Як правова теорія і відповідна практика організації політичної влади, демократична, соціальна, правова держава є важливою формою цивілізованого співіснування людей у суспільстві, здійснення народовладдя політичною організацією громадян і є інструментом захисту та забезпечення прав та свобод людини. Концепція демократичної, соціальної, правової держави дає відправні гуманістичні орієнтири для вдосконалення й розвитку сучасної демократичної держави (зокрема України), спрямовує відповідним чином основні напрямки її діяльності.
Демократична, соціальна, правова держава є такою державою, де панує правовий закон в усіх сферах суспільства, стосовно якого в однаковому становищі перебувають різні гілки влади усіх рівнів, а також політичні партії, громадські організації, рухи, посадові особи та окремі громадяни.
На відміну від звичайних, сучасних існуючих держав, демократична, соціальна, правова держава не стоїть над народом, не є силою, якій підвладно все населення країни. Відношення між демократичною, соціальною, правовою державою і громадянином ґрунтується на інших принципах, на началах співробітництва, довіри і партнерства: громадяни добровільно беруть участь у розв’язанні завдань і функцій держави, а держава, у свою чергу, забезпечує, охороняє і захищає права громадян, турбується про їх добробут. На таких підставах і створюються правові принципи, норми і правовідносини між громадянами та державою; між громадянським суспільством і демократичною, соціальною, правовою державою.
Що ж є особливо важливим у розвитку та функціонуванні нашої держави – демократичної, соціальної, правової – як записано у Конституції України? Насамперед, це зміна співвідношення держави і громадського суспільства на користь останнього; утвердження пріоритету права і правового закону; зростання ролі національних рис у діяльності української держави та розширення її соціальної бази. У зв’язку з цим поступово відбувається передача певних об’ємів діяльності від держави до громадянського суспільства та органів місцевого самоврядування.
Як впливає розбудова громадянського суспільства на становлення її внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави? З огляду політичного ідеалу держава має співпрацювати з громадянським суспільством, а не домінувати над ним. І це за умови, коли права людини і громадянина розглядаються як найвища цінність, а їх гарантія – як головне завдання соціально-правової держави.
Призначення існуючої в наш час в Україні держави полягає у створенні міцних передумов побудови, функціонування і розвитку громадянського суспільства, з одного боку, і у перетворенні самої держави в соціально-політичний інститут з новими функціями, які б відповідали потребам громадянського суспільства – з іншого. Як слушно зауважив Р. Дарендорф, “громадянське суспільство розвивається самостійно, а завдання держави полягає в тому, щоб створити для цього відповідні умови” [5, с. 31].
Таким чином, унаслідок взаємодії правової держави і інститутів громадянського суспільства поступово частина повноважень (чи компетенції) від держави переходить до громадянського суспільства, що значною мірою впливає як на розвиток функцій громадянського суспільства, так і на розвиток функцій правової держави, які більше спрямовані на виконання власних повноважень і менше втручаються в особисте життя громадян. Тому в демократичному суспільстві завжди відбувається пошук “розумного співвідношення між регулятивною роллю держави і саморегулюючими можливостями громадянського суспільства” [5, с. 77].
Проміжне місце у відносинах держава – людина займає громада. Саме тому провідною тенденцією у розвитку сучасних функцій держави є саморегулювання, розвиток самоорганізації та самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Саме тут “людина зустрічається з державою у повсякденному своєму житті” [9, с. 37]. Йдеться про переваги децентралізації влади, коли на зміну монополії центру приходить принцип договірних відносин між державою та самоврядуванням – двома формами організації суспільств, що є в Україні не лише певною альтернативою демократичному інституту поділу влад, а доповнює його.
В епоху глобалізму особливого значення набувають стосунки між державою і міжнародними організаціями, які також частково перебирають на себе частину повноважень окремих держав у всіх сферах суспільного життя. Завдяки глобалізації, розмиваються кордони між різними державами, їх економікою, культурою. Все менше залишається тих сфер життя, де уряд окремої держави міг самостійно приймати рішення, яке б не враховувало факторів зовнішньополітичного впливу. Ця обставина додатково впливає на вибір напрямів діяльності держави з урахуванням того, як інтегруватись до цінностей європейської демократії і водночас захистити свої власні історичні традиції, економіку, культуру, безпеку.
Незважаючи на самостійний характер у прийнятті рішень, українська держава все ж таки не є абсолютно суверенною і незалежною, і зазнає певних обмежень, як у внутрішній, так і у міжнародній сферах, зокрема: 1) правами і свободами людини, які є сферою самовизначення особи, куди не втручається держава; 2) суверенітетом народу, який покладено в основу Конституції України; 3) інтересами національної безпеки держави; 4) законами, які регулюють відносини в державі, а також загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, згідно з якими здійснюється зовнішньополітична діяльність державної влади [1, с. 9].
Міжнародні організації створюються для вирішення певного комплексу специфічних проблем, які не може вирішити окрема держава у будь-якій сфері життєдіяльності суспільства в епоху глобалізації. Саме для цього були створені і функціонують: ЮНЕСКО (що перебирає на себе частину повноважень держав у сфері розвитку культури); Інтерпол (що координує діяльність держав у сфері дотримання законодавства, охорони прав людини і перебирає на себе частину повноважень від правозахисної функції держави); Міжнародна організація праці, Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк (що перебирають на себе частину повноважень держави у сфері реалізації економічної та соціальної політики, економічної та соціальної функцій держави) та інші.
Добровільна передача державами (з дотриманням вимог їх формальної рівності як суб’єктів міжнародного права) відповідно до міжнародних договорів частини своїх повноважень міждержавним об’єднанням і структурам відповідає викликам ХХІ століття. Віддаючи частину власних владних повноважень на користь міжнародних організацій, держава долає прикмети автаркії і посилює власний авторитет у всьому світі.
У цьому випадку йдеться про передачу державою частини своєї компетенції міжнародним організаціям. Проблема суверенітету держави у даному контексті виступає як співвідношення компетенцій держави і міжурядових організацій з приводу передачі частини компетенцій державою міжнародним організаціям чи сумісного використання з ними певних спільних функцій. Частина суверенних прав віддається міжнародним організаціям, але і вони, в свою чергу, беруть певні зобов’язання щодо окремих держав. Це і є демократичний взаємовигідний процес, що відповідає викликам сучасної глобалізації.
В останні роки місце і роль держави як головного суб’єкта влади у міжнародному масштабі, носія суверенітету, її перспективи піддаються переоцінці у зв’язку із глобальними процесами і зрушеннями, які відбуваються на міжнародному рівні. Завдяки глобалізації, розмиваються кордони між різними державами, їх економікою, культурою, нормами життєдіяльності: уряди окремих держав, їх громадяни, втратили виключну монополію на проведення власної політики, яка набула міжнародно-правового характеру. Все менше залишається тих сфер життя, де уряд окремої держави міг приймати рішення, яке б не враховувало зовнішньополітичної сфери. Це передусім проявляється у зростанні економічної та політичної інтеграції, регіоналізації, утворенні різних міжнародних урядових та неурядових організацій, роль яких все більше зростає. Все більший вплив на функціонування держав в умовах глобалізації міжнародних відносин чинять транснаціональні корпорації. Вони реалізують свої власні завдання та цілі самостійно, перетинаючи національні державні кордони, діючи за своїми правилами. Їх діяльність створює багато проблем для окремих держав, впливає на сферу їх діяльності і перебирає на себе деякі повноваження та змінює традиційну роль держав.
Громадянське суспільство, міжнародні організації, місцеве самоврядування значною мірою впливає на зміст функцій держави, на їх класифікацію. У зв’язку з цим сьогодні дуже важко привести завершену класифікацію функцій сучасної української держави, як демократичної, соціальної, правової. Серед вчених немає єдиної думки щодо переліку функцій сучасної соціальної, правової держави. Залежно від класифікації їх зміст, пріоритети діяльності змінюються і головне місце посідають певні функції держави.
Значну роль у розвитку теорії функції української держави надається Конституції України. У ній узагальнено розвиток українського суспільства за роки незалежності, сформульовано і законодавчо закріплено основні законодавчі положення демократичної, соціальної, правової держави, сфери її діяльності, намічено шляхи реформування всіх сфер суспільного життя, закріплено окремі досягнення українського суспільства, визначено шляхи подальшого розвитку нашої держави як демократичної, соціальної, правової.