За змістом ст. 66 КПК збирання доказів – це діяльність, яка здійснюється на досудовому слідстві та в суді. На перший погляд, докази різних видів, тобто показання, висновки експертів, речові докази, протоколи та документи дійсно можуть бути отримані лише в цих стадіях і лише за допомогою засобів, передбачених ст. 66 КПК. Це дало підстави деяким науковцям стверджувати, що в стадії порушення кримінальної справи доказування відсутнє. Так, деякі автори стверджують, що до порушення кримінальної справи доказування не проводиться, а фактичні дані стають доказами лише після їх перевірки засобами, які допускаються на наступних стадіях процесу [7, с. 20]. В одній зі своїх праць Н. В. Жогін і Ф. Н. Фаткуллін пишуть: «Стадія порушення кримінальної справи має строго обмежену задачу, яка не включає в себе доказування» [7, с. 173]. Але заперечуючи кримінально-процесуальне доказування в стадії порушення кримінальної справи, зазначені автори непослідовні в своїх судженнях. Говорячи про зміст постанови про порушення кримінальної справи, вони з однієї сторони стверджують, що не можна вимагати, щоб вона ґрунтувалася на розгорнутій системі судових доказів, так як у першій стадії процесу їх майже ще нема, а з іншої сторони вказують на те, що необхідно вимагати, щоб описова частина постанови включала аналіз даних, які маються, мотивувалась посиланням на найбільш важливі з них [7, с. 185]. Такої ж точки зору дотримується І. М. Гуткін, який в одній зі своїх робіт зазначає: «Стадія порушення кримінальної справи не має на меті збирання доказів» [2, с. 4]. Але у цій же роботі автор зазначає, що при встановленні наявності підстав до порушення кримінальної справи, органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду приходиться стикатися з матеріалами і фактами, які можуть мати доказове значення по справі, зі слідами злочину, які можуть зникнути. Враховуючи це, можна зробити висновок, що дана стадія включає в себе і дії зі зберігання і закріплення слідів злочину [2, с. 8]. В. Д. Арсеньєв відмічає, що фактичні дані, якими обґрунтовується рішення при порушенні кримінальної справи, мають характер «зачатків» судових доказів, що діяльність в цій стадії процесу являється доказуванням з певними особливостями [1, с. 13]. Так, вказаний автор у одній зі своїх робіт пише, що доказування здійснюється на протязі всього процесу, а значить і при порушенні справи, відмінний лише зміст доказування на різних стадіях процесу, тому що окремі його елементи мають неоднакову удільну вагу, яка визначається місцем та значенням даної стадії [10, с. 13].
В. С. Зеленецький вважає, що до порушення кримінальної справи докази взагалі не використовуються. Більша частина доказової інформації залучається у кримінальний процес в результаті проведення передбачених законом слідчих і судових дій, а в дослідчому процесі такі дії, як правило, не проводяться, крім огляду місця події. Отриману при виконанні дослідчих процесуальних дій інформацію цей автор називає переддоказовою, а самі дії – дослідчими пізнавальними. До них науковець відносить пояснення, огляд предметів і документів, витребування матеріалів, фіксація явки з повинною тощо [8, с. 60-62]. Висловлена В. С. Зеленецьким точка зору підлягає уточненню. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством України, до порушення кримінальної справи, відповідно до ч. 2 ст. 190 КПК України, можна проводити лише один вид огляду – огляд місця події. Огляд предметів і документів можна проводити лише після порушення кримінальної справи. Враховуючи те, що на стадії порушення кримінальної справи нерідко виникає необхідність у проведенні зазначених видів огляду з метою отримання відомостей про факти, які вказують на наявність чи відсутність ознак злочину, необхідних для вирішення питання про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи, вченими неодноразово висловлювалися пропозиції щодо дозволу проведення огляду предметів і документів на стадії порушення кримінальної справи [6, с. 24.Однак це питання у законодавстві до даного часу позитивно не вирішене. Отже, віднести огляд предметів і документів до засобів перевірки заяв і повідомлень про злочини, не можна.
М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко вказують, що у стадії порушення кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальне доказування, в якому наявні з певними, іноді значними, особливостями всі його елементи [5, с. 328].
Л. М. Карнєєва дотримується думки, що в стадії порушення кримінальної справи відбувається доказування, яке ні чим не відрізняється від доказування в інших стадіях кримінального судочинства [94, с. 957]. Ряд авторів вважає, що в процесі вирішення питання про порушення кримінальної справи або при відмові відбувається доказування в традиційному його розумінні, хоча з певними особливостями [9, с. 34-49]. Тому вважають, що всі рішення, які приймаються ґрунтуються на доказовій інформації.
Викладена точка зору підтримується й іншими процесуалістами. Н. А. Алексєєв зазначає, що доказування має місце на всіх стадіях кримінального процесу, і наявність або відсутність доказів визначає подальший рух справи та прийняття органами розслідування і судами тих чи інших рішень [6, с. 428-429]. З цим згодні також автори монографії «Теория доказательств в советском уголовном процессе». Вони вважають, що метою доказування в стадії порушення кримінальної справи є встановлення наявності або відсутності підстав для здійснення судочинства [3, с. 298-299]. Р. Д. Рахунов вказує на те, що доказування складає серцевину процесу, воно пронизує діяльність всіх його учасників і відокремлення доказування зі всієї іншої процесуальної діяльності не досягає мети [8, с. 41]. П. А. Лупинською зазначено, що будь-яке підсумкове рішення, яке завершує ту чи іншу процесуальну стадію, може бути прийнято лише при наявності сукупності фактичних даних, достатніх для відповіді на головне питання даної стадії. Фактичні дані являють собою підстави для прийняття рішення, а їх встановлення відбувається шляхом доказування [8, с. 82]. М. І. Ніколайчик зазначає, що з позицій розкриття злочинів поняттям доказування охоплюється не лише процесуальна діяльність уповноважених законом органів та осіб зі збирання, перевірці, оцінці доказів і формулювання на цій основі висновків та рішень, але й процесуальна діяльність зі збирання, перевірці та оцінці даних про ознаки злочинів, яка здійснюється в стадії порушення кримінальних справ [7, с. 328].
Ті фактичні дані, за допомогою яких встановлюються обставини, які підлягають доказуванню при вирішенні питання про порушенні справи – це і є докази, а їх збирання, дослідження і оцінка – це і є доказування в даній стадії процесу [3, с. 147].
Таким чином, основний зміст діяльності з перевірки заяв і повідомлень про злочини полягає у встановленні наявності або відсутності в події, що досліджується ознак злочину. Тобто така діяльність має пізнавальний характер. Пізнання в кримінальному процесу може здійснюватися не інакше як у формі доказування. У стадії, що розглядається, без доказування неможливо вирішити питання про наявність або відсутність підстав до порушення кримінальної справи або відмови в її порушенні [4, с. 397].
Спробуємо дати оцінку викладеним вище точкам зору науковців і зазначити власну позицію з цього приводу.
Питання прийняття й розгляду заяв і повідомлень про злочин урегульовані нормами кримінально-процесуального закону. Отже, діяльність, пов’язана з отриманням інформації про вчинений злочин виявляється процесуальною, а докази, як відомо, органи розслідування отримують лише в ході такої діяльності. Такими ж будуть і правовідносини, які реалізуються у структурі названої діяльності. Основними суб’єктами цієї діяльності виступають: слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя (суд), а також громадяни, установи, підприємства і організації, які повідомили особам, уповноваженим вести процес, про скоєний або підготовлюваний злочин. У цьому плані питання, яке розглядається являється специфічним за своїм суб’єктивним складом. Виходячи зі змісту ст. 65 КПК України доказами являються будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. А наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння як раз і встановлюється в стадії порушення кримінальної справи.
Було б невірно думати, що для розв’язання слідчим питання про порушення кримінальної справи необхідно встановити всі обставини предмета доказування. Отже, важливе значення має визначення меж доказування в стадії порушення кримінальної справи, тобто до яких меж необхідно збирати докази для того, щоб прийняти своєчасне, законне і обґрунтоване рішення про порушення кримінальної справи або відмови в цьому. Межі доказування передбачають визначення його границь таким чином, щоб всі зібрані докази у сукупності з якісної сторони забезпечували встановлення кожного елементу предмета доказування. З кількісного боку вони повинні гарантувати достовірність встановлення цих обставин. Отже, під час перевірки слідчим заяви чи повідомлення про злочин, встановленню підлягають тільки ті обставини, що необхідні для розв’язання питання про порушення кримінальної справи і, які безпосередньо складають предмет доказування першої стадії. Такими обставинами, на нашу думку, є: 1) законність приводу до порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 94 КПК України); 2) наявність чи відсутність ознак конкретного злочину, тобто наявність достатніх даних, які вказують, що вчинене діяння підпадає під ознаки певного складу злочину, передбаченого кримінальним законом (ч. 2 ст. 94 КПК України); 3) наявність чи відсутність обставин, які виключають порушення кримінальної справи (ст. 6 КПК України).