Як ми вже зазначали, кримінально-процесуальний закон детально регламентує форму кримінально-процесуальних рішень про проведення слідчих дій. Водночас недостатньо визначеним залишається їх зміст, тобто фактичні підстави для прийняття цих рішень.
Як правило, фактичні підстави для провадження слідчих дій вченими розглядаються як відомості (дані), що свідчать про можливість (необхідність) їх проведення [5, с. 30]. Деякі науковці вважають, що фактичними підставами є інформація про існування певних слідів злочину, які можуть набути доказового значення в результаті провадження слідчих дій [15, с. 50–51].
Отже, більшість дослідників вказують на те, що підставою для провадження слідчої дії є фактичні дані (відомості). Проаналізувавши норми чинного КПК України, які регламентують порядок провадження слідчих дій, приходимо до висновку, що таке розуміння фактичних підстав є правильним, однак потребує деякого уточнення.
Як зазначає В.В. Кальницький, визначення того, які конкретно фактичні дані утворюють підстави для прийняття рішення про проведення слідчої дії, а також оцінка їх достатності залежить від низки складових: формулювання підстави проведення слідчої дії в законі; міри обмеження слідчою дією конституційних та інших прав громадян; процесуального становища суб’єкта кримінального процесу, стосовно якого провадиться слідча дія; вимог закону до оформлення рішення про проведення слідчої дії [11, с. 28].
Тож, визначення фактичних підстав для проведення слідчої дії залежить, перш за все, від їх регламентації в КПК України.
Доволі чітко у кримінально-процесуальному законі викладені фактичні підстави лише деяких слідчих дій (ст. ст. 177, 178 КПК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України «обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.
Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини».
Виходячи зі змісту цієї норми, можемо стверджувати, що фактичні підстави для провадження слідчих дій є складними утвореннями. Так, обшук може бути проведений, коли існує необхідність досягнення певної мети – виявлення та вилучення в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи знаряддь злочину, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, розшукуваних осіб, а також трупів чи тварин. Обов’язковим елементом також є наявність достатніх фактичних даних, що дозволяють зробити висновок про можливість досягнення мети обшуку.
Аналогічною є структура норми, яка передбачає підстави для проведення виїмки. Згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.
Деякі вчені відстоюють доцільність закріплення в кожній правовій нормі трьох елементів, що у своїй сукупності відображають внутрішню структуру фактичних підстав для провадження слідчих дій. Відповідно до цієї концепції складовими елементами фактичних підстав для провадження слідчих дій є: 1) джерела, з яких слідчий може отримувати доказову інформацію; 2) мета проведення слідчої дії; 3) фактичні дані, необхідні для висновку про те, що у вищезазначених джерелах міститься інформація, яку планується виявити [4, с. 10].
Як зазначає С.М. Стахівський, якщо під процесуальними джерелами доказів розуміти сукупність матеріальних об’єктів, вимога допустимості доказів не зможе бути повною мірою реалізованою [8, с. 165–166]. Віднесення до джерел доказів будь-яких матеріальних об’єктів, що несуть у собі інформацію, суперечить ч. 2 ст. 65 КПК України, яка містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК України джерелами доказів є показання свідків, показання потерпілого, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Як зазначає М.А. Погорецький, джерело інформації може стати джерелом доказу лише за умови залучення його до кримінального процесу у встановленому КПК України порядку, отримання від нього закріплених у відповідній процесуальній формі фактичних даних, що охоплюються предметом доказування у кримінальній справі, та визнання їх доказами відповідною процесуальною особою [13, с. 83].
Отже, можемо припустити, що провадження слідчої дії буде ефективним за умови наявності двох елементів: мети проведення слідчої дії та фактичних даних, які вказують на можливість (необхідність) її досягнення.
Вважаємо за доцільне більш детально зупинитися на понятті «мета проведення слідчої дії», оскільки саме правильне законодавче закріплення мети дозволяє відокремити її від інших слідчих дій. Як зазначає С.А. Шейфер, визначення мети кожної слідчої дії надає пізнавальній діяльності слідчого чітку нормативну спрямованість,запобігає підміні слідчої дії іншими нормативними прийомами, що виключає непотрібну витрату процесуальних зусиль, порушення прав учасників, усуває загрозу визнання отриманих доказів недопустимими[14, с. 57].
Деякі вчені вважають, що мета проведення кожної слідчої дії безпосередньо передбачена у нормах КПК України [4, с. 159]. На нашу, думку таке твердження не повною мірою відповідає дійсності.
На законодавчому рівні чітко визначені лише мета огляду (ч. 1 ст. 190 КПК України),відтворення обстановки і обставин події (ч. 1 ст. 194 КПК України). У ч. 1 ст. 193 КПК України, підстави для проведення освідування закріплені таким чином: «при необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий… проводить освідування». У такий же спосіб сформульовані й підстави для проведення пред’явлення для впізнання особи (ч. 1 ст. 174 КПК України) і предметів (ч. 1 ст. 175 КПК України).
На думку А.П. Черненка, зміст норм кримінально-процесуального закону, в яких викладені підстави для провадження зазначених вище слідчих дій свідчить про те, що законодавець ототожнює підстави з метою провадження слідчих дій [3, с. 130].
Ми вважаємо, що в межах такого розуміння відбувається підміна значення фактичних підстав для провадження слідчих дій значенням мети і, навпаки, що суперечить положенням кримінально-процесуального закону.
Найбільш поширеною помилкою у практиці провадження слідчих дій є підміна однієї слідчої дії іншою. Так, наприклад, суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області на підставі поданняпро надання дозволу на проведення огляду володіння особи виніс постанову про проведення цієї слідчої дії з метою отримання доказів протиправної діяльності гр. М. і вилучення із незаконного обігу особливо небезпечного наркотичного засобу марихуани, отруйних і сильнодіючих медичних препаратів та інших матеріальних цінностей здобутих злочинним шляхом [5]. Однак відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України з цією метою доцільніше було б провести обшук.
рішення кримінальний слідчі дії
Література
1. Мытник П.В. Следственные действия: понятие, система и классификация / П.В. Мытник // Актуальні питання підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції: тези доп. міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. – Ч. ІІ. – С. 3–16.
2. Исаенко В. Следственные действия и полномочия прокурора по надзору за ними / В. Исаенко // Законность. – 2003. – №2. – С. 20–26.
3. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: [підруч.] / Є. Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
4. Кримінальний процес України: [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти] / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; за ред. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. – Х.: Право, 2010. – 296 с.
5. Кучинська О.П. Кримінальний процес України: [навч. посіб.] / О.П. Кучинська, А.О. Кучинська. – К.: Прецедент, 2005. – 202 с.
6. Погорецький М.А. Слідчі дії: поняття та класифікація / М.А. Погорецький // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ: Науково-теоретичний журнал. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ. – 2008. – №1. – С. 150–156.
7. Стахівський С.М. Новий Кримінально-процесуальний кодекс України: хто замовляє музику…? / С.М. Стахівський // Право України. – 2008. – №4. – С. 54–58.
8. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик: утв. Законом СССР от 25 дек. 1958 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – №1. – Ст. 159.
9. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь: утв. Законом Республики Беларусь от 16 июл. 1999 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://pravo.kulichki.com/vip/upk/00000001.htm#a1.
10. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан: утв. Законом Республики Казахстан от 13 дек. 1997 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.pavlodar.com/zakon/index.html? dok=00147.
11. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Армения: утв. Законом Республики Армения от 1 июл. 1998 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://yurotdel.com/zakony/ugolovno-processualnyi-kodeks-armenii_2.html
12. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации: Офиц. текст. – М.: Норма, 2004. – 718 с.
13. Михайленко А.Р. Расследование преступлений:законность и обеспечение прав граждан: [науч.-практ. изд.] / Михайленко А.Р. –К.: Юринком Интер, 1999. –448 с.
14. Назаров В.В. Кримінальний процес України: [підруч.] / В.В. Назаров, Г.М. Омельяненко. – К.: Юрид. думка, 2005. – 548 с.
15. Рыжаков А.П. Следственные действия и иные способы собирания доказательств / Рыжаков А.П. – М.: Филинъ, 1997. – 336 с.
16. Руководство для следователей / под ред. В.А. Снеткова, Н.А. Селиванова. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 732 с.