Відтак, учинення вищезазначених дій щодо знаків для товарів і послуг без згоди правовласників слід вважати незаконним. За аналогією ця теза стосується також інших об’єктів інтелектуальної власності. Зупинимося більш детально на цьому питанні.
Незаконним використанням об’єкта права інтелектуальної власності вважається оприлюднення, опублікування, відтворення, розповсюдження без згоди автора (власника патента чи свідоцтва) літературного або художнього твору, фонограми, відеограми, аудіовізуальних творів, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо.
Необхідно враховувати, що для кожної окремої групи об’єктів прав інтелектуальної власності законодавцем закріплено відповідні види порушень. Наприклад, типовими порушеннями авторського права та суміжних прав є:
- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права та (або) суміжні права;
- піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав;
- плагіат;
- ввезення на митну територію України без дозволу осіб, яким належить авторське право та (або) суміжні права, екземплярів творів (зокрема комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
авторський правопорушення інтелектуальний власність
- вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
- будь-які дії, свідомо спрямовані на обхід технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, поширення, ввезення з метою поширення і застосування засобів для такого обходу;
- підроблення, змінення чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
- розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою поширення, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, із яких без дозволів суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучено чи змінено інформацію про управління правами, зокрема в електронній формі [4].
Щодо об’єктів права промислової власності порушенням прав визнаються такі дії, вчинювані без дозволу правовласника. Стосовно винаходів, корисних моделей і промислових зразків це:
- виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, зокрема й через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний обіг або зберігання такого продукту в зазначених цілях;
- застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, зважаючи на обставини, це й так є очевидним [4 с. 420].
Також порушенням винахідницьких і патентних прав вважається розголошення без згоди автора або заявника суті винаходу, корисної моделі або промислового зразка до офіційної публікації відомостей про них.
При цьому під розголошуванням можна розуміти дію або бездіяльність, у результаті яких інформація про суть винаходу, корисної моделі або промислового зразка в будь-якій можливій формі (усній, письмовій, іншій формі, зокрема з використанням технічних засобів) стає відомою третім особам.
І.Г. Запорожець зазначає, що “Особливістю об’єктивної сторони вказаного правопорушення є той факт, що до її змісту належать дії, пов’язані з порушенням прав навіть на ті об’єкти промислової власності (наприклад, раціоналізаторська пропозиція), які не отримали дотепер спеціальної правової охорони у формі окремого законодавчого акта” [1, с. 117].
Незаконним використанням знака для товарів і послуг визнається несанкціоноване виготовлення, застосування, ввезення, пропонування його до продажу, продаж, інше введення до цивільного обігу або зберігання з цією метою знака для товарів та послуг, або визначення схожого з ним аж до змішування однорідних товарів. Слід наголосити, що правопорушенням вважатиметься використання без згоди власника як самих зазначених зображень, так і схожих з ними зображень, якщо останні використовуються для товарів, однорідних з тими, для яких призначене зображення [8, с. 37].
Автор, безперечно, згоден із позицією вчених, які стверджують, що у кожному законівстановлюється щодо конкретного об’єкта промислової власності певна система захисту. Недоліком є те, що в зазначених законах містяться лише норми стосовно дій, що є порушенням патентних прав[9, с. 7]. На жаль, протизаконні дії в них визначено надто узагальнено, без належної конкретизації.
Ще однією формою вчинення порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є привласнення авторства, яке посягає на особисті немайнові права авторів.
Привласненням авторства на об’єкти промислової власності вважається оформлення у повному обсязі або частково відповідних реєстраційних документів на чужі права інтелектуальної власності із зазначенням свого прізвища; реєстрація під своїм прізвищем предмета інтелектуальної власності, створеного у співавторстві з іншими особами, без зазначення цього.
Привласнення авторства на об’єкти авторського права і суміжних прав – це вчинення будь-яких дій з метою реалізації як виключних, так і невиключних, майнових і немайнових прав, відповідно до статей 14, 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Зокрема, йдеться про використання твору як власного, тобто із зазначенням свого прізвища (псевдоніма), надання дозволу іншим особам використовувати твір від свого імені як від автора твору, надання дозволу на відтворення твору, публічні виконання, сповіщення, демонстрацію і показ, а також на переклад твору, перероблення, адаптацію або аранжування, передачу прав автора (відчуження) іншій особі [4].
Відповідно до конструкції об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, відповідальність за це правопорушення настає також у разі будь-якого іншого умисного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Законодавець не дав визначення терміна “інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, це формулювання маєбланкетний характер. Вважаємо, що такий варіант закріплення об’єктивної сторони має як переваги, так і недоліки. Оскільки передбачити заздалегідь повний перелік протиправних дій не завжди вдається, і в разі вчинення дій, не зазначених раніше, необхідно повсякчас вносити доповнення до відповідних законів. Позитивним є те, що таке формулювання дозволяє зберегти незмінною матеріальну норму, яка передбачає адміністративну відповідальність. Але водночас невизначеність формулювання “інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності” на практиці завдає труднощів, бо під час кваліфікації будь-якої незаконної дії необхідно звертатися до спеціального закону, яким врегульовано правовідносини у сфері захисту конкретного об’єкта права інтелектуальної власності [5, с. 155].
Наведені міркування та аналіз відповідних статей спеціальних законів щодо захисту інтелектуальної власності дозволяють дійти висновку, що об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП “Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності”, не обмежена зазначеними у законі діями, а має сприйматися у більш широкому розумінні, що обумовлює певні труднощі в її практичному застосуванні. Законодавець залишив відкритим перелік можливих порушень прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що дозволяє застосовувати цю статтю за різних фактичних обставин учинення правопорушення. На сьогодні ця стаття здійснює охорону декількох інститутів права інтелектуальної власності: авторського і суміжного права, промислової власності, виключних прав. Очевидно, що на практиці порушення різних видів прав інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки, у зв’язку з цим і ступінь їх суспільної небезпечності різний. Виходячи з цих міркувань, виникає необхідність диференціації адміністративної відповідальності за порушення права на об’єкт права інтелектуальної власності залежно від об’єкта. Саме тому доцільно створити в структурі КУпАП чотири окремі склади:
1. Порушення прав на об’єкти авторських суміжних прав.
2. Порушення прав на об’єкти промислової власності.
3. Порушення прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів, послуг.
4. Порушення прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.
Такі зміни неодноразово пропонувалися науковцями, але всі вони так і залишилися поза увагою законодавця [6, с. 46].
До речі, в межовій Росії захист різних інститутів права інтелектуальної власності: авторського і суміжного права, промислової власності, виключних прав– передбачено ч. 1 ст. 7.12 КпАП РФ, ч.2 ст. 7.12 і ст. 14.10 КпАП РФ відповідно [5]. Також у Кодексі Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення захист різних інститутів права інтелектуальної власності передбачено трьома різними статтями: ст. 128, ст. 129 і ст. 145 КРКпАП [152]. Варто зазначити, що і в кримінальному праві України захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється окремо і диференційовано: в КК України існують три окремі склади злочинів [3]. Ці приклади ще раз підтверджують необхідність реформування адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності в Україні.