Інформаційні відносини, тобто відносини, що виникають при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації, регулюються положеннями Конституції України, законами від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію», вiд 25 червня 1993 р. № 3322-XII «Про науково-технічну інформацію», від 18 листопада 2003 р. № 1280-ІV «Про телекомунікації», від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (в редакції Закону від 31 травня 2005 р. № 2594-ІV), а також низкою підзаконних актів, зокрема Положенням про технічний захист інформації в Україні (затверджене Указом Президента України від 27 вересня 1999 р. № 1229/99) та ін.
Згідно з чинним законодавством України кримінальну відповідальність за злочини у сфері використання ЕОМ, АС та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку передбачено у розд. XVI Кримінального кодексу України (далі — КК).
За даними Державної судової адміністрації України (далі — ДСА), на розгляді в місцевих та апеляційних судах у 2009 р. перебувало 156 (138) 1 кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачено статтями 361-3631 КК; це на 13 % більше, ніж у 2008 р. Усього за 2009 р. було розглянуто 112 (114) справ, що на 1,8% менше, із них з постановленням вироку — 60 (65) справ, або 53,6% (57%) від кількості розглянутих.
Відповідно до вироків, що набрали законної сили, у 2009 р. було засуджено за статтями 361-3631 КК 57 (60) осіб, що на 5% менше, ніж у 2008 р. Із них за ст. 361 КК — 43 особи, або 75,4% від кількості осіб, засуджених за ці злочини; за ст. 3611 КК — три особи, або 5,3%; за ст. 3612 КК — чотири особи, або 7%; за ст. 362 КК — сім осіб, або 12,3 %. У 2008 р. дані щодо засуджених за статтями 361-3631 КК у статистичних звітах ДСА постатейно не виділялися.
Найчастіше злочини, відповідальність за які передбачена у статтях 361—3631 КК, вчиняли особи у віці: від 30 до 50 років — 23 особи (20), або 40,4% (33,3%) від кількості осіб, засуджених за ці злочини; від 18 до 25 років — 18 осіб (31), або 31,6% (51,7%); від 25 до 30 років — 11 осіб (7), або 19,3 % (11,7%); від 50 до 65 років — п’ять осіб (2), або 8,8% (3,3%) [17].
До позбавлення волі засуджено всього дві особи (5), або 3,5% (8,3%) від кількості осіб, засуджених за ці злочини. Із них одну особу засуджено за ч. 2 ст. 361 КК та одну особу — за ч. 1 ст. 3612 КК.
Штраф застосовано до 16 (13) осіб, або 28,1 % (21,7 %) від кількості засуджених за ці злочини, що на 23,1 % більше, ніж у 2008 р., у тому числі за ст. 361 КК — до 13 осіб, за ст. 3611 КК — до однієї особи, за ст. 3612 КК — до однієї особи; за ст. 362 КК також застосовано штраф до однієї особи. За ст. 361 КК засуджено одну особу, до якої застосовано інші види покарання.
Звільнено від покарання з випробуванням 38 (37) осіб, або 66,7 % (61,7 %) від кількості засуджених за ці злочини, що на 2,7 % більше, ніж у 2008 р.
Кількість осіб, щодо яких справи за статтями 361—3631 КК закрито, становить 35 (35), тобто така ж, як 2008 р. Кількість осіб, справи щодо яких закрито у зв’язку: з дійовим каяттям — 8 (6) осіб; з примиренням винного з потерпілим (за ст. 361 КК) — одна особа; зі зміною обстановки — 11 (9) осіб; з передачею особи на поруки — вісім осіб (3); з амністією — сім (15) осіб, або 20% (42,9%).
Родовим об’єктом злочинів Розділу XVI КК “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж”, окремими науковцями визнаються суспільні відносини у сфері безпеки комп’ютерної інформації і нормального функціонування електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж.
При цьому, конкретизуючи родовий об’єкт злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, їх систем та комп’ютерних мереж, вважаємо за необхідне включити до визначення родового об’єкту Розділу XVI КК посилання на носії комп’ютерної інформації, на яких вона зосереджується.
Тому, родовим об’єктом злочинів, відповідальність за які передбачена ст.ст. 361-363 КК, доцільно вважати суспільні відносини в сфері створення умов безперебійної та стабільної роботи електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем і комп’ютерних мереж та забезпечення безпеки і цілісності комп’ютерної інформації та носіїв такої інформації.
Слід зауважити, що визначення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого статтею 361 КК, в опублікованих роботах на сьогодні фактично не дається. На нашу думку, складнощі з визначенням безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 361 КК, виникають, насамперед, через те, що в даній нормі містяться два логічно самостійні склади злочинів: “Несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації ” та “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” [23, с.355].
Отже, щодо питання безпосереднього об’єкта досліджуваного злочину зазначимо, що, на нашу думку, доцільно відокремлювати злочинні діяння, передбачені в ст. 361 КК, і, відповідно, визначати їх безпосередні об’єкти наступним чином:
- безпосереднім об’єктом “Несанкціонованого доступу до ЕОМ, їх систем та комп’ютерних мереж, комп’ютерної інформації та (або) носіїв такої інформації” є права власника (користувача) на виключний доступ до комп’ютерних систем, який забезпечує недоторканість та цілісність належної йому комп’ютерної інформації;
- безпосереднім об’єктом злочину “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” є права власника (користувача) на безпеку програмного та технічного забезпечення комп’ютерних систем, яке забезпечує цілісність комп’ютерної інформації, її носіїв та належну роботу комп’ютерних систем.
Очевидно, що таке формулювання стосується особливостей правового захисту складових права власності: володіння, користування та розпорядження. Захист права власності в Україні гарантується ст. 41 Конституції України. Як вказано в законі України “Про інформацію”, інформація в Україні є об’єктом права власності громадян, юридичних осіб та держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження, як складових права власності.
Отже, ми вважаємо, що:
1. Безпосереднім об’єктом юридичного складу злочину “Несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації” є право володіння та розпорядження комп’ютерною інформацією.
2. Безпосереднім об’єктом злочину “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” є права власника (користувача) на безпеку користування технічним та програмним забезпеченням а також комп’ютерною інформацією.
Предметом злочину в класичній теорії кримінального права визнаються речі матеріального світу, діючи на які особа посягає на цінності (блага), що належать суб’єктам суспільних відносин.
Підхід до визначення предмету злочинів, що посягають на безпеку використання комп’ютерних систем, в світі є неоднаковою. Так, Кримінальний кодекс штату Юта (США) під предметом таких злочинів розуміє “відчутні та невідчутні елементи, що поріднені з комп’ютерами, комп’ютерними системами та мережами” [22, с.67-68].
Стосовно визначення предмета злочину, передбаченого ст. 361 КК України, висловлено декілька точок зору.
Предмет злочину, передбаченого ст. 361 КК України, А.М.Ришелюк визначає як: «1) автоматизовані електронно-обчислювальні машини (комп’ютери, АЕОМ), у тому числі персональні; 2) їх системи; 3) комп’ютерні мережі”. В.Г. Гончаренко предмет вказаного злочину визначає, як “кілька елементів сфери електронного інформаційного забезпечення життя суспільства: електронно-обчислювальні машини (ЕОМ); програмні матеріали, що забезпечують нормальне функціонування ЕОМ; носії інформації; системи ЕОМ та комп’ютерні мережі”. На думку М.І.Панова, предметом злочину, що розглядається, є: 1) електронно-обчислювальна машина; 2) автоматизовані комп’ютерні системи (АКС); 3) комп’ютерні мережі; 4) носії комп’ютерної інформації; 5) комп’ютерна інформація. П.П. Андрушко до предмету вказаного злочину відносить:
1) автоматизовані електронно-обчислювальні машини;
2) системи АЕОМ або автоматизовані системи;
3) комп’ютерні мережі;
4) носії комп’ютерної інформації;
5) комп’ютерні віруси;
6) комп’ютерну інформацію;
7) програмні і технічні засоби, призначені для незаконного проникнення в автоматизовані електронно-обчислювальні машини, їх системи та комп’ютерні мережі.
Наведені думки щодо кола предметів злочину, передбаченого статтею 361 КК України, мають значну низку розбіжностей. При цьому, слід зауважити, що деякі фахівці не відносять до кола альтернативних предметів злочину комп’ютерну інформацію, яка прямо вказана в статті 361 КК України як предмет, на перекручення або знищення якого направлені дії злочинця. Вважаємо, що невизнання комп’ютерної інформації окремими фахівцями предметом злочину обумовлено “матеріалістичним” підходом класичної теорії кримінального права до визначення предмета злочину як певних матеріальних цінностей. В той час, комп’ютерна інформація є предметом віртуальним, тобто “умовним, фізично відсутнім, але за допомогою спеціальних методів наданим у розпорядження”.
На нашу думку, під віртуальним слід розуміти такий предмет об’єктивного світу, який створений за допомогою спеціальних методів та (або) способів, є фізично відсутнім, але має зовнішнє представлення, або може набути такого представлення за допомогою спеціальних методів або способів впливу.
Під предметом злочину доцільно розуміти речі або інші явища об’єктивного світу, як матеріальні, так і віртуальні, з певним впливом на які кримінальний закон пов’язує наявність у діянні особи складу конкретного злочину.
У відповідності з законодавчим визначенням норми “незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж”, передбаченої ст. 361 КК, альтернативними предметами даного злочину, на нашу думку, є: електронно обчислювальні машини, їх системи та комп’ютерні мережі, комп’ютерна інформація та носії комп’ютерної інформації.