Особливої уваги заслуговує поняття «початковий строк». Початок (момент) плину строку має особливе значення для правильного його обчислення і встановлення залежно від того або іншого юридичного факту. Помилкове визначення початкового моменту призводить до штучного продовження або, навпаки, скорочення строків.
Процесуальні строки обов'язково пов'язані зі вчиненням певної процесуальної дії, тобто строки є засобами регулювання процесуальних відносин суб'єктів, що беруть участь у певному провадженні. Тому здебільшого вимога про додержання строків формулюється одночасно з вимогою про вчинення певної процесуальної дії.
В адміністративному законодавстві початок плину строку встановлюється залежно від того чи іншого юридичного факту:
а) визначеною дією; б) технічною обставиною; в) подією.
Термін «визначена дія» активно використовується при регламентації правових дій, а саме:
1) визначеною дією є доставлення правопорушника для складання протоколу й слугує моментом для обчислення строку адміністративного затримання;
2) момент виявлення порушення, з якого починає спливати строк давності притягнення до відповідальності для так званих триваючих правопорушень. Триваюче правопорушення здійснюється безперервно протягом тривалого часу. Наприклад, проживання без паспорта (ст. 197 КУпАП) [34];
3) день винесення постанови входить у строк позбавлення спеціального права. Наприклад, водії транспортних засобів, судноводії і особи, які порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа (ч. 1 ст. 321 КУпАП);
4) набрання рішення суду законної сили. Момент плину процесуальних строків може залежати від дій громадян, притягнутих до відповідальності, а також потерпілих. Наприклад, постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим (ч. 1 ст. 287КУпАП). У разі несплати правопорушником штрафу в строк, установлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом (ст. 308 КУпАП);
5) іноді строк визначається встановленням обов'язку негайно здійснити процесуальну дію. Так, ст. 326 КУпАП: «Виконання постанови про застосування адміністративного арешту». Постанова районного (міського) суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення [35, с. 194];
6) законодавець застосовує строкове визначення «час надання», що також входить до поняття «визначена дія». Наприклад: «Перебіг строку засекречування матеріальних носіїв інформації починається з часу надання їм грифа секретності» [36].
Ще однією складовою юридичного факту є технічна обставина як результат матеріальної забезпечувальної дії, без якої неможливе жодне юридичне провадження.
Так, прикладом технічної обставини є визначення «отримання», яке має технічну характеристику. Наприклад, отримання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення органом (посадовою особою) для розгляду його по суті (ст. 279 КУпАП).
Крім цього, технічна обставина характеризується календарною датою.
До технічної обставини можна віднести вручення постанови (копії). Так, копія рішення за скаргою або протестом на постанову у справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. У той же строк копія постанови надсилається потерпілому на його прохання (ст. 295 КУпАП).
Елементом технічної обставини є також надходження документа до суб'єкта, який розглядає справу. Так, скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. У разі пропущення зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), який правомочний розглядати скаргу (ст. 289 КУпАП).
Третьою складовою юридичного факту є вказівка на подію. Так, строк може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Події - явища, життєві факти, які не залежать від волі суб'єктів, наприклад, строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп'яніння - з часу її витвереження. Але реалізація даної норми є складною і на практиці. Щодо визначення тверезості особи, виникають певні дискусії, тому дане питання потребує детального процесуального обґрунтування в нормативно-правових актах. Момент витвереження - це категорія не правова, а медична і дуже відносна. Є медичне поняття витвереження, коли алкоголь цілком відсутній у крові, а залишкові явища сп'яніння в деяких суб'єктів присутні тривалий час (невиразна мова, запах спиртного, легке хитання, недостатня орієнтація в просторі та ін.). Тому термін «витвереження» є невизначеним з правової, фактичної точок зору і потребує розробки, тому що ч. 5 ст. 263 КУпАП дозволяє обчислювати суб'єктивно строк адміністративного затримання осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а саме з моменту витвереження (один може протверезіти через добу, інший - через три, а медики стверджують, що остаточне витвереження настає на 30-ту добу).
Характерним елементом поняття події є «кінцеві строки», які визначають час, до якого мають бути здійснені дії, тобто моменти їх закінчення.
Кінцеві строки можуть завершити свою дію плину шляхом призупинення (здійснення) і пропущення (збігу). Також кінцеві строки можуть завершувати свою дію шляхом пропущення (збігу), якщо у встановленний законом період не були вчинені дії, що вимагаються.
Кінцеві строки можуть обчислюватися, по-перше, днями, місяцями, роками і дія може бути вчинена в будь-який день встановленого законом строку, але не пізніше його останнього дня. Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення можливе протягом трьох місяців з дня її винесення (ст. 303 КУпАП). По-друге, законодавець може встановити точно визначений час кінцевого строку. Так, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню (ст. 39 КУпАП). Цей строк давності для погашення адміністративного стягнення становить один рік з дня фактичного закінчення виконання призначеного стягнення.
Актуальним при обчисленні строків є поняття розміру строку, під яким розуміється відрізок часу, протягом якого мають бути здійснені ті або інші дії.
Тривалість строків встановлюється законом із таким розрахунком, щоб максимально забезпечити умови для правильного своєчасного притягнення, розгляду, виконання справи.
Встановлені законом строки для застосування заходів примусової дії, що обчислюються днями, місяцями, роками, є визначеними, але адміністративне законодавство містить і зовсім невизначені відрізки часу, тобто невизначені строки. Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк (ст. 259 КУпАП). Дана невизначеність є недопустимою в сучасному законодавстві тому, що максимальний строк доставлення повинен чітко визначатися законодавцем.
Процесуальні строки, як зазначає Л. В. Коваль, обчислюються щодобово, щотижневе і погодинно на підставі нормативно-правових актів. Процесуальні строки точно визначені законом і не підлягають жодній зміні. Вони мають певні закономірності: після реалізації в установлений період процесуальних прав і обов'язків строки самі собою припиняють існування. Обчислюються строки таким чином. Якщо початком строку, обчислюваного днями, є визначена подія, то при обчисленні цього строку не береться до уваги день, в який подія відбулася. Плин останнього, з визначеного числа днів, вважається закінченням строку [21, с. 176].
Плин строку обчислюється роками, місяцями і днями, починається, за загальним правилом, наступного дня після календарної дати дії, технічної обставини або настання події, якою визначено його початок, тобто початком строку вважається 24 година того дня, в який здійснена дія.
Обчислення строків має певні рамки, тобто початок і кінець. Так, на відміну від загального правила, початковим моментом строку застосування таких засобів впливу, як адміністративний арешт, затримання є не 24 година доби, а, наприклад, для адміністративного затримання - момент доставлення порушника для складання протоколу, для особи, яка була в стані сп'яніння - час її витвереження; для адміністративного арешту - момент взяття під варту (тобто час адміністративного затримання).
Якщо суб'єкти вправі або зобов'язані здійснити визначену дію до конкретного строку (подати декларацію, зареєструватися), але його останній день збігається з неробочим днем, то кінець строку автоматично переноситься на перший робочий день. Якщо строк обчисляється роками, то він закінчується відповідного місяця і числа останнього року строку.
Сучасне українське законодавство у Кодексі адміністративного судочинства України регламентує обчислення, поновлення чи продовження процесуальних строків, наслідки пропущення процесуальних строків, строки звернення до суду.
Так, норма ст. 101 гл. 8 Кодексу України про адміністративне судочинство [37] регламентує обчислення процесуальних строків.
«Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.