Суддя як гарант законності та обґрунтованості проведення слідчих дій
У ході дослідження ми визначили, що кожне втручання уповноважених органів в особисті права та свободи особи повинне здійснюватися відповідно до закону та мати достатньо обґрунтовані підстави [18, с. 546-552]. Зважаючи на те, що кримінально-процесуальне законодавство надає слідчому право одноособово приймати рішення про провадження слідчих дій, в тому числі тих, які суттєво обмежують конституційні права та свободи особи, кримінальне судочинство передбачає наявність системи органів і посадових осіб, діяльність яких покликана створити перепону на шляху можливого свавілля з його боку. Провідна роль у забезпеченні законності та обґрунтованості рішень слідчого на досудових стадіях провадження у кримінальній справі належить судовій владі.
Передбачені КПК України повноваження суду на стадії досудового розслідування є порівняно новою сферою судової діяльності. Однак саму ідею реалізації таких повноважень не можна вважати здобутком сьогодення, оскільки ще за часів судово-правової реформи другої половини XIX ст. був відомий інститут судового контролю за досудовим провадженням. Статут кримінального судочинства 1864 р. передбачав прокурорський нагляд і судовий контроль, що здійснювався у формі надання дозволів на провадження певних дій слідчого, розгляду скарг на його дії та заявлених відводів. Так, у ст. 491 Статуту кримінального судочинства вказувалось, що всі особи, які беруть участь у справі, можуть приносити скарги на будь-які слідчі дії, що обмежують або порушують їхні права [6, с. 237]. Відповідно до ст. 296 нагляд за слідчими діями покладався на того прокурора, у відомстві якого вони мали бути проведені [6, с. 150].
Практична реалізація цієї функції сьогодні становить для судів певну складність, оскільки досудове розслідування здійснюється в дещо іншій формі, ніж судове слідство, та характеризується дефіцитом інформації та часу для прийняття рішень, в тому числі й про проведення слідчих дій. Крім того, відсутня повна картина події злочину, вичерпна сукупність доказів, що є звичною для суддів при постановленні вироку [15, с. 27].
Водночас оцінка суддею обґрунтованості проведення слідчої дії, про яку клопоче слідчий, потребує особливої виваженості, ретельного врахування значного обсягу інформації, частина якої має ймовірний характер, а також обстановки, в якій діє слідчий на певному етапі розслідування [9, с. 83].
Від правильного встановлення судом наявності підстав для проведення слідчих дій часто залежить результат вирішення справи.
Сьогодні діяльність суду під час провадження дізнання і досудового слідства розглядається, як правило, через здійснення функції судового контролю [11, с. 36-39]. Повноваження суду реалізуються ним під час вирішення подань органів досудового розслідування про обмеження конституційних прав та свобод особи, а також під час розгляду скарг на дії слідчого та прокурора.
Аналіз літературних джерел дає змогу виділити декілька підходів, які склалися на сьогодні, до бачення сутності та видів діяльності суду на досудовому провадженні.
Як вже зазначалось, більшість вчених-процесуалістів визначають діяльність суду на стадії досудового розслідування як «судовий контроль». Так, Ю. М. Грошевий, І. Є. Марочкін розглядають контрольну функцію суду як контроль за законністю і обґрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб, суть якого полягає у тому, що зацікавлені у справі особи можуть оскаржити в суді певні процесуальні рішення [3, с. 13]. А. Р. Тумянц визначає судовий контроль (контрольну функцію суду в кримінальному судочинстві) як захист прав громадян шляхом контролю та перевірки застосування заходів примусу, пов’язаних з обмеженням цих прав [5, с. 19-20]. Вчені виділяють два види судового контролю: попередній та подальший.
Д. Філін, заперечуючи таке розуміння цього процесуального інституту стверджує, що подібна діяльність суду може мати місце лише тоді, коли до суду надійшла скарга на законність та обґрунтованість процесуального рішення. Зважаючи на це, судовий контроль може бути лише подальшим, а виділення попереднього контролю як самостійного виду пов’язане з некоректними дефініціями, які наводяться у науковій та навчальні літературі. Тому автор вважає, що суд на досудових стадіях кримінального процесу виконує дві функції: судового контролю (подальшого) та забезпечення законності обмеження конституційних прав громадян [6, с. 64-65].
Ще одна точка зору полягає у тому, що суд у стадії досудового розслідування виконує функцію захисту прав і свобод людини і громадянина [7, с. 51].
Існує також думка, відповідно до якої «судовий контроль» не може бути самостійною функцією судової влади у кримінальному судочинстві, оскільки така діяльність є управлінською та здійснюється лише органами управління і контролю щодо підпорядкованих та підконтрольних структур [8, с. 56].
Ми вважаємо, що для вирішення питання про характер діяльності суду на стадії досудового розслідування необхідно з’ясувати сутність самого поняття «контроль».
Новий тлумачний словник української мови визначає контроль як перевірку, облік діяльності кого-, чого-небудь, нагляд за кимось, чимось; цензуру [2, с. 884].
Як бачимо, контрольна діяльність справді є управлінською, оскільки включає в себе перевірку, облік та нагляд. Мета контролю – виявлення слабких місць і помилок, своєчасне їх виправлення і недопущення повторення [1, с. 37]. Контроль – складова частина управління, одна з його загальних функцій. У теорії управління поняття контролю здебільшого зводиться до перевірки: виконання рішень вищестоящої організації; рішень, розпоряджень різних рівнів управляючої системи; дотримання організаційних, економічних та інших нормативів; виконання планових завдань; дотримання законності, дисципліни тощо. [5, с.51].
Однак суд, на відміну від прокурора (прокурорський нагляд) чи начальника слідчого відділу (відомчий контроль), не здійснює поточного нагляду та втручання у процесуальну діяльність органів досудового слідства. Діяльність суду на стадії досудового розслідування можлива лише після надходження подання слідчого, погодженого з прокурором, або скарги однієї зі сторін. Як зазначає В. П. Півненко, «передбачені Конституцією України рішення, які приймаються судами у кримінальному судочинстві на його досудових стадіях, не можна віднести до категорії «контрольних», оскільки в усіх цих випадках істотне обмеження конституційних прав і свобод людини здійснюється безпосередньо суддею за одностороннім проханням слідчого і прокурора» [9, с. 105].
Зважаючи на це, можемо стверджувати, що термін «судовий контроль» не повною мірою відображає сутність повноважень судді при провадженні досудового розслідування.
Більш вдалою видається позиція Ю. В. Скрипіної, яка стверджує, що функція слідчого судді полягає у забезпеченні «законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудовому провадженні по кримінальній справі» [3, с. 9]. Вважаємо, що визначення у такий спосіб повноважень судді найбільш повно характеризує напрями його діяльності на досудових стадіях. Ця функція реалізується через: 1) прийняття судом у результаті розгляду подання органу дізнання, слідчого рішення про провадження слідчих дій або застосування запобіжних заходів, які обмежують конституційні права та свободи особи; 2) ініційовану учасником процесу перевірку законності та обґрунтованості процесуального рішення, прийнятого органами дізнання, досудового слідства та прокурором.
Реалізуючи свої повноваження на досудовому розслідуванні, суд так чи інакше втручається у вирішення питань, пов’язаних з кримінальним переслідуванням, що створює можливість виникнення певної загрози для незалежності та об’єктивності суддів при подальшому судовому розгляді. Саме тому у КПК України передбачене правило, що суддя, який під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи, не може брати участі у розгляді кримінальної справи (п. 2-1 ст. 54 КПК України).
Водночас певною мірою справедливими є зауваження вчених, що такий крок не змінює природи сучасного досудового розслідування, яке залишається у компетенції посадових осіб, зацікавлених у кримінальному переслідуванні та мають обвинувальний ухил у своїй діяльності [4, с. 14].
У зв’язку з цим, проектом КПК України передбачений новий суб’єкт кримінального судочинства – слідчий суддя – суддя місцевого загального суду, призначений головою місцевого загального суду для забезпечення додержання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового провадження (п. 47 ч. 1 ст. 6 проекту КПК України). Відповідно до ст. 28 проекту на слідчих суддів покладається забезпечення додержання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового провадження. При здійсненні цієї функції слідчий суддя у межах своєї компетенції уповноважений:
1) за поданням органу дізнання, слідчого чи прокурора вирішувати питання про взяття і тримання особи під вартою, взяття особи під нагляд міліції, про проникнення до житла або іншого володіння особи для проведення в них огляду чи обшуку, про накладення арешту на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешту на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, а також звільнення такого майна з-під арешту.
2) у випадках, передбачених цим Кодексом, розглядати скарги на процесуальні рішення, дії та бездіяльність особи, яка здійснює дізнання, органу дізнання, слідчого чи прокурора;
3) здійснювати інші повноваження, надані йому цим Кодексом (ч. 3 ст. 28).
Розгляд слідчим суддею питань досудового провадження у кримінальній справі виключає його участь у розгляді цієї ж справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.