У літературі існує й протилежна думка, відповідно до якої одне лише існування правових норм не в змозі забезпечити реальне здійснення прав та законних інтересів особи у кримінальному судочинстві, і лише реалізація в ході кримінально-процесуальної діяльності приписів правових норм виступає процесуальною гарантією [6, с. 93].
Видається, що жоден з наведених підходів повністю не охоплює поняття процесуальних гарантій. Так, зокрема, наявність тієї чи іншої норми права не є гарантією законності та обґрунтованості кримінального судочинства. Виконання вимог правової норми викликає певну поведінку суб’єктів суспільних відносин, яке і є дієвим засобом забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства. Водночас не можна погодитись з тим, що лише кримінально-процесуальна діяльність виконує роль гарантій. По-перше, саме існування правової норми має превентивний вплив на поведінку суб’єктів кримінального процесу. По-друге, правові норми визначають юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Виходячи з цього, вважаємо більш правильним розуміння процесуальних гарантій як єдності процесуальних норм, що регламентують права та обов’язки суб’єктів кримінального судочинства, та діяльності, спрямованої на реалізацію цих норм.
Ми вже зазначали, що поняття процесуальних гарантій є досить об’ємним і визначити його через один певний засіб доволі важко. Як зазначає В.М. Тертишник, процесуальні гарантії необхідно розглядати не як окремі розрізнені засоби, а як цілісну систему, яка й забезпечує правосуддя [3, с. 16]. Цільове призначення цієї системи, на думку А.Н. Ахпанова, полягає в тому, що кожна наступна ланка повинна виконувати роль правозабезпечувального чинника, якщо перед цим було допущено порушення закону [7, с. 5].
Систему процесуальних гарантій, на думку Л.Д. Удалової, становлять: кримінально-процесуальна форма, принципи кримінального процесу, процесуальні обов’язки суб’єктів кримінального процесу, заходи кримінально-процесуального примусу [4, с. 22]. М.Я. Никоненко додає до цього переліку такі гарантії, як здійснення контролю вищестоящих судів за діяльністю нижчестоящих та прокурорський нагляд у кримінальному процесі [8, с. 64-65].
Л.В. Карабут вважає, що до процесуальних гарантій належать: принципи кримінального процесу; форма кримінально-процесуальної діяльності; права та обов’язки суб’єктів кримінального процесу; юридична відповідальність; відомчий контроль; прокурорський нагляд; обґрунтування кримінально-процесуальних рішень; оскарження дій і рішень органів, які ведуть кримінальний процес; застосування заходів процесуального примусу; взаємодія органів, які ведуть кримінальний процес, з іншими державними та недержавними органами [7, с. 17-18 ].
Е.Ф. Куцова до системи процесуальних засобів охорони прав та законних інтересів осіб, залучених до сфери кримінального судочинства, відносить: обов’язки осіб щодо забезпечення прав та законних інтересів громадян; сукупність прав, яка надана кожному з них; процесуальні права представників громадськості, використання яких може активно сприяти охороні прав та законних інтересів громадян, та ін. [2, с. 38].
В.Є. Юрченко оспорює думку, що елементом процесуальних гарантій прав та свобод особи є та сукупність процесуальних прав, яка надається кожному громадянину, залученому до кримінального судочинства. Він вважає, що коли мова йде про конкретні процесуальні права особи і процесуальні гарантії таких прав, незважаючи на тісну взаємодію, ототожнювати їх неможливо. Суб’єктивні права учасників – це те, що необхідно забезпечувати, а процесуальні гарантії прав – це засоби, якими вони забезпечуються. Гарантіями прав осіб в кримінальному судочинстві звичайно виступають не їхні процесуальні права, якими вони можуть не скористатися (оскільки це – право, а не обов’язок), а такі процесуальні засоби забезпечення цих прав, які повинні бути реалізовані в будь-якому випадку [5, с. 56].
В.М. Тертишник виділяє такі елементи системи процесуальних гарантій: юридичне визначення самих прав та свобод; недопущення звуження прав та свобод як за обсягом, так і за змістом, визначення процедури їх реалізації; роз’яснення учасникам процесу прав та свобод та порядку їх реалізації; надання реальної можливості для самореалізації; утримання від порушення прав та свобод людини з боку інших учасників процесу; надання допомоги слідчим, органом дізнання, прокурором, захисником, судом в реалізації прав та свобод інших учасників процесу; запобігання порушенням прав та свобод та покладення обов’язку щодо реалізації попереджувальних заходів на осіб, які здійснюють кримінальне судочинство чи виконують функцію процесуального контролю та нагляду; захист прав та свобод; відновлення порушених прав; повна реабілітація та відшкодування моральної шкоди [3, с. 88-89]. Аналогічну позицію займає М.І. Мичко [4, с. 169].
Слушною видається думка Т.Н. Добровольської, яка стверджує, що кримінально-процесуальними гарантіями є встановлені нормами кримінально-процесуального закону різноманітні за своїм змістом засоби, які в сукупності забезпечують можливість реалізувати свої права особам, які беруть участь у справі [8, с. 133].
Отже, як бачимо, гарантійними властивостями наділені різноманітні процесуальні засоби. Можна погодитись із В.С. Шадріним, що усі процесуальні засоби, перелічені вченими як гарантії, певним чином сприяють забезпеченню прав особи [1, с. 38-39], що значно ускладнює їх систематизацію та не дає можливості навести вичерпний перелік.
Продовжуючи розвивати думку про відкритість системи процесуальних гарантій, важливо відмітити, що їх джерелом може бути не лише кримінально-процесуальний закон, а й будь-яке інше джерело кримінально-процесуального права. Враховуючи це, усі процесуальні гарантії, що застосовуються у сфері кримінального судочинства, можемо класифікувати за юридичною силою їх джерела за трьома групами. Першу з них становлять міжнародно-правові засоби забезпечення прав та законних інтересів особи в кримінальному судочинстві, другу – конституційні і третю – спеціальні. Назва останньої обумовлюється тим, що, крім норм кримінально-процесуального закону, вона охоплює норми інших галузей права, які регулюють відносини у сфері кримінального судочинства. Їх об’єднує спільний предмет правового регулювання та однакова юридична сила. Таким чином, поняття процесуальних гарантій є ширшим і включає в себе поняття кримінально-процесуальних гарантій, до яких доцільно відносити лише ті, що закріплені кримінально-процесуальним законом.
Забезпечення прав і свобод особи та вирішення завдань кримінального судочинства досягається взаємодією усіх зазначених видів гарантій. Норми міжнародного права встановлюють стандарти прав і свобод учасників кримінального судочинства та їх спеціальних процесуальних гарантій, які повинні бути закріплені у національному законодавстві. Конституційні норми забезпечують охорону основних конституційних прав і свобод учасників кримінального процесу. На це спрямовані як самі конституційні права і свободи особи, так і положення, які захищають ці права і свободи від незаконного обмеження. Крім того, Основний Закон закріплює систему принципів кримінального процесу та правосуддя, що дає підстави вважати його юридичною базою галузевого законодавства. Положення Конституції України також виступають гарантіями застосування міжнародно-правових норм про права людини і громадянина під час провадження у кримінальній справі.
Незважаючи на різноманітність процесуальних гарантій та їх класифікацій, усі вони можуть бути об’єднані у дві основні групи: гарантії прав та законних інтересів особи у кримінальному судочинстві та гарантії правосуддя. Деякі автори як окрему групу виділяють ще гарантії встановлення об’єктивної істини. Так, В.М. Тертишник вважає, що «оптимальне співвідношення гарантій становлення істини і гарантій захисту прав і свобод людини і є системою гарантій правосуддя» [3, с. 20].
Щодо співвідношення вищезазначених гарантій, слід зазначити, що гарантії правосуддя та гарантії забезпечення прав і свобод особи взаємодоповнюють одне одного. Забезпечення прав та законних інтересів особи сприяє правильному здійсненню правосуддя і, навпаки, гарантії правосуддя сприяють забезпеченню прав та законних інтересів особи. У цьому проявляється єдність процесуальних гарантій [5, с. 20]. Але, слід зазначити, що зв'язок між ними є відносно ідеальним, оскільки у кримінальному судочинстві між суспільними та особистими інтересами можливі істотні розбіжності, тому для забезпечення інтересів особи у необхідних випадках передбачені спеціальні гарантії, користь від яких для держави неочевидна [8, с. 109]. Так, слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов’язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню (ч. 3 ст. 193 КПК України). Це положення виступає гарантією прав та свобод особи, хоча й не впливає на процес розслідування злочину. Водночас у кримінальному процесі є чимало положень, здатних одночасно сприяти забезпеченню прав та свобод особи, суспільства та держави. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України перед початком обшуку чи виїмки слідчий зобов’язаний пред’явити постанову та запропонувати особам, що займають приміщення, де проводиться обшук або виїмка, видати зазначені у постанові предмети, а також вказати місце, де переховується злочинець. Це положення, з одного боку, сприяє економії кримінально-процесуальних зусиль, а з іншого – виступає гарантією права особи на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України, ст. 14-1 КПК України). Тому, спираючись на визнання пріоритету прав особи щодо інтересів держави, необхідно розуміти, що без встановлених та забезпечених нею юридичних процедур ці права не можуть бути реалізовані.