Смекни!
smekni.com

Характеристика протиправного впливу як підстави здійснення провадження по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (стр. 2 из 4)

У Російській Федерації розглянута концепція знайшла широку підтримку як у наукових колах, так і серед представників правоохоронних органів, але у законодавстві вона виражена в недостатньо: у п. “і” ч.1 ст.61 КК РФ у якості пом’якшуючої покарання обставини прямо визначено “викриття інших співучасників злочину” і згідно зі ст. 62 КК, обмеження в цьому випадку можливих терміну або розміру покарання 3/4 максимального терміну або розміру найбільш суворого покарання, передбаченого відповідною статтею КК. У ст.7 КПК РСФСР, передбачено припинення кримінальної справи стосовно особи в зв’язку з її дієвим розкаянням на підставах, зазначених у ст. 75 КК [7].

Ці кроки російського законодавця оцінюються як недостатні, насамперед для боротьби з організованою злочинністю. Так, В.В. Лунєєв зауважує, що виявлення ОЗГ істотно ускладнене відсутністю норми, що дозволяла б звільняти від кримінальної відповідальності членів злочинних угруповань в обмін на їхні показання, що викривають організаторів і активних учасників ОЗГ. На це ж звертають увагу й інші автори; вказується, що злочинні співтовариства являють собою “закриті системи”, і без допомоги особи, яка є всередині системи, розкрити їх діяльність у повному обсязі не можна. Цілком обґрунтовано показання члена ОЗГ, який почав співробітничати з правоохоронними органами, називають “відправною крапкою” в процесі доказування, а відсутність “компромісних” норм оцінюють як один із чинників недосяжності лідерів ОЗГ і притягнення до відповідальності лише їхніх рядових учасників [8, с.104].

Поділяємо такі погляди науковців. Можливо, й українські законодавці розпочнуть, нарешті, діяльність у цьому напрямі, з огляду на зарубіжний досвід, а також прийняту в грудні 2000 року Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності [4, с.7], ст. 26 якої говорить про: обов’язок держав-учасниць вживати належних заходів для того, щоб заохочувати осіб, які беруть або брали участь в організованих злочинних групах до співробітництва з правоохоронними органами; можливість пом’якшення, у належних випадках, покарання обвинувачуваної особи, яка істотно співробітничає або бере участь в розслідуванні або кримінальному переслідуванні в зв’язку з будь-яким злочином, охоплюваним даною Конвенцією; можливість надання таким особам імунітету від кримінального переслідування (відповідно до основних принципів свого внутрішнього законодавства).

У контексті даного дослідження важлива констатація того, що готовність до співробітництва представників організованої злочинності залежить і від “якості” наданого їм захисту. Це закономірно, оскільки для злочинного світу характерні розправи над його представниками, лише запідозрюваними в співробітництві з правоохоронними органами. Серед найбільш відомих прикладів співробітництва, яке стало можливим після надання гарантій безпеки, – показання С. Гравано (одного з лідерів злочинного світу Нью-Йорку), на підставі яких були засуджені більше 30 впливових членів діючих у цьому місті злочинних співтовариств; [5, с.57] свідчення Т. Бушетти, завдяки яким в Італії засуджені в цілому до 2 665 років ув’язнення більше 300 членів злочинних угруповань; наводяться й інші приклади – коли залишення без захисту члена злочинного співтовариства, який заявив про готовність до співробітництва з правоохоронними органами, спричиняло його вбивство злочинцями [5, с. 27].

Д.К. Канафін, говорячи про Казахстан, звертає увагу на відмову членів ОЗГ співробітничати зі слідством через побоювання помсти з боку лідера злочинної групи [2, с. 65–66]. В Італії ж такі особи ідуть на співробітництво з правоохоронними органами, оскільки впевнені, що держава зацікавлена в заохоченні і захисті осіб, які співробітничають з нею [5, с. 25]. У Німеччині в одній з федеральних земель – Північному Рейні – Вестфалії більше 60 % осіб, які захищаються, становлять особи, причетні до кримінального середовища або мають “кримінальне минуле” [8, с. 79]. Дослідження, проведене в США, показало, що з 1992 по 1994 роки “практично кожен” свідок, який захищався, “мав злочинне минуле” [4, с. 196–197] .

Особи, які підлягають захисту в процесі ОРД, що здебільшого передує кримінальному судочинству, у процесі останнього наділяються відповідним статусом – підозрюваного, обвинувачуваного (підсудного), потерпілого, свідка (у тому числі і учасники оперативно-розшукових заходів, якщо під час здійснення таких заходів вони стали носіями доказової інформації), у передбачених законом випадках набувають також статусу цивільного позивача, цивільного відповідача. З початком кримінального судочинства протиправний вплив поширюється не тільки на жертв і очевидців злочинів, але і на інших осіб, діяльність яких є обов’язковим елементом кримінального судочинства: з 90-х років відзначається зростання випадків не тільки лжесвідчень, але й ухилень громадян від участі в слідчих діях як понятих, перекладачів – від явки в слідчі і судові органи. Але найчастіше протиправному впливу піддаються потерпілі і свідки – очевидці злочинних діянь, включаючи неповнолітніх, старих і інвалідів.

Протиправний вплив буде поширюватись і завдяки реалізації в майбутньому кримінально-процесуальному законодавстві тенденції розширення прав жертв злочинів: збільшення переліку кримінальних справ, які порушуються за скаргою потерпілого і припиняються у випадку його примирення з обвинувачуваним.

Очевидно, що чим більше буде в потерпілих легітимних можливостей впливати на результат процесу, тим частіше вони можуть зазнавати впливу з метою примусити використовувати (або не використовувати) ці права в інтересах тих, хто протидіє кримінальному судочинству. Зазначимо, що в Росії, наприклад, істотне розширення прав потерпілого відбулося в зв’язку із запровадженням суду присяжних: потерпілий, будучи стороною в кримінальному процесі, віднесений до суб'єктів, з ініціативи яких кримінальна справа із суду присяжних може бути відправлена для проведення додаткового розслідування (ч. 3 ст. 429 КПК РРФСР); тільки за відсутності заперечень потерпілого припиняється кримінальна справа при відмові прокурора від обвинувачення в судовому розгляді (ч. 2 ст. 430). Крім того, у теперішній час потерпілі беруть участь у судових дебатах (тобто висловлюють думку про визнання підсудного винним або невинним, про кваліфікацію злочину, про вид і розмір покарання) при розгляді всіх кримінальних справ, а не тільки справ приватного обвинувачення [5].

Вважаємо, що необхідно виключити (у тому числі за допомогою заходів безпеки) випадки, коли, наприклад, в основі заяви жертви про примирення з особою, що завдала шкоди, буде лежати страх перед останньою або її оточенням, а не виконання винним певних дій або обов’язків, передбачених законом як умови примирення.

Другу групу суб’єктів, що можуть зазнавати протиправного впливу, формують особи, які не володіють доказовою інформацією внаслідок обставин, зазначених для першої групи, але наділені статусом захисника, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх представників. Причиною впливу є спрямованість здійснюваних зазначеними суб'єктами кримінально-процесуальних функцій: захисту, підтримки цивільного позову і захисту від нього.

У процесі кримінального судочинства протиправні дії можуть здійснюватися стосовно перекладачів, понятих і фахівців, що виконують допоміжну (посвідчувальну) функцію. Беручи участь у забезпеченні допустимості доказів, перекладачі і поняті відіграють важливу роль у процесі доказування, чим і обумовлюється поширення на них, хоча і значно меншою мірою, впливу (відзначено 1 % респондентів, опитаних дослідниками). Наслідки впливу на понятих – передача ними інформації про результати слідчих дій зацікавленим особам [6, с. 175], дача в суді неправдивих показань про слідчі дії в досудових стадіях. Про відмови громадян (причому дуже часті) виконувати обов'язки понятих через страх переслідування з боку злочинців говориться в юридичній літературі. Тут доцільно зазначити, що є як прихильники розширення участі понятих у кримінальному судочинстві, так і прихильники обмеження переліку слідчих дій, в яких участь понятих обов'язкова, але, мабуть, незалежно від реалізації в законі тієї або іншої позиції, інститут понятих збережеться.

Можливість протиправного впливу на фахівців викликана насамперед тим, що фахівець, використовуючи свої знання і навички, може посприяти у виявленні, закріпленні і вилученні доказів, може запрошуватися в випадках, коли суду або учасникам судового розгляду при дослідженні доказів потрібні будуть спеціальні знання і навички (наприклад, у сутності технологічного або виробничого процесу, специфічних особливостях тієї чи іншої професії тощо).

Протиправний вплив може здійснюватись і на експертів, і в даний період констатується зростання такого впливу [7, с. 27]. Вплив на експертів викликаний тим, що їх діяльність приводить до одержання нових доказів, нерідко основних у доказуванні по багатьох категоріях справ. Можливі наслідки впливу на експертів – відмова від проведення експертизи, дача свідомо неправдивого висновку, знищення представлених для дослідження речових доказів (тобто їх втрата), свідоме використання при проведенні експертизи застарілих або неопробованих методик; при очевидній для експерта недостатньості представлених для експертизи даних – неподання клопотань про надання додаткових матеріалів, а в підсумку – дача висновку, який відповідає інтересам злочинців.

Наступну групу суб'єктів, до яких також може бути застосований протиправний вплив, становлять близькі родичі загиблих від злочинів, визнані потерпілими відповідно до КПК України, представники потерпілих, законні представники свідків. Вказані суб'єкти не володіють доказовою інформацією внаслідок обставин, зазначених для суб'єктів першої групи, і не здійснюють кримінально-процесуальні функції, однак вони наділені правами, що дозволяють їм здійснювати досить активну кримінально-процесуальну діяльність. Так, реалізація потерпілим і його представником прав заявляти клопотання, подавати скарги на дії особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді (давати оцінку зібраним у справі доказам і прийнятим на їх підставі процесуальним рішенням), реалізація інших наданих їм відповідно до КПК прав може спричинити отримання додаткових обвинувальних доказів, скасування необґрунтованих рішень про припинення кримінального переслідування. Законні представники свідка і представник потерпілого відповідності до КПК наділені правом задавати допитуваним питання, тобто впливати на процес одержання доказів.