Сприяння правосуддю в різних формах створює можливість протиправного впливу на усіх згаданих вище суб’єктів, включаючи осіб, які скоїли заборонені кримінальним законом діяння, їх захисників і законних представників – коли їх діяльність суперечить інтересам співучасників злочинів або інших осіб, які протидіють досудовому слідству і судовому розгляду.
Однак останні не обмежуються впливом на осіб, які безпосередньо сприяють (здатних сприяти) правосуддю. Під загрозу ставиться здоров’я, життя їхніх родичів, причому вплив на останніх (у тому числі їх вбивства) – характерна риса протиправного впливу. У. Бальзамо і Дж. Карпоци, описуючи італійський злочинний світ, зазначають, що в ньому поширене переконання, що помста найбільш жорстока, якщо вона не спрямована безпосередньо на людину, яка зробила зло. Навіть якщо людина заслуговує за свої провини найсуворішого покарання, тобто смерті, вважається, що, як жертву найкраще вибрати того, хто найбільше дорогий для неї, наприклад, сина або брата [5, с. 147–148].
P.P. Вафін, характеризуючи протиправний вплив ОЗГ, звертає увагу, що в першу чергу виникає потреба у захисті від нього не самих жертв вимагань, а їхніх дітей. Слідчій практиці відомі випадки, коли співучасники, що викриваються слідчими органами, доводили до самогубства підозрюваного (обвинуваченого), який почав співробітничати з правоохоронними органами, кількаразовими спробами (як реальними, так і імітованими) вбивства дітей, батьків, інших близьких осіб. Характерні дані наведені Е.А. Галактіоновим щодо трьох масштабних кримінальних справ: 98 % з 398 свідків примушували до дачі неправдивих показань. При цьому примус виражався в погрозі насильством самим свідкам у 75 випадках (19 %), а стосовно їх близьких – у 102 випадках (26 %) [8, с. 34–35].
У руслі даного дослідження необхідне точне визначення суб’єктів, які підлягають захисту. Мінімальне, але не повне коло таких осіб визначене поняттям “близькі родичі” у п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки). Однак на поведінку людей впливають почуття кохання, дружби, відповідальності не тільки стосовно зазначених осіб. Духовні відносини, не обумовлені родинними зв’язками, також є детермінантою поведінки осіб, у тому числі в кримінально-процесуальній діяльності. Зарубіжне законодавство враховує цю обставину. У США відповідно до Закону від 12 жовтня 1984 року “Про посилення безпеки свідка” захищаються не тільки родичі свідка, але і особи, які тісно пов’язані зі свідком, якщо вони зазнають небезпеки через його участь у судочинстві. Ці особи включені до тих, кого захищають, і у Німеччині (відповідно до прийнятого в 1998 році Закону “Про регулювання питань забезпечення захисту свідків, яким загрожує небезпека”) 9, с.75]. У Молдові при розробці закону про захист осіб, які сприяють правосуддю, також передбачили захист не тільки родичів, але й інших осіб, через яких здійснюється тиск на учасників кримінального судочинства [6, с. 99].
Відповідно до § 52 КПК ФРН імунітет свідка мають заручений, колишній чоловік і жінка, усі родичі по прямій лінії, до третього коліна - по непрямій лінії; за КПК Франції – особи, які перебувають у родинних стосунках, колишні чоловік і жінка; відповідно до КПК Польщі – особи в родинних стосунках, особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, при цьому розлучення і скасування усиновлення не припиняють дію імунітету свідка [1, с.122].
Тим самим визнається наявність того (духовного) тісного зв’язку, значимість якого, з одного боку, обумовила надання зазначеним суб'єктам захисту імунітету свідка, а з іншого – дозволяє, загрожуючи їм, здійснювати ефективний вплив на їх близьких – учасників кримінально-процесуальної діяльності.
Можливість впливу, заснованого на використанні не тільки родинних, але й інших зв’язків, визначила включення в ст. 1 Закону РФ “Про державний захист суддів...” до кола осіб, яких потрібно взяти під захист, поряд з посадовими особами і близькими родичами останніх, також і “інших осіб, на життя, здоров’я і майно яких відбувається зазіхання з метою перешкодити законної діяльності суддів... або примусити їх до зміни її характеру, або з помсти за зазначену діяльність” [6, с.39].
На необхідність розширення кола осіб, які потребують захисту, неодноразово звертали увагу і вітчизняні фахівці та вчені. І нарешті це питання майже вирішено. 15 грудня 2005 року Верховною Радою України був прийнятий за основу проект Кримінально-процесуального кодексу, стаття 6 якого містить поняття “близькі родичі” (п. 2) та “близькі” (п. 3). Згідно з цією статтею, під близькими родичами розуміються “батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновителі, усиновлені”. Під терміном “близькі” розуміються “інші, крім близьких родичів, особи, які перебувають у родинних чи близьких стосунках, опікуни, піклувальники” [2]. Прийняття цього Кодексу вирішить проблему “близьких” остаточно.
Визначення в законодавстві всіх необхідних заходів безпеки й оптимального порядку їх застосування значною мірою залежить також від визначення кола осіб, які здійснюють протиправний вплив. За даними І.А. Бобракова, який опитав 255 слідчих органів прокуратури і внутрішніх справ, вплив у 75,6 % зафіксованих випадків здійснювався особами, які скоїли злочин. В інших (взятих за 100 %) випадках воно здійснювалося їхніми родичами (45,4 %), знайомими з кримінального середовища (31,9 %), знайомими, зв'язок яких із кримінальним середовищем не встановлений (16 %), захисниками (1,7 %) [5, с. 198].
Очевидно, що вплив з боку захисників не є типовим, проте, й інші автори вказують на те, що захисники виявляють зацікавленість до адрес і інших даних свідків не тільки для отримання відомостей про їх особу, але і для здійснення на них психічного і фізичного впливу з боку “зв'язків” злочинця; при перебуванні підзахисних під вартою передають від них співучасникам, які залишилися на волі, вказівки про те, на кого з учасників процесу і як впливати; повідомляють зацікавленим особам дані досудового слідства, здійснюють зв'язок між тими членами ОЗГ, які утримуються під вартою, і тими, які перебувають на волі, нарешті, безпосередньо беруть участь у протиправному впливі.
На участь у протиправному впливі родичів і знайомих осіб, які скоїли злочини, звертають увагу багато авторів. Що ж стосується впливу при розслідуванні діяльності ОЗГ, то участь у ньому інших (не обвинувачуваних) осіб ще більш активна. Це підтверджує, зокрема, Е.А. Галактіонов: близько 90 % осіб, які здійснювали вплив при розслідуванні таких злочинів, були не обвинуваченими, а (за виразом зазначеного автора) їхніми “зв'язками” у злочинному середовищі [8, с. 34–35]. Така ситуація закономірна, оскільки, наприклад, за даними P.P. Вафіна, при розслідуванні вимагань – одного із злочинів, що найбільш часто чинять ОЗГ, до кримінальної відповідальності не притягуються (тому що залишаються не встановленими) від 30 % до 70 % учасників ОЗГ, причому не завжди рядових учасників. Ці особи і здійснюють протиправний вплив [11, с. 62].
З огляду на те, що протиправний вплив може застосовуватися в зв'язку зі здійсненням злочинів усіх категорій, серед засад використання заходів безпеки в перспективі (з покращанням економічного становища в країні) потрібно передбачити не кримінально-правову кваліфікацію діяння, у зв'язку з яким здійснюється кримінальне судочинство, а наявність даних, що вказують на можливість протиправного впливу незалежно від кримінально-правової оцінки розслідуваного діяння. Таку ж позицію займає і Д.К. Канафін. Останній вважає, зокрема, що заходи безпеки повинні застосовуватися не тільки у справах про організовану злочинність або у інших прямо зазначених у відповідному законі видах злочинів, а у всіх випадках, коли учасникам кримінального процесу загрожує небезпека [2, с. 116–117]. До такого ж висновку прийшов О.А. Зайцев, який раніше пропонував застосування захисних заходів лише при провадженні у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини [3, с. 49].
Стосовно такої характеристики протиправного впливу, як здійснення його в часі, то 44 % опитаних автором слідчих і суддів вказали на спроби впливу в стадії порушення справи, 69 % – у ході досудового слідства, 28 % – у стадії судового провадження, 6 % – після його закінчення. С.Д. Білоцерківський зазначає, що з 112 опитаних потерпілих 33,6 % повідомили, що впливу (здебільшого погроз) вони зазнали у стадії досудового слідства; 17,9 % респондентів заявили, що такий вплив злочинці і їхнє “оточення” застосовували під час розгляду кримінальної справи в суді [7, с. 117]. І.А. Бобраков також підтверджує, що найбільш активно вплив здійснюється в стадії досудового слідства. Ряд авторів, не досліджуючи динаміку протиправного впливу, констатують протидію встановленню істини у всіх стадіях судочинства. Вказується на такий вплив у період ознайомлення обвинувачуваних і захисників з матеріалами кримінальної справи (причому з метою здійснення впливу ознайомлення може навмисно затягуватися), у період між закінченням досудового слідства і судовим розглядом, під час останнього.