Свої пропозиції щодо удосконалення форми державної статистичної звітності автор виклав у додатку Ж.
Статистику щодо заходів безпеки учасників кримінального судочинства ведуть також і судові органи. Існує звіт за формою № 17 “Звіт про виконання Законів України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” у процесі провадження справ судами”, затверджений спільним наказом Державного комітету статистики України, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України № 206/90/44/5 від 27.05.2002 р. [3].
У цьому документі більш чітко виписані категорії осіб, щодо яких застосовуються заходи безпеки. У рядках 1–5 звіту дано перелік осіб, щодо яких Законом України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” установлено систему особливих заходів державного захисту.
У рядках 6–13 надано перелік осіб, яких визначено відповідно до Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” і щодо яких рішення про застосування заходів безпеки прийнято судом.
Проте є термінологічні розбіжності. У звіті вживаються формулювання “близькі родичі”, у формі № 2 “Грифона” – “члени їх сімей”. Така ситуація виникла, мабуть тому, що в ст. 2 п. 2 Закону України “Про державний захист...” вживається термін “близькі родичі”. А ст. 1 п. є Закону України “Про забезпечення... “ вживає термін “члени сімей і близькі родичі”. Очевидно, що доцільно було б ввести єдиний термін “члени сімей і близькі родичі”.
Завдяки цьому документу більш чітко можна простежити якість вжитих заходів безпеки. Існує рядок 15 “не вжито, несвоєчасно вжито або недостатньо вжито достатніх заходів щодо безпеки” і рядок 18 “притягнуто до відповідальності за невжиття заходів безпеки”.
У графі 18 обліковуються особи, притягнуті до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності згідно зі ст. 21 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та ст. 24 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Але зводити в одну графу і дисциплінарну і кримінальну відповідальність, мабуть, не зовсім коректно. Тому доцільніше було б графу 18 викласти так “притягнуто до кримінальної, через дріб – до адміністративної відповідальності”.
Ще один цікавий аспект – доступність інформації. Форма № 2 містить гриф “для службового користування (після заповнення)”. Що намагається приховати судова міліція – незрозуміло. Мабуть, тут проявляються “відомчі традиції”. Адже у звіті немає жодних прізвищ, імен, тільки цифри, що ніяк не може вплинути на безпеку конкретних осіб. А звіт за формою № 17 відкритий. Тому практично тіж дані можна отримати безперешкодно.
На нашу думку, було б доцільно узгодити між собою ці дві форми звітності. Оскільки обидві вони затверджені за участю Держкомстату (який і отримує ці дані), то він міг би виступити ініціатором уніфікації цих форм.
Порядок несення служби підрозділами судової міліції ретельно врегульований наказами МВС. Але є цілий ряд організаційно-правових питань з якими погодитися не можна.
Судова міліція не повинна відноситися до міліції громадської безпеки. Той факт, що вона опинилася там “раптово”, вимушено, автор уже зазначав.
Сьогодні не поодинокими є випадки, коли керівництво міліції громадської безпеки УМВС областей залучає підрозділи “Грифона” займатися охороною громадського порядку, масових заходів (демонстрацій, концертів тощо). А це суперечить завданням судової міліції. Ще більш негативною є практика керівництва деяких УМВС примусити судову міліцію заробляти кошти наданням охоронних послуг за договорами з господарюючими суб’єктами. Для цього в системі МВС існують “Титан”, Державна служба охорони.
Так, за даними ревізій Державної контрольно-ревізійної служби України, “зокрема, керівниками ...спеціального батальйона судової міліції “Грифон” при Головному Управлінні МВС України в АР Крим у 2005–2006 роках укладено договори про забезпечення охорони громадського порядку з різними підприємствами та організаціями, від яких отримано до спеціального фонду установ доходи в сумі 187 тис. грн, які використано на оплату праці осіб рядового та начальницького складу та господарське утримання установ. Також підрозділами “Беркут” та “Грифон” Управління МВС України в Хмельницькій області надано послуг з охорони без наявності ліцензій на суму 133,4 тис. грн” [4]. Все це тільки заважає судовій міліції працювати, відволікає від основних завдань.
Судова міліція не повинна охороняти відділення судово-психіатричних експертиз МОЗ України. По-перше, це суперечить змісту і цілям законодавства про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Згідно з законом, судова міліція “забезпечує безпеку” особи, узятої під захист на підставі відповідної постанови, тобто виконує постанову про здійснення заходів безпеки. А до відділень судово-психіатричних експертиз особи потрапляють зовсім з інших причин.
Під час судових засідань судова міліція здійснює “забезпечення громадського порядку”. У відділеннях судово-психіатричних експертиз немає “громадського порядку”, замість цього там існує “режим тримання”. Тобто судова міліція змушена виконувати не притаманну їй “режимну” функцію.
Не випадково, що в наказі МВС № 467 від 23.07.1997 р. про відділення судово-психіатричних експертиз взагалі не йшлося. І тільки 06.05.1999 р. наказом МВС № 360 були внесені відповідні доповнення.
По-друге, це приводить до нераціонального використання особового складу, тоді як багато приміщень судів до цього часу залишаються без міліцейської охорони. Так, наприклад, 42 судові установи Донецької області охороняються за укладеними трудовими угодами.
Яскравий приклад – обласний центр судово-психіатричної експертизи в м. Донецьку. На охорону цього закладу залучено 24 працівники, в тому числі на добу – 12 працівників. При цьому кількість ліжко-місць становить всього 13 (3 палати). За 10 місяців 2006 року через цей центр пройшло 132 особи ( в середньому 11 за місяць). У закладі створено лише 1 зовнішній пост. Практично кожен місяць 12 працівників судової міліції охороняють 11 осіб (див. додаток Л).
Чи є раціональним використання такої кількості працівників судової міліції? Адже тільки в м. Донецьку 2 приміщення Апеляційного суду і 2 приміщення Апеляційного господарського суду охороняються за трудовими угодами (недержавними структурами).
За радянських часів охороною цих установ займалися відділи позавідомчої охорони (попередники нинішньої Державної служби охорони). Сьогодні ця служба займається здебільшого наданням платних послуг і, природно, не зацікавлена в охороні бюджетних установ. Тому доцільно було б передати цю функцію підрозділам, які охороняють ізолятори тимчасового тримання (ІТТ). Це буде раціонально з декількох причин:
а) специфіка умов служби з охорони ІТТ і відділень судово-психіатричних експертиз майже однакова. Інструкції щодо несення служби на 2/3 схожі, тому особовий склад перенавчати практично не треба;
б) підрозділи з охорони ІТТ, як і судова міліція, підпорядковані міліції громадської безпеки. Тому серйозних організаційних проблем зі зміною підпорядкування не виникне;
в) соціальна захищеність особового складу. Треба нагадати, що згідно з постановою Кабінету Міністрів (пункт 3, підпункт “г”) № 393 від 17 липня 1992 року [5] “особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ... які проходять службу у... ізоляторах тимчасового тримання” вислуга років обчислюється один місяць служби за сорок днів”.
Як показує практика, умови служби у відділеннях судово-психіатричних експертиз не кращі за ІТТ – там також є і психічно хворі, і туберкульозні і інфекційні (і все це відображається в звітних документах). Але працівники ІТТ мають пільги, а працівники судової міліції – ні. Щодо особового складу судової міліції це несправедливо.
Крім того, рано чи пізно, в Україні почне нарешті функціонувати місцева (муніципальна міліція). Поступово для неї створюється необхідна правова база. Згадаємо хоча б ст. 7-1 Закону України “Про міліцію” та постанову Кабінету Міністрів України № 1013 від 10 серпня 2004 р., якою затверджене Положення про місцеву міліцію [6].У п. 4 цієї постанови визначені підрозділи, які згодом увійдуть до місцевої міліції: “підрозділи дорожньо-патрульної служби, патрульно-постової служби, служби дільничних інспекторів, приймальники-розподільники для неповнолітніх, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальні приймальники для осіб, підданих адміністративному арешту, та інші підрозділи, які утворюються в установленому порядку.”Тому ніщо не заважає охорону відділень судово-психіатричних експертиз МОЗ згодом передати до місцевої міліції. Тим більше, що згідно з п. 5 того ж Положення “місцеву міліцію очолює керівник, який є заступником начальника відповідного управління (відділу) внутрішніх справ з громадської безпеки.” Таким чином, координація службової діяльності підрозділів з охорони відділень судових експертиз та міліції громадської безпеки буде постійною і міцною.Негативні факти і тенденції у сфері службової діяльності судової міліції спричинені значною мірою тим, що законодавство не забезпечило стабільності та престижності цієї служби. Статус, умови матеріального забезпечення та соціального захисту працівників судової міліції не відповідають рівню покладеної на них відповідальності.Невизначеність службової перспективи, правова незахищеність, напружені умови роботи та інші фактори роблять службу в підрозділах судової міліції непривабливою, зокрема для молоді, призводять до відтоку з підрозділів значної частини досвідчених працівників.судова міліція адміністративний правоохоронний