Сутність і значення витребування предметів і документів як самостійного способу збирання доказів
У ч. 1 ст. 66 КПК України зазначено право особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду в справах, які перебувають у їх провадженні, вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб або громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані.
Відповідно до пункту 17 статті 11 Закону України «Про міліцію» [1], міліції для виконання покладених на неї обов’язків, надається право одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. При цьому, зазначена норма встановлює правило, що міліція може отримувати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» [7].
Аналіз чинного кримінально-процесуального закону свідчить, що законодавець не визначив шляхів реалізації вказаного права. Як в теорії, так і в практичній діяльності з цього приводу виникає багато питань, серед яких необхідно зазначити такі: чи слід включати вищевказане право державних органів та посадових осіб в систему способів збирання доказів; за яких умов допустимо та доцільно збирати докази шляхом пред’явлення вимоги про їх надання; як оцінювати і яке доказове значення мають ці предмети і документи; які права та обов’язки мають особи, які беруть участь у даній процесуальній дії; у яких випадках і яким документом повинно бути це зафіксовано та ін. Неврегульованість зазначених питань призводить до необхідності використання при його проведенні процесуальної форми, притаманної детально регламентованим способам збирання доказів, тобто слідчим діям.
Пізнанню обставин вчиненого злочину, яке здійснюється за допомогою дій, вказаних у ч. 1 ст. 66 КПК України, притаманна спрямованість: від слідчого до суб’єкта – носія відомостей про обставини, які підлягають доказуванню. Тобто, у даному випадку мова йде про право особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду на активний цілеспрямований пізнавальний процес, якому відповідає обов’язок підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян надати слідчому необхідні предмети або документи, які знаходяться у їхньому розпорядженні.
Ю.М. Грошевий і С.М. Стахівський вказують, що витребування різного роду предметів і документів є засобом збирання доказів і відноситься до процесуальних дій [6, с. 52]. Подібну позицію мають й інші науковці [2, с. 322].
Але не всі процесуалісти розглядають витребування як окрему процесуальну дію. Так, на думку Л.В. Вороніної, витребування суб’єктами доказування предметів і документів не можна вважати слідчою дією, хоча воно і пов’язано зі збиранням доказів. Науковець вказує, що витребування може бути проведене до порушення кримінальної справи, але воно не утворює закінчену процедуру збирання доказів. Разом з тим Л.В. Вороніна вважає, що прийняття слідчим витребуваних ним і наданих йому підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а також будь-якими громадянами, установами, підприємствами, організаціями предметів і документів утворюють слідчу дію, хоча процедура її проведення законом ще не врегульована [9, с. 79].
Погодитися з зазначеною позицією не можна. І ось чому. Кримінально-процесуальний закон має вичерпний перелік слідчих дій, до числа яких ні витребування, ні подання певних предметів і документів не віднесені. Тому віднесення вказаних процесуальних дій до числа слідчих з обмовкою, що процедура їх проведення законом ще не врегульована, є безпідставним. Також, слід зазначити, що збирання доказів шляхом їх витребування можна вважати завершеним лише після отримання необхідних матеріалів, що є невід’ємною складовою всієї процедури витребування.
Отже, поділ процедури витребування на дві частини – вимога про надання документа (не слідча дія) і отримання витребуваного документа (слідча дія) є штучним [7, с. 173].
В.І. Федоров має аналогічну точку зору і в одній зі своїх робіт зазначає, що було б неправильним розглядати цей прийом доказування лише як вимогу про пред’явлення предмета чи документа, що спрямована на особу, яка ним володіє. Витребування доказів включає, крім цього, виконання вимоги (пред’явлення предмета чи документа в натурі), прийняття об’єкта, що пред’являється, відображення всіх цих дій, без яких витребування не може вважатися способом одержання доказів у матеріалах справи [8, с. 140-146].
Г.І. Алейніков визначає витребування як владну вимогу відповідного органу або особи про надання йому необхідних предметів або документів [4, с. 25]. Дану точку зору підтримує і В.В. Ясельська, яка зазначає, що витребування – це владне повноваження відповідного органу або особи про пред’явлення йому необхідних предметів або документів [6, с. 17].
Н.П. Царьова під витребуванням письмових документів розуміє, вільну від примусу самостійну процесуальну дію у вигляді запиту, яка може бути проведена на будь-якій стадії кримінального судочинства судом, прокурором, слідчим, органом дізнання, дізнавачем і захисником у межах встановлених КПК України повноважень і є обов’язковою для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Таке визначення вона робить на основі етимологічного аналізу поняття «витребування», яке витікає з іменника «вимога», що означає просити в категоричній формі, будучи переконаним у своєму праві, що це прохання буде виконано [1, с. 174].
Н.А. Кузнєцова під витребуванням розуміє владне повноваження слідчого, органу дізнання, прокурора та суду про надання їм відповідних предметів і документів, яке кореспондує обов’язок підприємству, установі, організації, їх посадовим особам і громадянам надати такі предмети та документи [11, с. 66].
Щоб з’ясувати сутність вказаного способу збирання доказів, звернемося до етимології слова «витребування».
«Вимагати» – означає просити в категоричній формі, будучи впевненим у своєму праві на те, щоб це прохання було виконано [6, с. 659], пропонувати в категоричній формі зробити щось [3, с. 100], ставити перед ким-небудь якусь вимогу, зобов’язати до чого-небудь, змушувати робити саме так [4, с. 365].
У ході проведеного нами анкетування було встановлено, що 58% опитаних слідчих ОВС, 82% оперативних працівників та 64% співробітників прокуратури віддають перевагу владному характеру цієї дії і вважають, що «витребувати» – це владно вимагати.
Розглядаючи дане питання, необхідно зазначити, що окрім загального дозволу на право посадових осіб та органів, які уповноважені проводити розслідування витребувати предмети і документи, які можуть встановити необхідні у справі фактичні дані, у кримінально-процесуальному законі нічого не вказано. Простота і незавершеність процесуальної регламентації вказаного прийому збирання доказів, як уявляється, має свої причини. За допомогою вказаного прийому, слідчий отримує, головним чином, документи, які надходять від підприємств, установ і організацій. У виробничій або громадській діяльності зазвичай застосовується особливий порядок складання документів, який виступає у якості гарантії правильного висвітлення фактів, які містяться у документі. Тому виявляються зайвими деякі заходи, попереджаючи викривлення інформації, а також можливість знищення необхідних матеріалів, передбачені нормами про обшук, виїмку та інші слідчі дії. Слід також врахувати, що витребувані документи, як правило, не володіють індивідуальністю, можуть бути продубльовані, у зв’язку з чим їх втрата не спричиняє такої шкоди, як, наприклад, речового доказу [6, с. 68].
Але, не дивлячись на зазначену перевагу, існують випадки, коли даний спосіб має свої недоліки, серед яких можна виділити наступні.
По-перше, між витребуванням надати вказані об’єкти та його виконанням проходить певний час (за винятком випадків, коли отримання їх проводиться за місцем їх перебування), що у невідкладних випадках може виявитися недопустимим. Не добропорядний володілець може скористатися таким інтервалом, щоб заховати, знищити, змінити або підмінити необхідний об’єкт. Окрім цього, і добропорядний володілець через необережність або неосвіченість може пошкодити потенційні докази. Так, виконуючи вимогу слідчого про надання товарних накладних, працівник бухгалтерії, щоб не розшивати наряд, відрізав їх ножицями, причому відрізав ту частину документу, на якій були дати. У результаті чого бухгалтер-експерт не зміг зробити висновок. У другому випадку – у справі про зґвалтування – слідчий запропонував потерпілій надати білизну, яка була на ній у момент вчинення злочину. Потерпіла посоромилась нести брудну білизну і випрала її. Після чого сліди, які розраховував виявити слідчий на білизні, не збереглися.
По-друге, суттєве значення для справи доволі часто можуть мати не лише і навіть не стільки ознаки самого об’єкта, скільки його «природне середовище» – місце, умови та інші обставини зберігання. Ці обставини слідчий безпосередньо враховує, коли сам на місці вилучає предмет або документ.
По-третє, вимога про надання матеріальних об’єктів не пов’язана з достатніми гарантіями, коли це стосується об’єктів, які становлять для їх володільців значну матеріальну, ділову або моральну цінність [3, с. 32]. Тому до простого витребування об’єкта доцільно вдаватися, за наявності наступних умов: а) точно відомо, що в певної особи зберігається предмет або документ, який цікавить слідство (суд) або є підстави вважати, що підприємство, установа, організація і посадова особа або громадянин мають у своєму розпорядженні необхідну інформацію, яка допоможе встановити необхідні у справі обставини; б) обстановка, в якій він зберігається, не має доказового значення або вона мале таке значення раніше, але початковий зв’язок об’єкта з обстановкою вже порушено перебігом події; в) відсутні підстави до побоювання, що в період між направленням вимоги і доставкою предмета чи документа останні можуть бути навмисно або з необережності перекручені чи знищені [9, с. 76]; г) відсутні підстави вважати, що органу, який провадить розслідування буде відмовлено у видачі витребуваних матеріалів.