Розділом VI Концепції судово-правової реформи (“Соціальний захист суддів”) передбачалося, що “Для захисту судової діяльності засновується судова міліція. Гарантується державний захист не тільки суддів, а й їх сімей” [4].Так було започатковано формування принципово нових для вітчизняної системи МВС підрозділів. А до вітчизняного законодавства увійшов термін “судова міліція”.
На жаль, подальші кроки на цьому шляху виявилися суперечливими. Невиконаною залишилася постанова Верховної Ради України № 2863-XII від 15 грудня 1992 року “Про порядок введення в дію Закону України “Про статус суддів” [5].Пунктом 5 цієї постанови Кабінету Міністрів України доручалося “протягом двох місяців вирішити питання про створення в системі Міністерства внутрішніх справ України спеціальних підрозділів судової міліції”.
Фактично на папері залишилося і розпорядження Президента України “Про заходи щодо активізації боротьби з корупцією і організованою злочинністю” № 35/95-рп від 10 лютого 1995 року [6]. Серед низки організаційно-правових заходів, передбачених цим розпорядженням, було і доручення Міністерству внутрішніх справ, Верховному Суду, Вищому Арбітражному суду, Генеральній прокуратурі, СБУ, Мін'юсту України розробити та подати на розгляд Верховної Ради в I півріччі 1995 року проект закону “Про судову міліцію”.
28 червня 1997 року було видано розпорядження Кабінету Міністрів України № 335-р “Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” [7].
На виконання цього розпорядження був підписаний наказ МВС України № 467 від 23 липня 1997 року “Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей і близьких родичів”.Цим же наказом було затверджено Тимчасове положення про спеціальний підрозділ. Треба зазначити, що в назві відсутній термін “судова міліція”.
Згідно з пп.1.2 цього наказу спеціальні підрозділи були включені до структури міліції громадської безпеки та створювались у складі ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях та м. Севастополі. Зазначені підрозділи були самостійними і підпорядковувалися ГУАСМ МВС України, заступникам начальників – начальникам міліції громадської безпеки ГУМВС, УМВС.
Наказом МВС № 360 від 06.05.1999 р. розділ II було доповнено пп. 7.7 та 7.8, згідно з якими спецпідрозділи стали забезпечувати також охорону відділень судово-психіатричних експертиз Міністерства охорони здоров'я України та установ судових експертиз Міністерства юстиції України [8].
І, нарешті, в наказі МВС України № 1390 від 19 листопада 2003 року відбувається “компромісне” поєднання термінів “спеціальний підрозділ” та “судова міліція” і з’являється новий термін “спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон”.
Цим наказом було збережено місце підрозділу в структурі міліції громадської безпеки з підпорядкуванням безпосередньо заступнику начальника ГУМВС, УМВС – начальнику міліції громадської безпеки. Загальне керівництво оперативно-розшуковою діяльністю спецпідрозділу, її організаційне та методичне забезпечення доручалося здійснювати заступнику начальника ГУМВС, УМВС – начальнику кримінальної міліції.
На 1 січня 2006 року судовою міліцією з 763 судів охоронялося 239, у тому числі цілодобово – 98 судів. Отже, забезпечено охорону лише третини всіх судів (за винятком військових), а цілодобово – тільки кожного сьомого суду (12,8 %) [9].
За даними МВС, гранична чисельність підрозділів судової міліції встановлена в кількості 9 612 осіб. На їх утримання щорічно необхідні кошти в сумі не менше 120 млн. грн. Державним бюджетом України на 2006 рік виділено тільки 38 млн грн. (31,6 %). Низький рівень забезпечення бюджетними коштами цих підрозділів дозволяє МВС утримувати лише 3 775 одиниць, або 37,1 % загальної чисельності.
З такими показниками судова міліція відзначила десяту річницю свого існування.
Судова міліція, як і будь-який державний орган, має : 1) завдання і функції; 2) владні повноваження; 3) компетенцію; 4) внутрішню структуру (організаційну побудову); 5) матеріальну базу. Тому розглядаючи організаційно-правові аспекти діяльності судової міліції автор намагався дотримуватися такого ж напрямку аналізу.
Немає потреби детально зупинятися на завданнях і функціях судової міліції. Вони досить повно і детально виписані в нормативних актах. Владні повноваження регламентуються Законом України “Про міліцію”.
Серед організаційно-правових проблем, які ускладнюють функціонування судової міліції, потребують удосконалення: 1) фінансові; 2) організаційно-кадрового забезпечення; 3) звітності; 4) організації несення служби.
Серйозною організаційно-правовою проблемою є фінансування заходів безпеки учасників кримінального судочинства. Безумовно, фінансування судової міліції необхідно розглядати в контексті фінансування МВС взагалі. Але не буде перебільшенням теза про те, що судова міліція фінансується за залишковим принципом.
Аналіз нормативних документів доводить, що чіткого механізму фінансування не існує. Крім того, в прийнятих документах чимало колізій та прогалин.
Так, у Законі України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” взагалі нічого не сказано про фінансування заходів безпеки.
Стаття 27 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” встановлює: “Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпеки, передбачених цим Законом, здійснюються на основі законодавства України і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також за рахунок осіб, взятих під захист, якщо на це є їх письмова згода.”
Вивчаючи скасований недавно наказ МВС № 467 від 23.07.1997 р. знаходимо розділ “Фінансування та матеріально-технічне забезпечення”, в п. 17 якого вказано: “Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпеки осіб, взятих під захист, здійснюється за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів, а також за рахунок осіб, взятих під захист, якщо на це є їх письмова згода.” Дуже цікавим тут є посилання на місцеві бюджети. Тобто міністр внутрішніх справ імперативно “доручав” місцевим органам влади виділяти кошти на ці заходи.
У наказі МВС № 1390 від 19.11.2003 р. це формулювання вже відсутнє, замість цього є посилання на вже згадуваний Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”: “7.1. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення спецпідрозділу, заходів безпеки осіб, узятих під державний захист, здійснюються відповідно до ст. 27 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”.
Автор проаналізував тексти державних бюджетів України за 1998 – 2007 роки. Аналіз показує, що в бюджетах 1998 – 2001 років взагалі не було окремої бюджетної класифікації (статті видатків), тому не можна впевнено сказати, яка частка в загальних видатках МВС йшла на фінансування судової міліції.
У бюджеті на 2002 рік і в бюджетах наступних років нарешті з’являється рядок “Забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей, охорони приміщень суду, громадського порядку під час здійснення правосуддя”. Очевидно, що кошти на фінансування судової міліції направлялися і в межах інших статей бюджетів, але ця стаття є основною.
Автор не ставив за мету аналізувати абсолютні цифри, кількість реально отриманих коштів, ріст інфляції та ін. Головним було показати тенденцію фінансування судової міліції як складової МВС. А тенденція виявилася досить сумною. Протягом 2002 – 2007 років видатки на судову міліцію становили менше 1 відсотка загальних видатків на МВС. Хоча спостерігаються і позитивні моменти – видатки на судову міліцію протягом 2005 – 2007 років зростають і в абсолютних показниках, і в відсотковому вираженні.
До того ж і в тексті законів про державний бюджет існує певна колізія. Вище вже йшлося про те, що Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” взагалі ніяк не регламентує джерела фінансування заходів безпеки щодо цих осіб. Проте про це зазначено у державному бюджеті. А Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, навпаки, містить порядок фінансування, але в державному бюджеті немає відповідних видатків. Формально, сьогодні можна не виділяти кошти на заходи забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, тому що в державному бюджеті немає такого виду (рядка) видатків.
Автор вважає, що одним із важливих аспектів державного впливу на забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, має стати щорічне включення до Закону України про Державний бюджет на наступний рік видатків за окремою статтею “Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”.
Організаційно-правові проблеми кадрового забезпечення, з одного боку, є типовими для всієї системи МВС, а з іншого – мають свою специфіку. Вище вже говорилося про те, що розформування дорожньої міліції “спричинило появу” судової міліції. У багатьох УМВС підрозділи судової міліції формувалися за рахунок конвойних підрозділів міліції. Наприклад, київський спеціальний батальйон судової міліції “Грифон” взагалі формувався на базі полку ППСМ [8]. Тому можна стверджувати, що професійні навички “першого набору” судової міліції мало відповідали тим завданням, які постали перед новою службою.