МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ
ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА
Курсова робота
Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського
курсанта 1 курсу
Іванової І.І.
Науковий керівник,
професор ОНМА
Сидоров С.С.
Одесса - 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА
ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТА ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ С.ДНІСТРЯНСЬКОГО
2.1 «Погляд на теорії права та держави» С. Дністрянського
2.2 Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського
ГЛАВА 3. ПОГЛЯДИ С. ДНІСТРЯНСЬКОГО-КОНСТИТУЦІОНАЛИСТА
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
держава право дністрянський
Історія українського народу складна і неоднозначна. Найбільшим лихом для нього стала імперська політика царизму і радянського тоталітаризму, спрямована на те, щоб витравити в українському народові національну свідомість, позбавити його історичної пам'яті, мови, культури, традицій, звичаїв і перетворити його на частину єдиної і неподільної імперії. Тисячі імен видатних діячів науки, культури і мистецтва були вилучені з нашої історії лише за те, що вони були патріотами своєї Батьківщини. Однак в сучасних умовах духовного і національного відродження України, з'явилося чимало праць, в яких заново переосмислюються сторінки нашої колись сфальсифікованої історії, відновлюється правда, віддається належне багатьом видатним діячам нашої історії, науки, культури, що були відданими борцями за національну справу.
Так після десятків років забуття повертається в Україну постать вченого-цивіліста, громадського і політичного діяча Галичини Станіслава Севериновича Дністрянського (1870-1935). Вся різнопланова наукова спадщина вченого-правника, діяча прогресивних поглядів переконливо свідчить про його великий внесок у наукову скарбницю інших народів і країн та про його велику любов до України. Наукова і громадська діяльність ученого підтверджує відомий вислів про те, що не може любити інші країни та народи той, хто не любить своєї Батьківщини. Ґрунтовно проаналізувавши ідеї відомих європейських теоретиків права та українських мислителів, С.Дністрянський одним із перших у юриспруденції запропонував соціологічно-правовий підхід до розуміння понять „право”, „держава”, „народ”.
Аналіз джерел та літератури:
Вчені Т.Андрусяк, В.Бабкін, В.Возьний, В.Зігалов, М.Костицький, З.Кузеля, К.Левицький, М.Мельник, М.Мушинка, О.Надрага, М.Неврилий, В.Потульницький, П.Рабінович, Ю.Сиволоб, В.Старосольський, П.Стецюк, І.Усенко високо оцінили наукову діяльність вченого. Зокрема П.Стецюк у монографії „Станіслав Дністрянський як конституціоналіст” (1999) ґрунтовно проаналізував його конституційні проекти — „Статут для Галичини” (1919) та „Проект Конституції З.У.Н.Р.” (1920).[1]
У 1995 році В.Возьний захистив дисертацію „Державно-правові погляди академіка С.С.Дністрянського”, у якій значна увага зосереджена на громадському, політичному та науковому житті ученого.[2]
Загальнотеоретичні погляди українського вченого викладені у праці „Загальна наука права і політики” (1923), всебічно оцінено у вступній статті В.Бабкіна та І.Усенка до першого тому „Антології української юридичної думки” (2002).
Актуальність теми дослідження. Наукова цінність та глибина аналізу різних аспектів поглядів С.Дністрянського у працях сучасних дослідників — безсумнівна. Але сьогодні існує потреба системного вивчення загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського на право та державу. Цим і зумовлена актуальність теми нашої курсової роботи.
Мета і задача роботи. Метою курсової роботи є поглиблення історико-правових знань про загальнотеоретичні погляди С.Дністрянського на право та державу. Досягнення поставленої мети курсової роботи вимагало вирішення наступних основних завдань: охарактеризувати поняття держави в творчості С.Дністрянського, визначити роль і місце наукової спадщини С.Дністрянського в українській юридичній науці.
Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського.
Предметом дослідження є історико-правові закономірності становлення та розвитку загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського на право та державу.
Методи дослідження. З метою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного аналізу загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського автор застосовував філософські, загальнонаукові та спеціально-правові методи. Діалектичний метод дозволив встановити особливості не лише становлення, але й розвитку правової концепції С.Дністрянського. Формально-логічні методи дослідження, зокрема метод синтезу, аналізу, індукції, дедукції, допомогли авторові цієї курсової роботи провести аналіз поняття „держава”. Використання системно-структурного методу дало можливість розглянути державно-правову концепцію С.Дністрянського як цілісну систему ідей. Історико-правовий метод застосовувався при з’ясуванні факторів та умов, у яких формувалися загальнотеоретичні погляди вченого. Проблемно-концептуальний метод сприяв осмисленню та аналізу методологічних засад загальнотеоретичних поглядів С.Дністрянського.
Джерела дослідження. При написанні курсової роботи автор використовував опубліковані праці С.Дністрянського та його дослідників, які збережені у Державної науковій бібліотеці імені М.Горького, Науковій бібліотеці імені М.Грушевського, Одеській центральної міській бібліотеці імені І.Франка.
Обґрунтовування структури роботи: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання, об’єкт та предмет. У першому розділі дана загальна характеристика соціології права.
Другий розділ «Сутність права та держави у працях С.С.Дністрянського» присвячений висвітленню методологічних засад правового світогляду С.Дністрянського. У підрозділі 2.1. була розглянута робота «Погляд на теорії права та держави» С.Дністрянського.
У підрозділі 2.2. «Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського, проаналізовано погляди вченого на творчість українського письменника.
У третьому розділі досліджено погляди С.С.Дністрянського конституціоналіста. Це питання й обумовило цей розділ курсової роботи.
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА
Право в соціології розглядається не як застигла сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян, державних і суспільних організацій, які дотримуються, застосовують і виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і праворозуміння, орієнтоване на право в дії. Соціологічний підхід до розуміння права можна виразити у формулі Г.В.Мальцева “Право – це насамперед саме суспільне життя”.[3]Правові норми держави, на думку прихильників соціологічного напряму в теорії права, - це лише частина права. Поряд з ними існує “живе право”, яке є не що інше, як фактичні відносини, що склались в суспільстві. Головне, стверджують вони, - вивчення реального порядку, тобто не тих приписів, які зафіксовані в правовій нормі, а самого процесу дії права в суспільстві, конкретних дій учасників правовідносин. В зв’язку з цим обґрунтовується ідея “гнучкості права”, іншими словами, можливість зміни правової норми в процесі її застосування. Звідси – відмова від “незаперечності” закону, вимога свободи суддівського “розсуду”. Ця теорія веде фактичного розширення “правотворчих” функцій судді і приниження ролі закону, оскільки суддя не зв’язаний юридичними нормами і може на свій розсуд вирішити ту чи іншу справу, покладаючись на власну інтуїцію. Акцентуючи увагу на вивченні соціальних коренів права і його дієвої сторони, представники “соціологічного” підходу (його можна назвати також “функціональним”) намагаються осягнути право як дієвий момент реального суспільного життя. Л.С.Явич, стверджує, що “правові норми мертві, нежиттєві, не складають дієвого права, якщо за певних умов не можуть бути здійсненими у фактичній поведінці людей”.[4]Для соціологічної теорії характерні структурно-функціональний підхід до права; виділення правовідносин в якості основних, найбільш суттєвих елементів права. Право не зводиться закону. Право в дії дає уявлення про смисл правового регулювання, його кінцеві цілі. Державна воля, втілена в правових нормах, на цій ступені матеріалізується в суспільних відносинах, надаючи їм правову форму. Право в дії є його реалізація, що проявляється в правових відносинах, правопорядку, правовій поведінці. Урегульованість, законність, правопорядок, що забезпечуються в суспільстві, — необхідні елементи праворозуміння. Саме на основі вивчення дії права виникли ідеї про розширення предмета праворозуміння, про те, що потрібно брати до уваги не одні лише правові норми, а весь механізм правового регулювання, всю правову систему.Насправді, дія права здійснюється шляхом виконання (дотримання, використання і застосування) правових норм. При цьому у вказану діяльність залучаються правозастосовчі органи, утворюються правовідносини, на неї впливає правосвідомість людей. Іншими словами, функціонує складний механізм правової системи, який не зводиться лише до юридичних норм. А це, в свою чергу, означає, що говорячи про право і його розуміння, ми не можемо ігнорувати тих складових частин механізму, які не є нормами права, але без яких норми діяти не можуть.Позитивним моментом соціологічного підходу до розуміння права є прагнення пізнати право в дії, в процесі функціонування. При цьому дослідження правових явищ і інститутів переслідує мету перетворення соціальної дійсності, а саме право розглядається як інструмент соціального перетворення, засіб досягнення згоди між інтересами різних соціальних груп. Це зближує соціологічну теорію права з солідаристською (соціальною) концепцією права.В основі солідаристського напрямку або соціальної концепції права (Л.Дюгі) лежить ідея солідарності, тобто співробітництва у здійсненні влади різних соціальних прошарків і груп, які приймають участь у політичному житті. Згідно з цією теорією, кожний член суспільства повинен усвідомити соціальну функцію, встановлену правом, проникнутися ідеєю необхідності скоєння певних вчинків, що забезпечують солідарність всіх членів суспільства. Право виступає як виразник цієї солідарності, інструмент, що охороняє “спільні інтереси” всіх груп.Таким чином, соціальна концепція, розглядаючи сутність права, представляє його як засіб досягнення гармонії. Вона направлена на пошук правових засобів, які допомагають усунути можливі соціальні конфлікти, забезпечити порядок в суспільстві. Це передбачає розгляд права не відокремлено, а поряд з іншими елементами соціальної дійсності – економікою, політикою, мораллю – в їх функціональній взаємообумовленості і взаємозалежності. Звідси – акцент на соціальні функції права в суспільстві, наприклад, як засобу усунення можливих соціальних конфліктів, вирішення інших соціальних проблем.В соціальній концепції права обгрунтовується необхідність дослідження права в його взаємозв’язку з іншими елементами соціальної системи. Принципово іншу трактовку права, його сутності дають основоположники марксизму. «Розглядаючи суспільство як органічно цілісне утворення, що діє і розвивається за об’єктивними, незалежними від волі людей законами, К.Маркс і Ф.Енгельс досить чітко і послідовно розрізняли право і закон».[5]Право вони розуміли як міру свободи членів суспільства. Кожний клас в силу його особливого становища в системі економічних відносин суспільства має свою міру свободи, своє право. Міра свободи членів класового суспільства не є рівною, а визначається їх належністю до певного класу. Відношенням класів до засобів виробництва визначається міра їх свободи, їх класове право. Зміст цього права складають претензії класу на певну долю матеріальних і духовних благ, які виробляються суспільством, на участь у політичному житті суспільства, в управлінні справами держави і на вільне вираження свого ставлення до соціального ладу, а також самовираження в літературі і інших сферах мистецтва.Отже, в суспільстві, розділеному на класи з їх суперечливимиінтересами, не існує єдиної міри свободи, єдиного права. Кожний клас має власне право, яке не тільки відрізняється від права інших класів, але й антагоністичне по відношенню до нього. Колізія прав вирішується тим, що економічно пануючий клас – власник засобів виробництва – бере в свої руки державну владу і проводить своє право у формі законів, надає йому всезагального характеру і вимагає обов’язкового виконання встановлених ним законів від всіх членів суспільства під страхом державного примусу.Ідея багатоаспектного, багатостороннього підходу до права зараз, мабуть, найбільш точно відображає спільні зусилля вчених по його вивченню.Яких би поглядів на право вони не притримувались, всі проти однобічності. І життя це підтвердило, показавши, що розгляд правових проблем, наприклад, з позицій конкретної соціології, з інформаційної сторони чи в психологічному аспекті дозволяє підійти до розкриття нових рис права, збагачуючи відповідно його поняття. Саме шляхом розкриття нових відносин, сторін, рис і відбувається процес поглиблення поняття права.Не одна якась сторона права – нормативна, його генезис чи право в дії – дає поняття права. Кожна з них – лише абстрактне його бачення. Поняття права складається як сума, синтез знань всіх правових дисциплін, які вивчають право у всіх його реальних проявах, сторонах, рисах, відносинах, перспективах.ГЛАВА 2. СУТНІСТЬ ПРАВА ТА ДЕРЖАВИ У ПРАЦЯХ