У залежності від того, які методи більшою мірою використовуються в лобістській діяльності, можна говорити про те, наскільки вона відповідає цивілізованим чи нецивілізованим нормам.
В основному спектр застосовуваних методів залежить від об’єкта впливу, однак більшість методів є універсальними.
Лобіювання буває прямим і непрямим (опосередкованим). Пряме лобіювання своїм змістом має методи безпосереднього впливу на осіб, які приймають рішення, що здійснюється через представників організованих інтересів [7, с. 33]. Воно може виражатися у таких формах:
1) безпосередній контакт у процесі підготовки і доробки проекту рішення з особами, що приймають їх;
2) надання особам, які приймають рішення, інформації щодо завдань, які можуть бути вирішені у випадку ухвалення певного рішення, чи щодо наслідків (позитивних і/чи негативних) реалізації рішення, проект якого розробляється;
3) проведення експертизи проекту рішення;
4) приватні зустрічі кулуарного характеру;
5) виступ на парламентських слуханнях шодо обговорення законопроекту;
6) проведення круглого столу, конференції, суспільних слухань тощо, по проекту рішення, що готується, із запрошенням осіб, що приймають рішення.
Непряме лобіювання складається в опосередкованому впливі на осіб, які приймають рішення, для того, щоб було відкинуто або, навпаки, прийнято рішення відповідного змісту.
Серед форм непрямого лобіювання можна назвати:
1) організацію різних кампаній з метою формування певної суспільної думки;
2) фінансування виборчих кампаній кандидатів, що виступають з позицій, близьких відповідній зацікавленій групі;
3) розсилання інформаційних й аналітичних матеріалів, серед яких маються й матеріали, що відносяться до конкретного рішення;
4) виступ у засобах масової інформації;
5) підтримку організацій, що вже лобіюють відповідне рішення.
Варто надати більш розгорнуту характеристику перерахованих форм прямого лобіювання.
1. Безпосередній контакт. Практично будь-яка організація коли-небудь залучена в лобіювання, використовувала таку форму лобіювання, як прямий контакт з офіційними особами, що приймають рішення по телефону, а також безпосередньо при особистій зустрічі. «Лобіювання в основному здійснюється за допомогою особистих зв’язків і знайомств» [1, с. 47].
Безпосередні контакти з посадовими особами можливі не тільки на засіданнях комітету чи інших офіційних процедурах, але й у неформальній обстановці: в офісах депутатів, у коридорах парламенту, на спеціальних публічних заходах (засідання клубів, звані прийоми).
Іноді такі заходи, що є для приймаючих участь свого роду світським обов’язком, улаштовуються самим лобістом, тому що, наприклад, вечірка є для лобістів хорошим джерелом інформації і місцем для встановлення контактів. Основне завдання лобіста у цьому випадку полягає в тому, щоб переконати посадову особу в правильності і важливості прийняття того чи іншого рішення щодо проекту. Продумуючи свою мову заздалегідь, лобіст повинний визначити основні моменти, що вважає найбільш важливими і принциповими для себе, оскільки саме їх і необхідно донести до інших.
2. Надання інформації. Для політиків і чиновників, що прагнуть до вибору кращої альтернативи рішення, особливу важливість представляє інформація, збір якої є відносно дорогим процесом. Організації, зацікавлені в лобіюванні того чи іншого рішення, проводять аналітичні дослідження або збирають технічну інформацію з питань, що хвилюють їхніх членів. Інформація – сильна зброя в руках лобіста. Інформаційні послуги – один із головних доводів тих, хто відстоює необхідність лобістської діяльності. У цьому зв’язку Ю. Юфа навіть виділяє механізми збору інформації: візуальний, аудиальний («я чую»), кінетичний («я почуваю»), дігітальний («у мене є письмова інформація») [7, с. 47].
Незважаючи на те, що парламент і уряд мають досить могутні аналітичні, дослідницькі служби, потреба у додатковій інформації, що зокрема надходить від лобістів, у них залишається. Це і зрозуміло, тому що, наприклад, підготувати спеціальну інформацію зі складних питань з енергетичної сфери може тільки лобіст енергетичних компаній. Крім того, часто важливі законопроекти ініціюються зацікавленими групами, і інформаційні служби парламенту не в змозі відповісти навіть на питання політичного характеру: які політичні цілі переслідує даний законопроект, які сили стоять за ним, а які протидіють.
Інформація, надана лобістом, з погляду парламентарія і державного службовця повинна відповідати таким вимогам: точність (інформація відповідає дійсності й ні в якому разі не спотворює її), об’єктивність, аргументованість (власна точка зору, особисті переконання інформатора не декларуються, а доводяться), цілісність (факт – явище часу, епохи, умов) [3, с. 231].
Однак було б наївним очікувати від лобіста беззаперечного виконання цих побажань. Для нього інформація – це інструмент діяльності, що лобіст використовує у своїх інтересах, тому далеко не завжди інформація буває цілісною й об’єктивною. Вихід із протиріччя між потребою в інформації та її необ'єктивності може бути тільки в одному – допустити до висловлення думок по визначеній проблемі представників різних груп, що представлять різну інформацію. Завдання політика у цьому випадку полягає у порівнянні й доборі найбільш достовірної інформації.
Крім того, лобістська інформація повинна бути емоційно позитивно пофарбована у сприйнятті особи, на яку виявляється вплив. За такої умови ця особа буде вважатися з наданою інформацією і, ймовірно, буде нею керуватися у своїй діяльності. Завданням лобіста є зацікавлення парламентарія проблемою і переведення його на свою сторону так, щоб, в ідеалі, не потрібне було би додаткове матеріальне стимулювання.
Звичайно, не кожного депутата чи державного службовця можна розташувати, надавши корисну чи позитивну для нього інформацію. Деякі політики майже не чуттєві до нової інформації, тому великою є імовірність того, що вони залишаться на своїх первісних позиціях, будуть дотримувати традиційних схем вирішення проблем. Навіть вагому інформацію такі діячі будуть відбирати своєрідно – тільки ту, яка зміцнює і підтримує їх позиції.
3. Експертиза. Лобісти можуть представляти особам, що приймають рішення, експертні висновки по проектах законів чи інших рішень. У таких експертних висновках, поряд з аналізом тексту, повинні міститися конкретні пропозиції щодо поліпшення формулювань, щодо включення нових положень чи виключення окремих положень.
У деяких випадках лобісти як варіант рішення пропонують готовий законопроект для внесення його на розгляд парламенту. Очевидно, що надана лобістами інформація може бути селективною щодо того, яким чином вона відіб’ється на інтересах їхнього замовника. Тому необхідною умовою сприйняття інформації представниками влади є її нейтральність, вірогідність, а також репутація організації, що її надає.
4. Приватні зустрічі кулуарного характеру. Такі зустрічі проводяться в неформальній обстановці, наприклад, під час обіду або прогулянці. Неофіційна обстановка, відсутність письмових текстів дозволяють краще налагодити бесіду, що дає хороший ефект. Однак після досягнутих домовленостей необхідно зустрітися вже у робочій обстановці, щоб зафіксувати все, про що вдалося домовитися, у тексті проекту рішення і визначених формулювань.
5. Виступи на парламентських слуханнях. На проведених слуханнях по законопроекту, звичайно організованих представницькою галуззю влади, або на засіданнях профільних рад, створюваних при органах виконавчої влади, лобісти можуть виступати з оцінкою наслідків прийнятих рішень. Цей метод дозволяє представникам тих чи інших інтересів висловити свою точку зору, що друкується в стенограмі й може знайти відображення в рекомендаціях парламентських слухань чи звіті. Хоча такий метод відіграє незначну роль з погляду впливу на позицію представників влади, якщо взагалі він діє, однак, на думку ряду лобістів, згодом можна посилатися на рекомендації парламентських слухань чи звіт.
Якщо звернути увагу на проблему впливу на публіку, то необхідно враховувати, що у виступах, дискусіях, бесідах апеляція до почуттів слухачів, цитати, характеристика особистих якостей людини можуть і повинні використовуватися у поєднанні з об’єктивною аргументацією лише як допоміжні засобів переконання. Як писав Цицерон, «оратор повинен володіти двома основними достоїнствами: по-перше, умінням переконувати точними доводами, по-друге, хвилювати душі слухачів значною й діючою мовою» [4, с. 62].
Говорячи про емоційний та інший вплив на слухачів, варто звернутися до наробітків науки – психології. Психологія учить, що крім компетентності, важливою характеристикою переконуючого є його соціальність, тобто реальна здатність до соціальної взаємодії, розумінню системи очікувань об’єкта впливу, уміння контактувати з іншими людьми. Адже в ході виступу потрібно активізувати емоційний фактор, на основі якого і вдається втягнути іншу людину (наприклад, свого співрозмовника) у свою проблематику, своє бачення питання, аргументацію, можливо, зацікавити її у той чи інший спосіб.
Необхідно зазначити, що це досить діючий спосіб забезпечення найрізноманітніших інтересів і досить високий рівень лобізму, що вимагає не тільки найвищої техніки лобіста, але й існування дуже великих зв’язків, щоб:
1) взагалі організувати подібні слухання;
2) виступ був « санкціонований», створив потрібну атмосферу навколо проблеми, сформувало до неї певне ставлення депутатів.
6. Проведення круглого столу, конференції, суспільних слухань. Ці заходи можуть виявитися більш ефективними, ніж парламентські слухання, якщо на них прийдуть особи, що приймають рішення, оскільки програму і сценарій таких заходів готують самі зацікавлені організації. Цілком припустимо і навіть краще, щоб у виступах звучали різні точки зору, але головне, щоб аргументація зацікавленої групи була вагомою і значимою.