Смекни!
smekni.com

Цілі, функції, методи лобістської діяльності крізь призму теорії держави і права (стр. 4 из 5)

У ході таких заходів можна також прояснити позицію осіб, що приймають рішення, щоб краще розібратися, до якого ступеня вона може бути скоректована, і в якому напрямку необхідно діяти. Ефективність цієї форми лобізму полягає в такому.

Загальний тон конференції зацікавлені групи можуть задати споконвічно, у ході дискусій полемізуючи з акцентом, що і стоїть на стражі конкретних інтересів. Причому зовнішня необразливість зазначеного заходу – обговорення, аналіз актуального питання – насправді притупляє сторожкість там тих, що беруть участь, офіційних осіб, яких і втягують у «формування потрібних висновків».

Тут ми говоримо про різний рід конференцій у тому контексті, що за їх допомогою можна в обробленому вигляді дати потрібним особам ту інформацію, що буде сприяти «продавлюванню» конкретних інтересів. Але дійсна цінність зазначеної форми лобізму полягає в такому: в умовах сучасного існування політичних систем лобіювати приходяться навіть ті проекти, плани, ідеї, об’єктивність яких і суспільна корисність не викликає сумнівів.

Так, подібні конференції можуть:

1) ще раз підкреслити і нагадати позитивні ефекти якого-небудь заходу;

2) виявити переваги, об’єктивні шляхи виконання, оптимальні варіанти рішення розглянутого питання. Але тут важливо обмовитися, що лобізмом зазначена конференція буде лише в тому випадку, якщо ефективний вихід зі сформованої ситуації буде потрібний не сам по собі як такий, а як засіб для досягнення конкретної мети визначеній групі осіб, відомству тощо.

Крім сказаного, вміло організована нарада, конференція, круглий стіл, поза всяким сумнівом, формують і певну суспільну думку (відображаючи, наприклад, у СМІ, у брошурах-оглядах, що випускаються тощо), резонанс у «потрібних» колах, що також, як уже неодноразово підкреслювалося у цій роботі, є своєрідною формою лобізму.

Тут може мати місце цікава ситуація, коли одна форма лобізму, один метод, використовуваний зацікавленими групами тиску, як наприклад, проведення зазначених науково-практичних конференцій, може «спровокувати» іншу форму лобізму – вузько спрямований вплив на суспільну думку, що підсилює «тиск» інтересу, що лобіюється

Тепер слід звернутися до форм непрямого лобіювання.

1. Організація різних кампаній. Визначений настрой суспільної думки підсилює дієвість прямого лобіювання. Фактично вибірна посадова особа орієнтується на суспільну думку, оскільки вона може серйозно вплинути на результати виборів надалі. Проте, і призначений службовець прислухається до суспільної думки, тому що його дії урозріз з пануючим у громадськості настроєм можуть привести до потоку скарг, що створює враження у керівників, що він/вона погано працює. У цьому контексті дуже важливою проблемою для лобістів є абсентеїзм (ігнорування політики) громадськості. Адже в таких умовах неможливо сформувати суспільну думку й значно поширити її.

Для подолання політичної апатії використовуються всілякі тактики роботи із суспільною думкою, що орієнтовані на великі аудиторії і сфокусовані на нечисленні соціальні групи: паблик рилейшнз; фінансування опитувань; публікації поіменного голосування парламентських представників чи документів, що підписуються керівниками галузевих комітетів виконавчої галузі влади тощо. Усі ці методики все-таки скоріше є додатковим супроводом інших лобістських технік, і емпірично завжди було складно оцінити їх окремий вплив.

Якщо не спрацьовують «м’які» прийоми, зацікавлені групи удаються до «маловідомих за радянських часів формам» протестних акцій таких як: пікетування, демонстрації, мітинги, страйки [5, с. 67]. Зокрема, страйкова боротьба є «одним із засобів боротьби найманих працівників за свої економічні інтереси» [7, с. 428].

Мета подібних акцій – створення інформаційного приводу для засобів масової інформації. Передбачається, що здатність впливу засобів масової інформації на суспільну думку має значення для осіб, що приймають рішення, і в силу цього може на них впливати.

Основний недолік – це те, що процес ухвалення політичного рішення є довгостроковим і диференційованим, тоді як протести мають короткостроковий ефект, що викликано складністю підтримування активності прихильників «організованих інтересів» на високому рівні. Виключення складають події, що торкаються основних цінностей людей, одночасно супроводжувані усвідомленням довгострокових інтересів.

2. Фінансування виборчих кампаній. Фінансування виборчих кампаній кандидатів у виборні органи влади – спосіб впливу, що, з одного боку, ґрунтується на розширенні можливостей кандидата, що сходяться з зацікавленою групою позиціями перемогти на виборах завдяки підтримці, а з іншого – приносить такій зацікавленій групі особисті зв’язки чи можливість доступу до осіб, що приймають рішення.

По-перше, у лобістів з’являється можливість впливати на програму кандидата на виборах.

По-друге, отримання згодом доступу до осіб, що приймають рішення, служить мотивацією при підтримці кампанії. Тобто таким шляхом утворяться канали комунікації зацікавленої групи і політиків. Як свідчить практика проведення виборчих кампаній за кордоном і в Україні, потенційні кандидати, що не знайдуть союзника хоча б в одній із груп інтересів, не зможуть провести успішної виборчої кампанії. Тому виборні посадові особи (зокрема, депутати) почувають себе заздалегідь зобов’язаними відповідати інтересам тієї групи, що сприяла їх зайняттю посади (наприклад, стати депутатом).

3. Розсилання інформаційних і аналітичних матеріалів. Мова йде не про цілеспрямовану посилку інформаційних та аналітичних матеріалів у зв’язку з підготовкою проекту якого-небудь рішення, а більш-менш регулярне розсилання таких матеріалів.

Важливо, щоб вони були підготовлені якісно і були корисні для посадових осіб. З одного боку, це створює хорошу репутацію організації, що розсилає ці матеріали. А вище уже зазначалося, наскільки є значущою хороша репутація для переконливості думки організації. З іншого боку, звикнув знайомитися з матеріалами і користатися ними у своїй роботі, особи, що приймають рішення, уважно віднесуться і до аргументів, що міститься в матеріалах і стосуються проекту рішення, яке лобіюється.

4. Виступи в засобах масової інформації. Вище вже говорилося, що особи, які приймають рішення, реагують на матеріали, подані у засобах масової інформації, оскільки засоби масової інформації впливають на суспільну думку. Тому важливо не тільки створювати інформаційні приводи, щоб журналісти звернули увагу на ту чи іншу проблему, а також на передбачуване рішення такої проблеми, але і самим виступати у засобах масової інформації, тому що ніхто краще самих зацікавлених осіб не викладе їхні аргументи й пропозиції.

5. Підтримка організацій, що вже лобіюють відповідне рішення. Якщо організація виявляє, що яке-небудь рішення, у прийнятті чи відхиленні якого вона зацікавлена, уже лобіюється іншою організацією чи групою організацій, то ефективніше всього підтримати вже діючу організацію чи групу організацій, вступивши з нею (ними) в коаліцію (формальну чи неформальну).

Як можна припустити, ефективність лобіювання визначається для груп інтересів використанням того чи іншого методу лобіювання чи їх сукупності, що багато в чому залежить від ресурсів, якими вони приваблюють. Своєчасність використання того чи іншого способу (у залежності від стадії ухвалення рішення) також впливає на ефективність. Як відомо, якщо почати діяти в невідповідний момент, досягнення потрібного результату супроводжується значним збільшенням витрат.

Виходячи з логіки організації проектної діяльності О.С. Автономов, пропонує деякий загальний алгоритм лобіювання [3, с. 79–80].

1. Аналіз ситуації.

1.1. Аналіз проблемної ситуації, вихідне формулювання проблеми.

1.2. Збір даних і первинна їхня обробка.

1.3. Постановка мети (конкретної, вимірної, досяжної, реалістичної і визначеної у часі).

1.4. Вивчення стану справ і оцінка досяжності мети й необхідності прийняття визначених кроків для розв’язання проблеми (з використанням різних методик).

1.5 Визначення, хто буде виступати в ролі лобіста.

2. Створення стратегії.

2.1. Аналіз попередніх дій носія інтересу.

2.2. Аналіз дій протидіючих сил.

2.3. Вивчення системи прийняття рішень (формальний, неформальний, альтернативний процес, а також його основні етапи).

2.4 Оцінка і вибір методів лобіювання, застосовних у даній ситуації.

2.5. Розробка проекту плану лобістських дій.

2.5.1. Визначення об’єктів лобіювання (конкретні особи законодавчої, виконавчої влади).

2.5.2. Визначення союзників і супротивників серед осіб лобіювання.

2.5.3. Поділ лобістських дій на окремі етапи, постановка завдання кожного етапу.

2.5.4. Визначення політичної /економічної вартості застосування тих чи інших методів лобіювання.

2.5.5. Вибір методів лобіювання.

3. Підготовка основного плану дій (у тому числі фінансового).

4. Створення штабу і розподіл функцій.

5. Організація підтримки населення.

6. Організація акцій.

6.1. Поширення зведень про організацію, про завдання зусиль, що починаються, про їхню значущість.

6.2. Робота із засобами масової інформації і зв’язок з громадськістю.

7. Чіткий контроль здійснюваних дій.

При будь-якому результаті лобіювання повинен бути проведений аналіз дій, виявлені помилки, як на етапі вибору стратегії, так і в ході реалізації плану. Досвід повинен бути доведений до зведення співробітників, що можуть зіткнутися з подібними проблемами і ще раз.

Ресурси, що можуть мобілізувати групи інтересів для лобіювання, включають фінансові, інформаційні (включаючи експертизу), людські ресурси (як персонал, так і членів організації), репутацію, а також особисті зв’язки тощо.