Значне упорядкування питань соціального захисту населення покладається на підготовку і прийняття Соціального Кодексу України, який визначає основи соціального захисту в Україні. Проект Соціального кодексу України (реєстраційний номер 1159) 16 червня 1998 р. розроблено, але поки що його не прийнято. Сьогодні у Верховні Раді України підготовлений Проект Соціального кодексу України (на заміну раніше поданого) народними депутатами О. Євдокимовим, О. Плужниковим, В. Зайцем.
Проект Соціального кодексу України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права на соціальний захист, що базується на нормах, встановлених Конституцією України. Він має на меті “забезпечити зростання рівня соціального захисту населення України на основі удосконалення та систематизації соціального законодавства, гармонізації вітчизняних систем соціального захисту з нормами міжнародного права” [2]. Але поки що багато вкрай потрібних законів не прийнято Верховною Радою України, ще існує багато недоліків у чинному законодавстві, то поки що недостатньо умов для їх універсальної систематизації у Соціальному кодексі.Гуманістична сутність сучасної соціальної політика української держави значною мірою залежить не стільки від підтримки бідних прошарків населення, а передусім від того, наскільки держава підтримує і створює саморегулюючі механізми соціального захисту на принципах самовідповідальності та колективної відповідальності. Створення такого механізму залежить від рівня розвитку громадянського суспільства, від того, скільки і які функції, повноваження передала держава громадянському суспільству, і які перебрала на себе.
Особливо важлива роль у гуманізації соціальної діяльності держави надається проблемі подолання безробіття, забезпечення трудової зайнятості населення, зокрема, створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, забезпечення рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, організацію професійного навчання, підготовку і перепідготовку кадрів, контроль за належними, безпечними і здоровими умовами праці, регулювання заробітної плати у державному секторі економіки тощо.
Попри всі зусилля української держави поки що не вдається вирішити проблему безробіття, яка набула загрозливого характеру. Звичайно, ми маємо безробіття набагато більшого масштабу ніж дає офіційна статистика. Згідно зі статистикою ми маємо 1,9 млн, а не 918 тис. осіб, які зареєстровані. Проблема насправді набагато більша. Вибіркове обстеження домогосподарств свідчить, що у 2,1 млн домогосподарств не працюють усі дорослі особи працездатного віку. Це приблизно може становити 3-4 млн наших громадян. Крім того, по селах безробіття понад 50 %, приховане загальнолегітимне і нелегітимне по країні – понад 20 %.
Безробіття це величезна соціальна проблема і для громадян, які втратили роботу і для суспільства. 78 % із опитаних Інститутом соціології Національної академії наук бояться інфляції‚ 68 % – безробіття. Це найбільші соціальні лиха‚ яких боїться людина. Незайнятий громадянин‚ безробітний громадянин породжує низку соціальних‚ кримінальних проблем.
Особливого значення проблема гуманізації соціальної діяльності держави набуває у зв’язку із захистом найбільш поширеної, і найменш захищеної соціальної групи – пенсіонерів, проблема справедливості в нарахуванні та виплаті пенсій.
Поки що до кінця не відбулася пенсійна реформа: з одного боку панує зрівнялівка (після перерахування пенсій їх розмір загалом мало відрізняється у різних категорій працівників), а з іншого боку, існує величезна прірва у розмірах пенсій окремих привілейованих верств населення – працівників-службовців, номенклатури.
Особливо складним завданням з погляду реальної гуманізації соціальної функції держави є здійснення пенсійної реформи. Проведення цієї реформи передбачає системний підхід у пенсійному забезпеченні, що тісно пов’язано із реформуванням правових засад пенсійного законодавства, крім того, такими питаннями: система заробітної плати, регулювання ринку праці, податкової і бюджетної системи. Наприклад, низький рівень пенсійного забезпечення частково можна пояснити через недостатньою пов’язаність правових норм, регулюючих пенсійну систему, з економічними механізмами, що покликані забезпечити фінансову базу для відповідного матеріального наповнення соціальних нормативів.
Три важливих причини, що приводять до значних пенсійних витрат: по-перше, значна демографічна криза, завдяки якій Україна стала самою старою нацією світу. Так, частка населення у віці 65 років становить 15,5 % і уже перевершило частку дітей від 0 до 14 років (15,2 %); по-друге, низький пенсійний вік (один із самих низьких у світі) – чоловіки 60 років, жінки – 55 років і значна кількість пенсійних пільг. Як наслідок, велика кількість пенсіонерів по відношенню до працюючого населення – на 10 пенсіонерів припадає тільки 12 платників соціальних податків; і по-третє, попередній і існуючий уряди дали політичну обіцянку виплачувати пенсії, які за міжнародними стандартами є дуже щедрими порівняно із заробітною платою (більше 60 %) так і по відношенню до прожиткового мінімуму (не менше 100 %) [7, с. 42].
У 2004 р. середньорічна кількість пенсіонерів Пенсійного фонду України становило 13, 5 млн, середньомісячна пенсія з допомогою – 238 грн, кількість платників страхових вкладів – 15, 3 млн, а їх середня заробітна плата чи прибуток дорівнював 524 грн, то це означає, що для повної фінансової збалансованості тільки пенсійна система України соціальні податки у Пенсійний фонд України мали б становити 40 % заробітної плати чи доходу, а не фактичні 30 % при номінальній ставці внесків 34 % [9, с. 39].
Проблема нарахування пенсій загалом має здебільшого кулуарний і закритий характер. Регулюється законом (для пересічних громадян) і підзаконними актами, для вибраних. Існує армія привілейованих пенсіонерів, які отримують пенсії із загального Пенсійного фонду України. Окремі посадові особи мають можливість приймати рішення про нарахування пенсій під власні потреби. Так, за даними міністра фінансів, окремі працівники мають можливість нараховувати свою пенсію, виходячи із заробітку за останній місяць роботи і тому нараховують собі пенсії в сотні тисяч гривень із загального Пенсійного фонду.
Із зазначеного випливає, що існує резерв у реформуванні пенсій серед населення, досягнення порівняно справедливого розміру пенсій для всіх пенсіонерів в Україні. Крім того, пенсійну проблему можна розв’язувати за рахунок поступового підвищення протягом 10–20 років пенсійного віку, як це є у цивілізованих країнах. Підвищити віковий ценз виходу на пенсію, ліквідувати привілейовані пенсійні ставки наполегливо рекомендує і Міжнародний валютний фонд [5, с. 92]. Звичайно, сподіватися на такий крок уряду можна тільки зі згоди Верховної Ради України, яка не проголосувала пропозицію уряду щодо обмеження верхньої межі пенсії на рівні 4 тис. грн. Безперечно, така діяльність Верховної Ради не додає їй авторитету, але й пенсії пересічних громадян залишаються на низькому рівні [9, с. 20].
Важливим питанням для розвитку і вдосконалення пенсійного законодавства є його гармонізація із загальноприйнятими нормами і критеріями рекомендованими Міжнародною організацією праці і Європейською Радою [9, с. 64]. Це тим більш є актуальним, що Україна має реальну можливість у 2006 р. вступити до Світової організації торгівлі.
Особлива роль у гуманізації соціальної діяльності української держави надається реформі заробітної плати, необхідність якої вже давно назріла, тому що, по-перше, в Україні порушений баланс між заробітною платою і цінами; по-друге, на ринку країни має місце нерівноцінний обмін результатами праці; по-третє, система високих заробітних плат призводить до розширення кредитів для найманих працівників і підвищення їх купівельної спроможності, що є чинником формування ринку житла, технічних засобів домашніх господарств, послуг, соціальних фондів, а також структурної перебудови економіки (йдеться про те, що сфера послуг займає 6 %, а оплата за неї перебільшує 30 % [5, с. 220]. Тому головне – це зіставляти розподіл не тільки продуктів праці, але насамперед робочої сили, якісь та кількість заробітної плати робітника, вартість робочої сили. Не можна добитись конкурентноздатних продуктів, результатів роботи, якщо не конкурентноздатна зарплата. Досвід розвинених держав світу доводить, що тільки розумне збільшення прибутків населення приносить швидкий економічний виграш.
Таким чином, проаналізувавши гуманістичну спрямованість сутності соціальної функції демократичної, соціальної, правової держави, Україні важливо мати на увазі, що для захисту соціальних прав людини не достатньо проголошення свободи індивіда. Потрібна розвинена соціально-орієнтована економіка, різноманітні соціальні програми та їх матеріальне, організаційне і правове забезпечення. Але поки що соціальні права, що проголошені в Конституції України, не мають надійного матеріального, організаційного і правового забезпечення, процесуально-правової підтримки і тому не можуть бути надійно захищені.
гуманістичний соціальне забезпечення держава
Література
1. Вітрук Н.В. Гарантии прав личности // Права личности в советском обществе. – М.: Наука, 1981. – С. 145-147.
2. Владимиров В.А., Кириченко В.Ф. Должностные преступлення. – М., 1965. – 231 с.
3. Воєводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учеб. пособие – М.: Моск. гос. ун-т, 1997. – 304 с.
4. Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М., 2000. – 269 с.
5. Волченков А.Г. Роль культурно-воспитательной деятельности советского государства: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1968. – 17 с.