професійні організації так і державні органи країни, оскільки вони зацікавлені в підтриманні престижу, законності в діяльності та належного рівня виконання своїх обов'язків, а також в наданні правових послуг населенню країни юристами – професіоналами. У зв'язку з цим контроль за їхньою діяльністю здійснюють як загальні органи управління юристами (судові Інни, Правове суспільство), так і спеціально створені органи, зокрема, Дисциплінарний трибунал. Крім того, законодавство країни поклало обов'язок щодо нагляду за дотриманням етичних, професійних, правових норм поведінки юристами (незалежно від того чи це баристер, чи солісітор) на самих юристів-практиків [14, c. 287-288].
Для виявлення відмінностей у контролі за дотриманням етично-професійних норм поведінки юристів, а також відмінності та спільні риси в дисциплінарній відповідальності США та Великобританії, слід детальніше розглянути діяльність Дисциплінарного трибуналу солісіторів.
Основні завдання трибуналів є спільними і для США і для Великобританії. Ними є: нагляд за дотриманням правил професійної поведінки, підтримання належної професійної репутації, чесності і довіри до солісіторів, розгляд скарг, поданих на солісіторів, та винесення по них справедливого рішення. Водночас лише трибуналу солісіторів належать повноваження щодо надання права на адвокатську практику в якості солісіторів чи їхніх клерків закордонним юристам, розгляд справ про порушення етичних, професійних чи правових норм юристами, а також розгляд подання про повернення імені солісітора до "Сувою" (офіційний список солісіторів, які мають право незалежної та самостійної практики на території країни) [12].
Досить значну увагу держава приділяє забезпеченню неупередженості в діяльності Трибуналу. У зв'язку з цим законодавством передбачено, що з 30 осіб, які входять до Дисциплінарного трибуналу, 10 осіб не повинні бути юристами та будь-яким чином пов'язані з юридичною діяльністю. Інші 20 членів Трибуналу повинні бути представниками юридичної професії, але, у свою чергу, вони не можуть бути членами Правового суспільства. Слід зазначити, що Правове суспільство в більшості дисциплінарних проваджень виступає на боці скаржників (в основному невдоволених клієнтів) [6].
Для виконання своїх обов'язків по забезпеченню дотримання професійної та етичної поведінки солісіторами Великобританії Трибунал наділений відносно широким колом повноважень. Зокрема, основними повноваженнями щодо притягнення солісіторів до дисциплінарної відповідальності є:
· право членів Трибуналу викреслити ім'я солісітора, на якого подано скаргу з "Сувою", у випадку, якщо Трибунал визначить винуватість солісітора у вчиненому проступку;
· відсторонити солісітора від практики на певний період, який визначає Трибунал у залежності від вчиненого проступку;
· накласти на солісітора або колишнього солісітора штраф, який сплачується на користь Її Величності;
· у деяких випадках використовується відсторонення солісітора від надання правової допомоги населенню, на певний час або на завжди.
Рішення Дисциплінарного трибуналу можуть бути оскаржені до Високого суду Великобританії.
Якщо солісітор хоче поновитися у "Сувою" він повинен подавати заяву лише через Дисциплінарний Трибунал, який у свою чергу розглядатиме подану заяву та вирішуватиме, задовольнити її чи ні [15].
У Великобританії існує певний перелік проступків солісіторів за які на винного солісітора накладається не тільки заборона діяльності на певний час, а й викреслюється ім'я солісітора з "Сувою". Такими проступками можуть бути:
–виявлення фактів незаконного використання солісітором грошей клієнта в будь-яких цілях;
– обвинувачення солісітора у здійсненні кримінального злочину, або виявлення фактів його кримінального минулого;
– завідоме залучення до ведення справи, без згоди на те "Правового суспільства", осіб, які не є солісіторами або були викреслені з "Сувою" тощо [4].
Дещо інакше побудована адвокатська діяльність, у Сполучених Штатах Америки. Основною відмінністю є те, що в США в якості адвоката виступає "lawyer", а у Великобританії адвокатські обов'язки поділяються між баристером та солісітором.
Американські юристи, які мають юридичну освіту та отримали "ліцензію" або допуск для зайняття адвокатською діяльністю, складають значний та певним чином організований прошарок суспільства, оскільки кожний 270-й громадянин США – юрист.
В юридичній спеціалізований літературі наголошується: "Уніфікованість – визначальна риса структури юридичної професії США ..." [6, c. 38], причому ця уніфікованість здебільшого пов'язана з адвокатською професією, оскільки вона є базовою, а досвід практичної роботи адвокатом здебільшого необхідний для того, щоб обіймати посади судді, прокурора тощо.
Адвокати (lawyers) США, як правило, спеціалізуються за певними напрямками правничої роботи. На відміну від Великобританії та частково Австралії, де ще зберігається дуалістичність адвокатської професії, американські адвокати виконують усі юридичні функції, починаючи від надання консультацій з конкретних юридичних питань і закінчуючи представленням інтересів клієнта в судових засіданнях або в інших сферах правового життя.
За прийнятою в США класифікацією, спеціалізація юристів характеризується такими показниками: у сфері судових процесів працює 23 % американських юристів; нерухомості, будівництва, землекористування – 14; корпоративного і бізнесового права – 13; деліктного права – 11; страхового права – 10; сімейного права – 8; трудового права – 7; загальної правової практики – 14 %. Причому приватною юридичною практикою займаються 74 %, в приватній промисловості працює – 8, в урядових структурах – 8, в судочинстві – 3, в сфері освіти, публічного правового захисту, приватних асоціаціях – по 1, а не працює (пенсіонери) – 5 % юристів [6, с. 39].
В характеристиках американської адвокатської діяльності важливим є те, що в окремих штатах "... наявність університетського диплома для зайняття адвокатською діяльністю не є обов'язковою. Претенденти (на адвокатську діяльність) мають мати ценз осілості та бути американськими громадянами" [5, с. 202]. Тобто, для набуття права здійснювати адвокатську діяльність найбільш важливою є реальна наявність професійних знань, навичок та вмінь, а не шлях (форма) їхнього набуття.
Цікаво, що на території США здійснюють правничу практику адвокати, які можуть не бути громадянами США. У деяких штатах допускаються два види юридичної діяльності іноземців. До першого виду відноситься надання виключно консультативної допомоги, а другим видом є повноправна адвокатська юридична діяльність, зокрема, з представленням інтересів клієнта в судовому засіданні. В останньому випадку, іноземні громадяни та громадяни США, як адвокати, мають однакові права та повноваження. Схожа ситуація й у Великобританії, але там іноземні громадяни можуть бути тільки солісіторами.
Необхідною передумовою для допуску до складання кваліфікаційного іспиту на право правничої практики в 43 штатах США є набуття юридичної освіти в акредитованій правничій школі [11, c. 236]. Станом на 2006 р. у США діяло 220 правничих шкіл (193 – акредитовані Американською асоціацією юристів), в яких навчалося близько 140 тис. студентів [16, с. 50-51].
Загалом усі юридичні навчальні заклади по підготовці адвокатів у США можна умовно поділити на юридичні школи, які акредитовані Американською асоціацією адвокатів, та ті, що не акредитовані. Вище зазначалося, що навчання в акредитованому навчальному закладі є важливим для майбутніх адвокатів більшості штатів, оскільки в 43 із них при вступі до адвокатури саме закінчення акредитованої юридичної школи є обов'язковим, і тільки в 7 штатах така вимога не висувається.
Однією з важливих умов при вступі до будь-якої юридичної школи в США є середній бал, який абітурієнт отримав при навчанні в коледжі, а іншою – бали, які отримані під час складання вступних іспитів, тестів тощо. Слід зауважити, що середній бал за час навчання в школах (коледжах), не завжди є обов'язковим при вступі до вищого юридичного навчального закладу, але він ураховується при вирішенні спірних питань, у випадках, коли деякі абітурієнти набирають однакову кількіість балів при складанні вступних іспитів.
Після проведення вступних випробувань з усіх осіб, які отримали максимальну кількість балів, формується "резервний фонд", який може в декілька разів перевищувати кількість вакантних місць у юридичному навчальному закладі. Подальший відбір на навчання з цього фонду здійснюється на основі не тільки кількості отриманих балів на екзаменах, але й ураховуються як расова належність особи, так і місце проживання, мотиви вступу до юридичної школи тощо [11, c. 238]. При цьому такі характеристики абітурієнта як раса, релігійні погляди тощо мають не останнє значення при вирішенні, чи зможе особа поступити до юридичного навчального закладу.
Після вступу особи до навчального закладу починається власне юридичне навчання, яке триває в США протягом трьох років, протягом яких студенти набувають знань, умінь та навичок для подальшої практичної юридичної роботи. На противагу Україні, Російській Федерації та іншим країнам пострадянського простору, які належать до романо - германської правової сім'ї, в юридичних навчальних закладах США поширена практика поділу навчальних дисциплін на обов'язкові, які в основному вивчаються на першому курсі, та "необов'язкові", тобто такі, які студенти самостійно обирають починаючи з другого курсу навчання. При цьому слід зауважити, що загалом не існує обмежень у максимальній кількості дисциплін, які студент може вибрати для подальшого навчання.