Але слід зазначити, що в конституціях багатьох держав взагалі відсутній термін “функції” держави. Майже не існує випадків безпосереднього закріплення назв функцій держави з чітким визначенням їх змісту. “Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу” зазначено у ст. 17 Конституції України. Звичайно, йдеться не про теоретичне наукове визначення функції, а про понятійне описання окремих основних напрямів діяльності держави. Але, названі проблеми можна розглядати і як вищу мету, і як загальний стратегічний напрям діяльності української держави на відміну від завдань та головних (основних) функцій.
Водночас, як свідчить ст. 12 Конституції України, функції держави можуть закріплюватись в основоположних законах держави без вказівки на те, що це державні функції. Іноді їх називають “обов’язки держави”, але в дійсності це не що інше, як функції держави. Так, Основний Закон України юридично закріпив провідні напрями діяльності Української держави: у статтях 3; 21-24, 27 та ін. – функцію захисту прав і свобод людини і громадянина; у ст. 28-32 економічну функцію; у ст.45-52 соціальну функцію; у ст.10-12, 15, 53-54 функцію сприяння розвитку культури та виховання. Безперечно, закріплення в Основному Законі України функцій держави не є вичерпним, але схоплює зміст, сутність, сфери впливу держави на сучасному етапі її розвитку.
Особлива роль у розв’язанні сучасних проблем, поставлених перед українським суспільством, надається внутрішнім функціям української держави. Під внутрішнімифункціями демократичної, соціальної, правової держави розуміють “такі напрями діяльності держави, що здійснюються в межах цієї держави, і які забезпечують правові і організаційні засади діяльності демократичної, соціальної, правової держави, спрямовані на захист національних інтересів країни” [4, с. 223].
До внутрішніх функцій держави одні вітчизняні вчені відносять: а) економічну; б) культурно-виховну; в) функцію охорони і захисту всіх форм власності; г) функцію соціального обслуговування населення; д) екологічну; е) функцію охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина та ін. [2, с. 194]. Інші – вважають, що держава виконує такі внутрішні функції: політичну; 2) економічну; 3) функцію оподаткування та фінансового контролю; 4) соціальну функцію; 5) екологічну; 6) культурну (духовну); 7) інформаційну; 8) правоохоронну функцію [4, с. 51-52].
Дещо більш докладно наявність внутрішніх функцій сучасної держави визначає група авторів: соціальна функція; економічна функція; функція підтримки законності та правопорядку; інноваційна функція; функція використання інтелектуальних досягнень; функція встановлення правових норм, технологій; законодавча функція; культурно-виховна функція; наукова функція, функція узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів; функція розв’язання соціальних конфліктів; фіскальна функція та ін. [4; 73; 78].
Згідно з класифікацією В.В. Лемака, до внутрішніх функцій сучасної держави належать: економічна функція; соціальна функція; правоохоронна функція; екологічна функція; функція фінансового контролю [11, с. 26]. Але аналізуючи зміст кожної внутрішньої функції держави окремо, можемо розглянути й іншу класифікацію. Так, серед внутрішніх функцій української держави, дисертант визначає економічну та соціальну. До соціальної функції він відносить розвиток гуманітарної сфери (освіти, науки) [1, с. 64]. А це означає, що В.В. Лемак не вирізняє окремо культурно-виховну роботу, а передбачає цей напрям діяльності держави у соціальній сфері.
Викликає сумнів також виокремлення як самостійної функції “ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС” [11, с. 66]. Цей напрям діяльності держави ні за масштабами, ні за змістом не має достатньої підстави для виділення її як основної внутрішньої функції держави. Ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС – це окреме (важливе) завдання, яке в таких обсягах властиве лише нашій державі, але це завдання не можна вважати самостійною функцією навіть української держави.
Дещо інакше внутрішні функції сучасної держави розглядаєЮ.А. Тихомиров. Він вважає, що є потреба розглядати функції держави як напрями та зміст державної роботи, як обсяг власне державних справ у різних сферах її діяльності. У зв’язку з цим Ю.А. Тихомиров виокремлює такі функції російської держави: нормативно-регулюючу, легалізаційно-регістраторську, захисно-охоронну, програмно-орієнтовну, ресурсні функції [3, с. 7]. Їх обсяг і співвідношення не однакові: вони повинні гнучко змінюватися. Якщо це не відбувається, то може привести до зниження рівня управління державними справами і негативно впливати на рівень життя населення. Одночасно має збільшуватися і радіус дії функцій: вони все більшою мірою проявляються не тільки всередині країни, а й за її межами, відповідаючи викликам сучасної глобалізації [2, с. 17]. Звичайно, цю діяльність держави скоріше можна охарактеризувати як компетенцію держави, як форми реалізації функцій держави, а не як окрему внутрішню функцію демократичної, соціальної, правової держави.
Не заглиблюючись у розгляд різних точок зору, можемо констатувати, що загалом всі автори відзначають те, що об’єктом впливу функцій держави є великі сфери суспільної діяльності – економічна, соціальна структура, духовне життя суспільства, громадський порядок, який склався тощо [1].
Ґрунтовну класифікацію внутрішніх функцій сформулював П.М. Рабінович. Зокрема, він розглянув окремо кожну групу функцій, класифікуючи їх за різними сферами – гуманітарній, економічній, політичній і безпосередньо пов’язав їх із завданнями, що їх вирішують держави соціально-демократичної орієнтації [5, с. 50].
Гуманістична спрямованість цієї класифікації полягає у тому, що її автор пов’язує з напрямами діяльності демократичної, соціальної, правової держави, передусім із завданням – “забезпечити кожній людині належні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідарності” і відповідними внутрішніми функціями держави демократичної орієнтації – гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини); екологічна (охорона природного середовища); соціальна (охорона і відновлення здоров’я, соціальне забезпечення та ін.); культурно-виховна (освіта, виховання, розвиток культури тощо) [3, с. 50].
І нарешті, на сучасному етапі розвитку української держави поділ функцій держави на внутрішні та зовнішні значною мірою є умовним, тому що діяльність держави щодо розв’язання внутрішніх економічних, культурних і інших проблем багато в чому залежить від зовнішніх чинників, які існують в цих сферах: сучасний процес міжнародної співпраці ще більше інтегрує функції держави, а деякі з них, наприклад, природоохоронну важко назвати внутрішньою чи зовнішньою функцією держави [3, с. 16]. Крім цього, є пропозиція вирізнити у класифікації сучасної держави і третій вид функцій: міжнародних або глобальних, тому що проблеми освоєння космічного простору, запобігання природним катастрофам, боротьба із міжнародним тероризмом і т.д. стосується не тільки конкретної держави, але, насамперед, світової співдружності загалом. Цим функціям має бути притаманна певна специфіка змісту і реалізації функцій, що і зумовлює їх вирізнення в окрему групу [5, с. 16].
Таким чином, ми переконалися, наскільки складною, багатогранною і різноманітною є діяльність демократичної, соціальної, правової, держави, характер напрямів цієї діяльності, розмаїття сфер впливу. Крім того, треба визнати, що всі завдання держави взаємопов’язані як і функції, що вирішують ці завдання, і що ні одну із існуючих класифікацій функцій держави не можна вважати завершеною і досконалою. Водночас, кожна із них акцентує увагу на тім чи іншім аспекті діяльності держави, її проблемах, особливостях завдань, що стоять перед державою. Тому потрібно зосередитись на дослідженні вирішальних стратегічних завдань, що є першочерговими і визначають гуманістичну сутність, демократичний зміст соціальної, правової держави на даному етапі її розвитку. Із множини класифікацій та визначень внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави дисертант зупинився на дослідженні таких внутрішніх функцій: захист прав і свобод людини і громадянина; економічна функція; соціальна функція; функція сприяння розвитку культури та виховання; функція забезпечення законності і правопорядку; екологічна функція.
Подальший розвиток української держави з набуттям її незалежності як демократичної, соціальної, правової уможливив визнати як пріоритетну функцію захисту прав і свобод людини і громадянина. Цей напрям діяльності держави можна кваліфікувати як “антропологічний імператив” [11, с. 73], що визначає суть і зміст демократичної, соціальної, правової держави. Дійсно, цей високогуманний імператив нині набув всесвітнього визнання цивілізованими країнами. Функція захисту прав і свобод людини і громадянина не мала і не могла мати будь-якого аналогу у період соціалізму, тому що її гуманістична сутність в принципі суперечила провідним принципам радянської держави. Цінність людини, як і її права та свободи фактично ігнорувались державною владою, зокрема, комуністичною ідеологією, а тому і не могло бути такого основного напряму діяльності радянської, соціалістичної держави.
У демократичній, соціальній, правовій, державі людина розглядається як вища цінність, а дотримання та захист прав і свобод людини і громадянина – головним обов’язком держави.
Функцію захисту прав і свобод людини і громадянина вважають основною внутрішньою функцією вітчизняні вчені. Її розглядають не лише як основний напрям діяльності держави, а і як функцію, що визначає сутність держави як демократичної, соціальної, правової, головну стратегічну мету, завдання.