У вітчизняній практиці існує ряд конфліктогенних умов виникнення та розвитку корпоративних конфліктів, насамперед – недосконале корпоративне законодавство України, яке часто не вирішує складних питань функціонування акціонерних товариств, породжуючи дисбаланс в управлінні товариствами та спричиняючи виникнення патових ситуацій. Поряд із цим у багатьох акціонерних товариствах статути затверджуються виходячи не з інтересів товариства в цілому, а з вузькокорпоративних цілей. Як наслідок вони часто-густо не лише не доповнюють корпоративне законодавство, а навпаки – вихолощують позитивне законодавче регулювання або заплутують чи унеможливлюють ефективні управлінські процеси. Досить низьким є рівень корпоративної культури акціонерів, що не дозволяє їм ефективно захищати свої права. З цієї ж причини й управлінці не усвідомлюють необхідності управляти акціонерним товариством цивілізовано. До інших причин конфліктів слід віднести: активне прагнення органів державної влади до контролю над акціонерними товариствами виходячи як з інтересів публічного контролю, так і з вузьких приватних інтересів державних службовців; розходження інтересів управлінців (зацікавлених у швидких власних доходах) з інтересами акціонерів (зацікавлених у збереженні та розвитку підприємства); різноспрямовані інтереси мажоритарних та міноритарних акціонерів.
У більшості випадків корпоративні конфлікти виникають із приводу: реалізації акціонерами прав власності на набуті акції; придбання акцій у власність; реєстрації (обліку) прав власності на акції; допуску акціонера до управління товариством; нарахування та одержання дивідендів; одержання інформації; виконання рішень вищого та контрольного органів АТ; перевищення органами управління їх повноважень тощо.
Корпоративні конфлікти мають певне позитивне значення для сучасної України, яка знаходиться в умовах становлення корпоративного законодавства. По-перше, корпоративні конфлікти, які перетворюються на правові спори, часто-густо свідчать про недосконалість законодавства (у т. ч. прогалину або колізію правових норм: загальних та спеціальних, нормативних та локальних), підказуючи тим самим напрями відповідної роботи законодавцю (з матеріалів преси про резонансні корпоративні конфлікти, узагальнення практики судів), а також відповідним органам підприємства (у випадку можливості врегулювання конфліктної ситуації на такому рівні). По-друге, корпоративний конфлікт - це наука його потенційним учасникам, бо кожний окремий корпоративний конфлікт, з точки зору його правового виразу, має «базу», яка не залежить від складу учасників, місця виникнення конфлікту тощо. «Проекція» передбачливими менеджерами та юристами можливості виникнення і перспектив розвитку відомого, але стороннього корпоративного конфлікту на власне підприємство, дозволяє вживати попереджувальні заходи щодо виникнення аналогічного конфлікту або випрацьовувати стратегію управління таким конфліктом у випадку його неминучості. Але, незважаючи на зазначену позитивну роль, у багатьох випадках корпоративний конфлікт є деструктивним для основної ланки економіки - підприємства, у системі якого він виникає.
Основними факторами ризику для підприємства, у системі якого виникає корпоративний конфлікт, слід визнати такі:
1) Ризик паралізації діяльності з вищого управління підприємством (блокування роботи вищого органу — загальних зборів) виникає у випадку переростання конфлікту у корпоративний спір та проявляється у поширеному забезпечувальному заході суду щодо позовних вимог - забороні проведення загальних зборів та здійснення дій щодо їх скликання, або забороні участі у голосуванні «спірних» акцій (часток), що у випадку їх опосередкування великого пакету може не дозволити відбутися кворуму тощо. Внаслідок, зокрема, заборони проведення загальних зборів, з одного боку, порушуються права на участь в управлінні підприємством тих учасників, які не беруть участі у конфлікті, а з іншого, порушується інтерес підприємства щодо його функціональної спроможності, від якої залежить вирішення найважливіших питань з діяльності підприємства. Слід зазначити, що останнім часом з'явились прецеденти скасування ухвал про заборону проведення дій щодо скликання та проведення загальних зборів акціонерів як таких, що не відповідають закону.
2) Ризик паралізації поточної діяльності або її окремих сфер (блокування діяльності органів управління) є також «супутником» корпоративних спорів та проявляється у таких забезпечувальних заходах суду: заборона органам управління виконувати певні рішення загальних зборів та інших органів (наприклад, заборона правлінню виконувати рішення наглядової ради); заборона здійснення певних дій органам підприємства, пов'язаних з відчуженням його майна, тощо.
3) Ризик декапіталізації діяльності (,,розмивання” активів). При започаткуванні корпоративних конфліктів з головним переважаючим питанням «хто буде стояти «у керма»?» (спори про визнання недійсними куплі-продажу великих пакетів акцій (часток), певних рішень загальних зборів тощо) за умови, що одна із сторін має суттєвий вплив на орган управління підприємством щодо прийняття рішень (є його керівником, контролюючим учасником тощо), а також у випадку безпосередньої участі підприємства у корпоративному спорі (наприклад, з приводу виплати учаснику, що вийшов з товариства з обмеженою відповідальністю, компенсації вартості його частки тощо), з боку органу управління підприємством можуть вживатися заходи щодо «розмивання» матеріальної бази (ліквідних активів) останнього будь-якими легітимними засобами: передача майна у формування статутного фонду господарського товариства (за чинним законодавством це не належить до виключної компетенції вищого органу, як це передбачено стосовно створення дочірніх підприємств), надання у довгострокову оренду, передача у рахунок погашення простроченої заборгованості, договірних штрафних санкцій тощо. Очевидно, що в таких ситуаціях інтереси підприємства ігноруються, хоча б і на перевагу переконливих аргументів «врятування» майнової бази, на підставі якої можна буде займатися підприємницькою діяльністю з інших формах тощо, внаслідок чого відбувається вибуття активів, скорочення обсягів господарської діяльності (виробництва), зменшення доходів, втрата клієнтів, знецінення товарного знаку та ін.
4) Ризик припинення господарської діяльності підприємства є можливістю настання найгіршого (зокрема, для підприємства) наслідку корпоративного конфлікту, який може бути зумовлений як комплексом наведених вище ризиків, так і дією окремих з них (особливо другої та/або третьої групи), тобто у випадку «віддзеркалювання» стану розвитку конфлікта на господарській діяльності підприємства цілком можлива втрата контролю над його фінансово-господарською діяльністю з боку органу управління та посадових осіб (щодо забезпечення виробничого процесу сировиною та матеріалами, енергоресурсами; запланованого випуску готової продукції; належного виконання договірних зобов'язань перед контрагентами та зобов'язань з оплати праці; планування та виконання зобов'язань перед бюджетом і державними цільовими фондами тощо). Внаслідок цього можливе зупинення або припинення виробничого процесу, настання неплатоспроможності підприємства як підстави порушення справи про банкрутство тощо.
Таким чином, корпоративний конфлікт, який виникає в системі підприємства, може перешкоджати забезпеченню його організаційно-майнової сталості, навіть у тому випадку, коли підприємство не є безпосереднім учасником конфлікту. Ця обставина повинна бути врахована при вдосконаленні корпоративного законодавства шляхом ретельного моніторингу конфліктних ситуацій, які можуть виникати у межах «законодавчих рамок». Особливу небезпеку являють ситуації переростання корпоративного конфлікту у спір, то вирішується судом, у зв’язку з можливістю застосування певних заходів забезпечення позовних вимог. З огляду на це є доцільним вдосконалення законодавства щодо форм та меж вказаного забезпечення з метою запобігання зловживанню процесуальними правами сторонами у справі, а також недопущення порушення інтересів підприємства та інших осіб, які не беруть участі у корпоративному спорі.
Наукове значення розроблення попереджувальних господарсько-правових заходів полягає у покрашенні стану корпоративного законодавства внаслідок збагачення його превентивними нормами, що створюють механізми захисту організаційно-майнових інтересів підприємства. На погляд багатьох авторів, інтересом підприємства в корпоративних відносинах є його організаційно-майнова сталість, яку становлять: організаційна (або функціональна) спроможність - здатність функціонування підприємства як саморегулюючої системи шляхом здійснення корпоративного управління та контролю в порядку, передбаченому законодавством та локальними актами: майнова сталість, яка означає збереження підприємством майнового стану, достатнього для провадження звичайної господарської діяльності. Завдяки такій структурі інтересу підприємства в корпоративних відносинах правове регулювання господарської діяльності виконує функції не лише охорони та захисту, але й розвитку корпоративних відносин.
Використана література:
корпоративний конфлікт законодавство
1. Володина Ю. Акционеры, будьте бительны! // Юридическая практика. – 2002, ноябрь. - № 45.- С. 1-12.
2. Воловик О. Корпоративний конфлікт: стадії розвитку та фактори ризику інтересам підприємства// Підприємство, господарство і право. - № 5. – 2004. – С.45-48.
3. Косенчук Ю. Корпоративні конфлікти// Юридичний журнал. - № 10. – 2008. – С. 47-55.
4. Цікало В. Правова природа корпоративного правовідношення// Вісник господарського судочинства. - № 4. – 2006.- С. 165-176.