Діяльність прокуратури та поліції є однією з гарантій реалізації принципу законності та забезпечення правопорядку за умов існування правової держави та громадянського суспільства, тому вивчення в порівняльно-правовому аспекті зарубіжного досвіду їхньої діяльності є важливим для використання в подальшому правовому розвитку України.
Юридичні властивості діяльності прокуратури. У країнах Співдружності систему органів прокуратури, в основному, утворюють генеральні аторнеї та директори з публічного переслідування, їхні офіси, а також місцеві та інші підрозділи, повноваження й підпорядкованість яких можуть бути різними як власне в межах інститутів публічного переслідування та аторнеїв, так і між ними. Так, у Сполучених Штатах Америки майже в кожному штаті є свій власній інститут прокуратури, хоча в завданнях, функціях і повноваженнях вони мають багато спільного. Проте назви цих інститутів можуть бути різними, зокрема, у штаті Мічиган, Індіана та Західна Вірджинія – Окружний Аторней (County Attorney), Аторней обвинувачення (Prosecuting Attorney), у Кентуккі та Вірджинії – Окружний прокурор обвинувач (County Prosecutor), Державний Аторней (State Attorney), Державний прокурор обвинувач (State Prosecutor), у Теннессі – Генеральний аторней округу (District Attorney General), а в деяких інших штатах – Окружний аторней (District Attorney) чи Міський аторней (City Attorney).
У більшості країн загального права генеральний аторней очолює прокурорську службу, а отже особисто здійснює юридично значущі дії, а також керує, координує та контролює юридичну діяльність по здійсненню функцій прокуратури підпорядкованих йому посадових осіб або служб.
Основним призначенням інституту директора з публічного переслідування в англо-американській правовій сім’ї є спрямування та нагляд за публічним переслідуванням та іншими пов’язаними з цим діями. У своєму підпорядкуванні директор має спеціально створений підрозділ – називається «офіс директора з публічного переслідування», який всебічно допомагає директору в реалізації його повноважень.
У Великобританії нормативно-правове регулювання діяльності директора та його офісу здійснюється «Актом про директора публічного переслідування», виданим у 1990 році. Другий розділ цього акта містить вичерпний перелік функцій, покладених власне на директора, зокрема, у справах, що підлягають розгляду в суді і потребують публічного обвинувачення. По відношенню до справ, які передбачають накладення матеріальних стягнень, до функцій по встановленню та підтриманню обвинувачення додається нагляд за порушенням справи та подальшим її розслідуванням аж до винесення вироку суду. В апеляційних справах повноваження директора передбачають: подання апеляцій у випадках, коли директор вважає, що в процесі здійснення правосуддя були порушення; здійснення апеляційних проваджень щодо винесених судових вироків. Окрім того, до його функцій відноситься допомога коронерам як у розслідуванні злочинів, так і в проведенні окремих слідчих дій [3].
За своєю структурою офіс директора з публічних переслідувань зазвичай складається з директорського, адвокатського та інших підрозділів. До обов’язків директорського підрозділу входить перевірка та контроль за висуненням, підтриманням або зміною обвинувачення, які були висунуті уповноваженими поліцейськими підрозділами. Для цього він має повноваження вимагати від поліції повної інформації по справі, навіть у тих випадках, коли досудове слідство не завершено. Другим підрозділом є відділ солісіторів або адвокатський підрозділ. Основною функцією відділу солісіторів є представництво інтересів директора та виступи від його імені під час судових засідань [9].
Королівська служба переслідування Англії й Уельсу, яку очолює директор з публічного переслідування, підпорядкована та підзвітна генеральному аторнею країни. В процесі розслідування кримінальних справ Королівська служба допомагає поліції порадами щодо встановлення обвинувачення, доцільності обвинувачення, необхідності та достатності доказової бази для доведення справи до судового розгляду тощо. З 2006 року, коли в Англії й Уельсі було створено агентство з тяжких злочинів, у всіх справах, які дане агентство розслідувало, державне обвинувачення підтримувалося службою переслідування. При цьому, в особливо важливих справах, служба має право додатково наймати юристів для здійснення окремих функцій, що торкаються, представлення справи в судовому розгляді (яке в Англії, в основному, здійснюють баристери) або підготовки окремої справи на досудовому етапі (такий вид діяльності здійснюють правозахисники – солісітори), які не є посадовцями Королівської служби переслідування, тобто в даному випадку йдеться про залучення додаткових кадрів, які займаються приватною юридичною практикою. Проте такі випадки зустрічаються досить рідко, і в основному справи в суді представляють штатні солісітори (якщо вони мають право виступати в конкретному суді) чи баристери.
Генеральний аторней Англії й Уельсу за посадою є найвищим державним юристом країни, проте він не входить до складу уряду, хоча й може виступати як дорадчий для нього орган. В останньому випадку генеральний аторней надає на вимогу уряду, парламенту, монарха, консультації з юридичних питань, представляє монарха та уряд у судових засіданнях.
На території Австралії генеральний аторней виконує не тільки завдання прокуратури, але й, на противагу англійському генеральному аторнею, є членом уряду – міністром, відповідальним за правові відносини, національну й громадську безпеку. Кожний суб’єкт федерації на території Австралії має свій інститут генерального аторнея, який є майже ідентичним до загальнофедеративного.
Зазвичай функції публічного переслідування в Австралії виконує директор з публічного переслідування та його офіс, проте генеральний аторней має формальні повноваження контролювати, встановлювати, змінювати та представляти сторону обвинувачення в судових процесах, хоча своїми правами він користується виключно у випадках, коли лані юридичні справи мають загальнодержавне. Отже, юридична діяльність, яку виконує генеральний аторней в Австралії, має характер як прокурорської у вигляді підтримання державного обвинувачення на судовому процесі, так і контролюючої за діяльністю підпорядкованих йому посадових осіб та підрозділів щодо здійснення публічного переслідування в суді.
В Австралії до основних функцій та повноважень директора з публічного переслідування та його офісу відноситься підтримання публічного переслідування в районних, вищих, апеляційних та інших судових установах, а також надання порад і консультацій генеральному аторнею у справах, в яких фігурують особи з психічними розладами, пропозицій щодо вдосконалення існуючого законодавства, а також надання інформації по апеляційних скаргах, які доцільно подавати генеральному аторнею [13, c. 7–8].
На відміну від Великобританії в Австралії директор публічного переслідування та його офіс не контролюють процес підготовки до висунення обвинувачення, а безпосередньо її здійснюють. Так, у Квінсленді однією з основних функцій цієї інституції є збір, підготовка, упорядкування та надання до суду всіх документів, які стосуються обвинувачення по конкретній справі. У зв’язку з цим, поліцейські або інші підрозділи, які проводили розслідування та слідство по справі, висилають до офісу публічного переслідування всі матеріали допитів, експертизи, довідки тощо, які мають значення по справі для їхньої подальшої обробки.
Підтримуючи обвинувачення в судовому процесі на будь-якій його стадії (committal hearings, trials, sentence hearings, appeals, bail applications, court ‘mentions’), працівники офісу директора з публічного переслідування (адвокатського підрозділу) мають право задавати запитання свідкам, звертати увагу судді на прогалини в стратегії захисту адвокатом обвинуваченого, робити заяви по правових актах або їхніх статтях, які використовуються під час судового розгляду конкретної справи, а також на початку судового розгляду представляти суду преамбулу справи.
В залежності від стадій судового розгляду справи, які були наведені вище, юридичні дії посадових осіб (найчастіше баристерів або солісіторів) офісу директора з публічного переслідування мають певні особливості. Так, під час магістратського (первинного) розгляду справи обвинувачення може підтримуватися не представником офісу, а самою поліцією, найчастіше, коли справа пов’язана з нетяжкими злочинами. У Sentence hearings (етапі перед винесенням рішення) представник директора з публічних переслідувань дає загальну характеристику злочину, а на вимогу будь-якого члена журі – інформацію про потерпілого, про збитки, яких зазнали зацікавлені особи тощо. На апеляційному етапі розгляду справи представники офісу директора з публічного переслідування представляють інтереси держави, подають апеляцію, якщо вважають, що вирок винесений судом вирок є недостатньо суворим тощо. В процесі досудового слідства, коли обвинувачений вимагає відпустити його під заставу, представник офісу обов’язково бере участь у судових слуханнях та здійснює контроль за справедливістю, виваженістю та обґрунтованістю рішення суду.
Важливим напрямком діяльності окремих підрозділів офісу, елементи якої можуть вважатися юридичними діями, є проведення роботи з жертвами злочинів, членами їхніх сімей з метою надання порад з юридичних питань, інформування про стан, строки розгляду справи тощо.
Служба публічного переслідування Канади має деякі суттєві відмінності від діяльності англійської та австралійської прокуратури. Зокрема, служба публічного переслідування Канади, як це визначено в Акті про директора з публічного переслідування (Director of Public Prosecutions Act) та в частині 3 Акта федеративної відповідальності (Federal Accountability Act), є урядовою організацією і підзвітна парламенту, а не генеральному аторнею, який виступає на кшталт посередника між парламентом та службою переслідування. Деякі відмінності є і в інших функціях директора з публічного переслідування Канади, який дає інтерв’ю, проводить бесіди, прес-конференції на вимогу преси, виконує доручення генерального аторнея.