Структура спецпідрозділів судової міліції побудована за схемою стройових підрозділів міліції громадської безпеки. Наказом МВС № 467 від 23.07.1997 р. (нині скасованим) штатна чисельність встановлювалася всього 800 одиниць (див. додаток Б). Мабуть, тому скасований наказ встановлював організаційно-штатну структуру “рота – взвод”.
Керівництво МВС та судової міліції сприяло покращанню якісного складу спецпідрозділів. Так, старий наказ № 467 встановлював, що “особовий склад спеціального підрозділу комплектується на конкурсній основі з числа найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідний рівень бойової та фізичної підготовки і стаж роботи в органах внутрішніх справ не менше двох років та особами, які проходили службу в спеціальних підрозділах правоохоронних органів, Міністерства оборони України, Національної Гвардії України та Прикордонних військ Держкомкордону України, з часу звільнення яких в запас минуло не більше одного року”.
Із збільшенням штатної чисельності наказом МВС № 1390 встановлено організаційно-штатну структуру “батальйон – рота – взвод” (див. додаток Г).
Станом на 01.10.2005 р. загальна штатна чисельність спеціальних підрозділів судової міліції вже становила 3575 осіб, із них за списком – 2 762 осіб, некомплект становив 813 осіб, тобто 22,7 %.
За даними МВС, гранична чисельність підрозділів судової міліції встановлена в кількості 9 612 осіб.
У новому ж наказі МВС № 1390 (п. 3.1) “особовий склад спецпідрозділу комплектується з числа найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідний рівень бойової і фізичної підготовки та особами, що пройшли дійсну строкову військову службу в підрозділах внутрішніх військ МВС України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, з часу звільнення яких у запас минуло не більше одного року”.
Отже, зникає згадка про “конкурсну основу” та “стаж роботи в органах внутрішніх справ не менше двох років”. Це не дивно, враховуючи загальні кадрові проблеми МВС.
До того ж, різке зростання штатної чисельності спецпідрозділів призвело до зниження “кваліфікаційних” вимог до їх працівників. Так, розділ 3 п. 9 скасованого наказу МВС № 467 передбачав : “на посади ... середнього начальницького складу призначаються, як правило, особи, які мають вищу спеціальну освіту.” Сьогодні, згідно п. 3.2 наказу МВС № 1390 “на посади середнього начальницького складу спецпідрозділу призначаються особи, які мають неповну вищу освіту.”
Отже, спостерігається суперечлива тенденція: зниження професійних вимог щодо особового складу і водночас підвищення вимог щодо несення служби.
Що стосується штатної структури підрозділів судової міліції, то в 2003 році штати знову були змінені. З наданням судовій міліції права здійснювати оперативно-розшукову діяльність, були введені відповідні штатні посади оперуповноважених.
Але є проблема, яка не вирішена. Організаційно-штатною структурою навіть не передбачено створення місць перебування осіб, щодо яких здійснюються заходибезпеки. Йдеться про те, що особи, які потребують захисту, повинні перебувати в безпечному місці. Згідно з законодавством, дається “не більше трьох діб” для прийняття рішення про вжиття заходів безпеки. Навіть на цей час необхідно помістити особу в безпечне місце. Користуючись американською термінологією, необхідно створення “центрів орієнтації та безпеки”.
В організаційно-штатній структурі судової міліції такі центри сьогодні відсутні. На практиці працівники судової міліції виходять з ситуації по-різному. Осіб тимчасово тримають у службових кабінетах, приміщеннях чергових частин, домовляються з керівництвом лікарень та ін. Але все це не вирішує проблеми. Без таких центрів не обійтись, насамперед, при застосуванні довгострокових заходів безпеки.
Наприклад, у США існує всього один головний (під Вашингтоном) і сім регіональних центрів [5, с.20]. Саме в цих центрах тимчасово перебувають люди, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки. Там вони проходять психологічні тестування, співбесіди, інструктаж щодо подальшої поведінки, їм підбирають місця, куди можна перевести до закінчення заходів безпеки або постійно.
Тому було б доцільно в Типових штатах передбачити створення таких центрів. Безумовно, головний (“національний”) центр повинен функціонувати при МВС. Регіональні центри можна було б створити при ГУМВС областей, яких сьогодні в Україні не так багато. До того ж кількість їх працівників об’єктивно не може бути великою, виходячи з мотивів таємності, конспірації тощо.
Потребує удосконалення інформаційне забезпечення (насамперед, система обліку та звітності) підрозділів судової міліції.
У процесі роботи над дослідженням виявилося, що статистична звітність щодо забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства перевантажена зайвими показниками і не відображає всіх сторін діяльності судової міліції.
Спочатку статистичні показники діяльності судової міліції відображалися в наказі Держкомстату № 290 від 12.08.1999 р. [11] (див. додаток Д). На зміну йому було встановлено нову форму № 2, затверджену наказом Держкомстату № 135 від 25 березня 2002 р. [2] (див.додаток Є), яка сьогодні застаріла.
Наприклад, у графах № 7, 8 цієї форми передбачено, що судова міліція здійснює охорону і в приміщеннях господарських судів (у всякому разі, вони враховуються). Але в графах 10–12 фіксуються лише заходи безпеки та охорони громадського порядку під час розгляду кримінальних (у графі 11) і цивільних (у графі 12) справ. Виходить, що заходи безпеки під час розгляду господарських справ або взагалі не здійснюються, або просто не відображаються.
Тому доцільно було б серед граф 10–12 форми № 2 передбачити окрему графу “під час розгляду господарських справ”.
Викликає здивування графа 17 “кількість працівників суду та інших правоохоронних органів, які підпадають під державний захист (без урахування працівників органів внутрішніх справ)”.
По-перше, що повинна відображати ця цифра, який сенс закладався в цю графу? Адже згідно зі ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” до правоохоронних відносяться “органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи й установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції”.
А хто надасть дані про співробітників кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, які також підпадають під державний захист?
По-друге, чому не враховуються працівники органів внутрішніх справ – хіба вони не є правоохоронцями? Невже вони не потребують захисту?
По-третє, звідки брати цифри для цієї графи? І, нарешті, чому саме спецпідрозділи “Грифона” повинні цю інформацію збирати і де вони її будуть брати? Якщо припустити, що ці статистичні дані надає Держкомстат, то він їх і так знає і немає потреби перевантажувати документ зайвими цифрами. У всякому випадку, практичні працівники судової міліції не змогли пояснити цього питання. Мабуть, не випадково в щоквартальних звітах у цій графі фігурує одна і та ж цифра. Абсурдність ситуації очевидна. Тому цю графу доцільно було б взагалі скасувати.
Серед заходів безпеки (графи 22–33) відображено не всі заходи, передбачені ч. 1 ст. 7 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”. Наприклад, відсутні такі заходи, як: “в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; г) заміна документів та зміна зовнішності”; д) зміна місця роботи або навчання”.
Щодо кількості виданої зброї (рядки 25–28) також виникають питання. В рядку 28 говориться про “пристрої для відстрілу патронів з гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії”. Але в “Положенні про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, затвердженому наказом МВС № 523 від 24.07.1996 р. Йдеться тільки про “пістолет” або “газовий пістолет”. Ні про які “пристрої” або навіть “метальні снаряди” взагалі не йдеться.
Попередня форма № 2 від 12.08.1999 р. щодо цього плані була більш коректною. Там (у рядку 24) йшлося про видачу “зброї, через дріб – газової”.
У графі 32, наприклад, відсутня згадка про зміну зовнішності, зате є показник – “замінено державних номерних знаків транспортних засобів”. Заміна номерних знаків не є самостійним заходом, це складова такого заходу як “особиста охорона, охорона житла і майна”.
Тому цей розділ форми № 2 потребує суттєвого доопрацювання.
Потребує удосконалення графа 45 “Відмовлено в застосуванні заходів безпеки по матеріалах, які розглянуті ОВС”. Доцільно було б написати “через дріб – оскаржено особами, яким відмовлено в застосуванні заходів безпеки”. Така конструкція графи 45 дозволить органам прокуратури удосконалити нагляд за дотриманням законності при забезпеченні безпеки осіб.
У другому розділі дисертаційного дослідження уже згадувався проект Угоди про захист учасників кримінального судочинства (яка практично готова для застосування у межах СНД). З її остаточним прийняттям також доведеться вносити зміни до форми № 2. У межах цієї Угоди доведеться відображати кількість власних громадян, переміщених за межі України та кількість громадян СНД, переміщених в Україну.
Запровадження адміністративного судочинства та системи адміністративних судів також потребує внесення відповідних змін до форми № 2.