Значення цього процесуального акту полягає у тому, що в ньому закріплюються наявні фактичні підстави для провадження слідчих дій, їх відповідність встановленим законом критеріям та висновки про їх достатність. Наявність такого процесуального рішення є ознакою законності слідчої дії, а зміст постанови дає змогу робити висновок й про її обґрунтованість.
А.Я. Дубинський відзначав, що рішення про проведення слідчих дій потрібно поділяти на акти-дії, тобто протоколи, в яких фіксуються хід та результати проведення слідчих дій, для виконання яких КПК України не містить вимог про винесення відповідної постанови, та акти-рішення, тобто власне постанови [3, с. 37].
Відповідно до КПК України без винесення постанови слідчий проводить допит підозрюваного (ст. 107), обвинуваченого (ст. 143), свідка (ст. 167), потерпілого (ст. 171), очну ставку (ст. 172), пред’явлення осіб та предметів для впізнання (ст. ст. 174, 175),обшук особи та виїмку у неї предметів і документів (у випадках, передбачених ч. 3 ст. 184), огляд (крім огляду житла чи іншого володіння особи відповідно до ч. 3 ст. 190) та відтворення обстановки і обставин події (ст. 194). У вищезазначених випадках слідчий обмежується складенням протоколу з додержанням правил, зазначених у ст. 85 КПК України, в якому фіксуються перебіг слідчої дії та отримані результати.
Закон вимагає від слідчого виносити постанову про проведення освідування (ч. 1 ст. 193), виїмки (ч. 2 ст. 178) і призначення експертизи (ч. 2 ст. 196), обшуку, за винятком обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 3 ст. 177), обшуку особи та виїмки у неї предметів і документів (крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 184) та ексгумацію трупа (ч. 2 ст. 192).
Оскільки вибір слідчої дії залежить від наявних у справі фактичних даних, вони повинні бути обов’язково відображені у постанові. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КПК України «про рішення прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства … складається мотивована постанова». Отже, постанова є єдиним документом, що містить вказівки на фактичні підстави проведення слідчої дії та дозволяє зробити висновок про обґрунтованість проведення слідчої дії.
Однак у процесі проведеного дослідження встановлено, що лише 52,4% (98) опитаних слідчих вважають за необхідне в описово-мотивувальній частині постанови про проведення слідчої дії вказувати джерело отримання фактичної інформації, яка свідчить про необхідність проведення слідчої дії, посилатися на фактичні підстави її проведення; на думку 38,5% (72) респондентів – достатньо лише навести текст норми КПК України, яка визначає порядок провадження цієї слідчої дії; а 9,1% (17) стверджують, що мотивувати необхідність провадження слідчої дії не потрібно.
За результатами вивчення кримінальних справ виявлено, що лише у 38,4% (77) опрацьованих постанов про проведення слідчої дії вказується на джерело отримання фактичної інформації, яка свідчить про необхідність проведення слідчої дії; у 49,7% (99) – міститься формулювання такого змісту: «є підстави вважати, що … можуть знаходитись предмети чи документи, які мають значення для встановлення істини в кримінальній справі»; у 11,9% (24) – зазначалися дані з постанови про порушення кримінальної справи і текст відповідної норми, яка дає слідчому право провести слідчу дію.
Прокурор санкціонує постанову слідчого про проведення обшуку, за винятком обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 3 ст. 177 КПК України), обшуку особи (крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 184 КПК України) та затверджує постанову про ексгумацію трупа (ч. 2 ст. 192 КПК України).
Винесення мотивованої постанови судді передбачено у випадках проведення обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 5 ст. 177 КПК України), виїмки документів, що становлять державну та/або банківську таємницю (ч. 3 ст. 178 КПК України), примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи, а також виїмки документа виконавчого провадження (ч. 4 ст. 178 КПК України), огляду житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК України), направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу (ст. 205 КПК України).
У невідкладних випадках обшук, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведений без постанови судді, але із зазначенням у протоколі причин, що обумовили проведення обшуку без постанови судді з подальшим повідомленням прокурора протягом доби про проведену слідчу дію та отримані результати (ч. 7 ст. 177, ч. 6–8 ст. 190 КПК України).
Постанова голови апеляційного суду чи його заступника про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку є ще одним різновидом правової підстави для проведення слідчих дій (ч. 4 ст. 187 КПК України).
Отже, проаналізувавши правові підстави для провадження слідчих дій, можемо зробити висновок, що відмінності їх нормативної регламентації обумовлені ступенем обмеження прав та свобод осіб, залучених до їх проведення. Законодавець висуває підвищені вимоги до правових підстав для проведення слідчих дій, які зачіпають права та свободи особи, передбачені Конституцією України, а саме: право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканність житла (ст. 30); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції (ст. 31); право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32). Вони виступають гарантією прав і свобод особи та недопущення їх необґрунтованого обмеження.
Зазначимо, що у деяких випадках наявність правових підстав для проведення слідчих дій закон пов’язує з певним юридичним фактом. Так, допит підозрюваного проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту – не пізніше 24 годин після затримання його або взяття під варту (ч. 2 ст. 107 КПК України); допит обвинуваченого проводиться негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПК України). Постанова про визнання громадянина потерпілим є підставою для його допиту (ч. 3 ст. 49 КПК України).
Враховуючи викладене, можемо стверджувати, що під правовою підставою для провадження слідчої дії слід розуміти наявність відповідних повноважень у посадової особи чи органу на провадження відповідної слідчої дії щодо певної особи та в конкретний момент у поєднанні з процесуальною формою рішення про її проведення.
Розглядаючи підстави для проведення слідчих дій, слід зазначити, що кримінально-процесуальний закон наділяє суб’єктів провадження відносною свободою у виборі конкретної слідчої дії. На застосування власного розсуду особи, що проводить дізнання, і слідчого вказується в окремих нормах чинного КПК України, де повноваження на проведення слідчих дій формулюються як: «за розсудом слідчого» (ст. 168); «вправі» (ст. 172); «може провести» (ст. 194); «при необхідності» (ст. ст. 174, 175, 193, 196). Така позиція законодавця хоча і відповідає засадам сучасного кримінального процесу, проте створює загрозу виникнення процесуальних помилок. Слід враховувати, що проведення неналежної слідчої дії, як стверджує С.А. Шейфер, завдає потрійної шкоди, оскільки виконується зайва робота, суттєво ускладнюється чи повністю втрачається можливість отримати та закріпити необхідні фактичні дані та необґрунтовано обмежуються права і свободи особи [4, с. 44].
Як зазначає М.А. Погорецький, при обґрунтуванні кожної слідчої дії необхідно враховувати особливості джерела фактичних даних, підстав для проведення, їх характер, наявність у справі доказів, передбачених КПК України, а також специфіку фактів, що підлягають встановленню [16, с. 402]. Водночас під час розслідування злочину можуть виникнути ситуації, коли одні й ті ж самі фактичні дані будуть підставою для проведення різних слідчих дій. Саме тому важливо визначити чинники, які обумовлюють вибір конкретної слідчої дії під час провадження досудового розслідування.
Зрозуміло, що визначальне значення мають норми кримінально-процесуального закону, що обумовлюють необхідність проведення тієї чи іншої слідчої дії. За загальним правилом, провадження слідчої дії є правом, а не обов’язком слідчого. Однак, як вже зазначалось, провадження деяких слідчих дій сформульовано в законі як обов’язок слідчого. У таких випадках їх проведення пов’язане з певним юридичним фактом, а тому не залежить від наявності чи відсутності фактичних підстав. У подібних ситуаціях слідчий позбавлений свободи вибору.
У решті випадків проведення слідчих дій є обов’язковим тільки тоді, коли є вказівка прокурора (п. 3 ч. 1 ст. 227 КПК України), начальника слідчого підрозділу (ч. 2 ст. 114–1 КПК України) про проведення певної слідчої дії.
Наступним чинником, який обумовлює вибір конкретної слідчої дії, є об’єктивні властивості самої доказової інформації, яку планується отримати в результаті проведення слідчої дії. Зрозуміло, що для дослідження матеріальних слідів на місці події необхідно провести огляд, тоді як спроба досягти зазначеної мети шляхом допиту свідків не дасть бажаного результату.
Вибір слідчої дії залежить і від правильного визначення слідчим меж доказування. Під межами доказування у теорії доказів розуміють таку сукупність доказів та їх процесуальних джерел, збирання і дослідження яких забезпечить повне і якісне встановлення усіх обставин предмета доказування [8, с. 37].
Остаточне рішення про вибір тієї чи іншої слідчої дії приймається з урахуванням тактичних міркувань. Тактичний аспект вибору слідчої дії полягає в тому, що слідчий, насамперед, обирає ті слідчі дії, що будуть максимально ефективними з точки зору слідчої ситуації. У криміналістиці слідчу ситуацію (у вузькому розумінні) розглядають як характеристику інформаційних даних, що має слідство на конкретному етапі розслідування [4, с. 18]. У кожній кримінальній справі на конкретний момент є певна кількість інформації, яка дає змогу обрати найбільш ефективні способи збирання доказів.