Індивідуальне завдання
з дисципліни: Господарське право
на тему: Корпоративні конфлікти
Дніпропетровськ
2008р.
Корпоративні конфлікти останнім часом стали значною та невід'ємною частиною економічного життя, ,,супутниками"різноманітних протиріч інтересів у системах підприємств. Це необхідно тому, що чим складніша структура управління підприємством, чим численніший склад учасників (акціонерів), тим зіткнення більшої кількості інтересів у його системі може відбутися та, відповідно, більше виникне корпоративних конфліктів. З огляду на це найбільшою «зоною ризику» виникнення корпоративних конфліктів є акціонерні товариства, про що свідчать повідомлення преси та матеріали судової практики , але це не виключає можливості виникнення корпоративних конфліктів і у системі підприємств інших організаційних форм.
Проблеми корпоративних конфліктів розглядались у працях багатьох авторів, якими запропоновано започаткувати новий напрям у науці господарського права - корпоративну конфліктологію.
Корпоративний конфлікт, що виникає між учасниками корпоративних відносин, безпосередньо пов'язаний з корпоративними інтересами та такий, що спричиняє негативні наслідки для його учасників або створює реальну загрозу їх настання.
Слід зазначити, що корпоративний конфлікт у багатьох випадках являє собою загрозу настання негативних наслідків і для самого підприємства, у системі якого він виникає, незалежно від його безпосередньої участі у конфлікті, поряд із тим, що останнє часто-густо «одночасно і мета, і сторона конфлікту». Створення механізмів запобігання негативним наслідкам корпоративних конфліктів або їх мінімізації уявляється можливим у т. ч. через дослідження динаміки конфліктів та факторів ризику обумовлених їх перебігом.
Важливе значення для аналізу форм застосування господарсько-правових засобів у корпоративних відносинах має визначення стадій розвитку корпоративних конфліктів та факторів ризику забезпечення корпоративних інтересів при виникненні в системі підприємства корпоративних конфліктів.
Корпоративний конфлікт проходить такі стадії:
1)06'єктивувакня конфлікту. На цій стадії шляхом відповідної конфліктної поведінки (дій або бездіяльності) учасники конфлікту демонструють свою позицію у конфлікті (висування вимог, у т. ч. ультиматумів, заперечень тощо).
2) Пошук корпоративного компромісу може відбуватися сторонами як самостійно (шляхом укладання відповідної угоди, «проведення» відповідного узгодженого рішення «через» загальні збори учасників тощо), так і за допомогою третіх осіб — арбітрів, коли такий порядок встановлений внутрішніми документами підприємства та відповідає інтересам сторін. Ця стадія може бути останньою через припинення конфлікту, яке, в свою чергу, може відбутися в результаті відновлення порушеного права (законного інтересу) однієї із сторін або через усунення причин конфлікту, а може бути стадією «заморожування» конфлікту, коли сторони тимчасово припиняють конфліктну поведінку внаслідок виявлення об'єктивних обставин, які перешкоджають вирішенню конфлікту (наприклад, до винесення загальними зборами рішення щодо питання, від якого залежить перебіг конфліктної ситуації, включаючи її розв'язання).
3) Розв'язання корпоративного конфлікту органами підприємства або державними органами спеціальної (несудової) юрисдикції передбачує його розгляд як компетентними органами підприємства (вищим, виконавчим або контролюючим), так і державними органами в межах їх повноважень (наприклад, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку у випадку виявлення порушень, пов'язаних з емісією та обігом акцій).
4) Корпоративний спір, з одного боку, є остаточно можливою стадією у розв'язанні конфлікту, а з другого, уявляється самостійним правовим конфліктом (конкуренцією переконливості процесуальних позицій), у якому відповідні вимоги та заперечення сторін набувають виключно правового забарвлення та підлягають вирішенню судом.
Відокремленість та самостійність корпоративного спору особливо простежується у тих конфліктах, які виникають внаслідок висування стороною - ініціатором конфлікта вимог, не заснованих на законі. У таких випадках, з метою досягнення бажаних наслідків відповідна сторона конфлікту може штучно «моделювати» спір про право (або сприяти його виникненню за участю інших осіб), який за нормами законодавства має бути вирішений певним чином, що дозволить ініціюючий стороні конфлікту досягти мети конфліктної поведінки. Наприклад, у практиці є випадок, коли учасник товариства з обмеженою відповідальністю при виході з товариства висловив бажання повернути свій внесок до статутного фонду в натурі (акції). Загальні збори це прохання не задовольнили, а вирішили сплатити цьому учаснику вартість відповідної частки грошима, що повністю відповідає приписам закону (ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»). Не погодившись із рішенням загальних зборів, але усвідомлюючи безперспективність висунення відповідних вимог у суді, учасник спільно з власним подружжям пред'явили позов до товариства про визнання недійсним установчого договору, за яким подружжям-учасником були внесені іменні акції до статутного фонду товариства, з підстав відсутності письмової згоди іншого подружжя. Наслідок визнання угоди недійсною за підставою невідповідності вимогам закону двостороння реституція, тобто саме той наслідок, якій намагався отримати учасник товариства при започаткувати конфлікту.
Слід зазначити, що навіть у розв'язанні корпоративного конфлікту судом (до останньої інстанції включно), конфліктна поведінка програвшої сторони може не припинитись, а навпаки, обрати іншу форму (корпоративний шантаж тощо). Це свідчить не тільки про низький рівень правової культури (неповага до закону, суду), але й про неправильне усвідомлювання можливостей прояву приватного інтересу. Очевидно, що подолання цих явищ тільки через вдосконалення корпоративного законодавства неможливе, але це не принижує його значення. Вказану проблему можна поступово вирішувати тільки у комплексі ефективної правотворчої та правозастосовчої роботи, у т. ч. на локальному рівні.
Крім того, розглянемо деякі інші конфлікти інтересів, що є актуальними для українських підприємств:
А) конфлікт між власником (акціонерами) та державою, внаслідок різного бачення доцільного рівня оподаткування (акціонери зацікавлені у зменшенні, а держава - у збільшенні рівня податків);
Б) Конфлікт між власником (акціонерами) та акціонерним товариством, як цілісною організаційно-економічною системою, внаслідок різних інтересів щодо використання прибутків (акціонери вимагають винагороди у вигляді дивідендів за інвестований капітал, АТ для розвитку потрібні реінвестиції);
В) Конфлікт між державою та АТ внаслідок розбіжностей інтересів по використанню прибутків (держава зацікавлена більшу частину прибутку забрати через податки, АТ - інвестувати прибуток у розвиток);
Г) Конфлікт: власник (акціонери) та колектив працівників АТ. Цей конфлікт пояснюється різним відношення до використання прибутків для соціального розвитку колективу (акціонер бажає збільшити рівень дивідендів, навіть за рахунок нехтування (крайній випадок) інтересами працівників – не акціонерів та працівників - акціонерів (коли вони у меншості, або не вміють відстояти свої права), а колектив - зацікавлений у максимізації вкладень у соціальний розвиток;
Д) Конфлікт: держава - колектив працівників АТ знаходиться у той самій площині, як і попередній, тільки контрагентом колективу, який прагне збільшення вкладень у соціальний розвиток виступає держава, зацікавлена у централізованому розподілі прибутків через систему оподаткування;
Е) Конфлікт: АТ, як соціально-економічна система - трудовий колектив. АТ зацікавлене у капіталізації прибутків, колектив - у соціальному розвитку. Цей тип конфлікту може призвести до втрати підтримки з боку колективу заходів щодо розвитку підприємства;
Ж) Конфлікт між акціонерами-керівниками та працівниками-акціонерами, що пояснюється різним баченням цілей корпорації та способів їх досягнення, внаслідок різного рівня кваліфікації та впливу на справи компанії;
З) Конфлікт між керівниками різних органів управління (що є типовим для будь-якої організації) внаслідок розподілу влади, впливу, фінансового забезпечення функціонування;
И) Конфлікт керівників виборних органів управління (Спостережної Ради, Правління) представників зовнішніх (аутсайдерів) та внутрішні (інсайдерів) акціонерів, причини якого є дуже схожими до причин, що зумовлюють поведінку портфельного та стратегічного інвестора;
К) Конфлікт інтересів посадових осіб АТ, що найчастіше розглядається у західній літературі та є об`єктом регулювання з боку законодавства. Конфлікт інтересів трактується в цьому випадку, як ситуація, в якій посадова особа Правління ВАТ, має особисту зацікавленість (пряму, опосередковану чи потенційну), що перевищує загальноприйняту зацікавленість у результатах виконуваної роботи, навіть може суперечить інтересам, діловій репутації чи діяльності ВАТ.
Широке коло конфліктів з одного боку - перешкоджає впровадженню корпоративного управління, а з другого - розкриває особливості взаємодії АТ з середовищем прямого та непрямого впливу. Світовий досвід доводить, що наявність проблеми конфлікту інтересів треба визнавати, що, в свою чергу, є першим етапом їхнього подолання. Розв`язання проблеми такого типу лежить в практичному застосуванні комплексу правових, економічних та соціально-економічних заходів, які мають розроблятися, як на рівні держави, так і на основі зусиль колективів та керівників ВАТ. Ці заходи повинні зберегти впевненість у всіх груп акціонерів у доцільності прийнятого колись ними рішення про інвестування в капітал саме цього АТ та забезпечити вдоволення їх інтересів.