Не вдаючись до детального аналізу юридичної природи форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень, дисертантка вважає, що для кращого розуміння суті та специфіки цього явища, зокрема в досліджуваній нами сфері, можна виділити наступні види форм участі громадськості в забезпеченні екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України: місцевий референдум, громадське обговорення, громадська екологічна експертиза, громадській контроль, загальні збори громадян за місцем проживання, діяльність органів самоорганізації населення, збори, мітинги, походи, демонстрації.
Реалії сьогодення свідчать, що на сучасному етапі розвитку України саме цим формам належить пріоритетна роль, беручи до уваги їх досить активне застосування на практиці при здійсненні планування та забудови міст нашої держави.
Як показує практика, найпоширенішою формою участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень при плануванні та забудові міст України є громадське обговорення. У відповідності із п.п. 1.2 Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року, громадське обговорення (публічне слухання чи відкрите засідання) – це процедура виявлення громадської думки з метою її урахування при прийнятті органами виконавчої влади рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля.
Оскільки, в чинному законодавстві України визначення поняття «громадське обговорення містобудівної документації», то дисертантка пропонує розуміти під ним процедуру виявлення громадської думки, що спрямована на врахування законних інтересів територіальних громад, юридичних та фізичних осіб при здійсненні планування територій на регіональному та місцевому рівні шляхом розроблення, погодження та затвердження містобудівної документації.
Відповідно до чинного законодавства України громадському обговоренню на місцевому рівні підлягають наступні види містобудівної документації: генеральні плани міст, детальні плани частини території міст, схеми планування територій на місцевому рівні. Обов’язкове громадське обговорення застосовується також щодо місцевих правил забудови.
Для організації проведення громадського обговорення Закон України «Про планування та забудову територій» від 20 квітня 2000 року наділяє виконавчі органи міських рад, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації наступними повноваженнями: протягом двох тижнів після прийняття рішення про розроблення відповідної містобудівної документації, місцевих правил забудови повідомляти через засоби масової інформації про початок їх розроблення, а також про форми, місце і строк подання фізичними та юридичними особами пропозицій щодо цієї документації; протягом місяця після завершення розроблення відповідної містобудівної документації, місцевих правил забудови повідомляти через засоби масової інформації про місце їх розгляду, форми, місце і строк подання пропозицій (зауважень), порядок їх обговорення; оприлюднювати через засоби масової інформації рішення про затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови та змін до них, а також надання роз’яснень про їх зміст; інформувати про правові, економічні та екологічні наслідки планування території, а також про порядок врахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд, що оточують місце будівництва.
Як бачимо, право участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень у плануванні та забудові міст України споріднене з конституційним екологічним правом громадян на отримання екологічної інформації в цій сфері. Як слушно зазначає Шульга М.В., право доступу до екологічної інформації не є самоціллю. Воно нерозривно пов’язане з можливістю використання громадянами цієї інформації при прийнятті уповноваженими органами екологічно значимих рішень щодо забезпечення екологічної безпеки. Тільки при наявності в громадськості повної та достовірної екологічної інформації, громадськість може ефективно впливати на процес обговорення і прийняття екологічно значимих рішень.
Разом із тим на сьогоднішній день спостерігається невиконання уповноваженими органами своїх обов’язків щодо забезпечення реалізації екологічних прав громадськості при здійсненні планування та забудови міст нашої держави.
Наприклад, за повідомленнями засобів масової інформації київська влада не винесла на громадське обговорення Генеральний план міста Києва, який є основним містобудівним документом, хоча з моменту його затвердження Київрадою минуло вже 4 роки. Навіть більше – на документі з назвою «Генеральний план міста Києва до 2020 року» стоїть гриф «Таємно».
Генеральний план міста містить екологічну інформацію, яка має бути використана громадянами для здійснення свого права на участь в прийнятті екологічно значимих рішень у плануванні та забудові міст України, а засекречення такої інформації є порушенням норм ст. 50 Конституції України.
В сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України важливе місце займає інститут референдумів з питань, що мають екологічне значення. Основоположними правовими положеннями з досліджуваного питання виступають норми ст. 69 Конституції України, Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдум» від 3 липня 1991 року в редакції від 2 серпня 2001 року.
Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Як зазначається в ст. 4 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдум», предметом місцевого референдуму може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад та їх виконавчих органів.
Серед питань, які не виносяться на розгляд місцевими референдумами, пов’язаних з екологічною безпекою у плануванні та забудові міст немає. Отже, ми можемо зробити висновок, що містобудівна документація може виноситись для обговорення на місцевому референдумі, в тому числі, з метою з’ясування позиції населення міста щодо екологічної безпеки містобудівних рішень.
Для обговорення на референдумах екологічних проблем, що виникають при здійсненні планування та забудови міст, неабияке значення мають передбачені Законом України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» обмеження, а саме: на місцевий референдум можуть бути винесені лише питання, що відносяться до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць України (в даному випадку міст). Крім того, згідно п. 3 ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування» на місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.
У відповідності до п.е) ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадські природоохоронні об'єднання мають право виступати з ініціативою проведення місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки.
Місцева Рада народних депутатів також призначає місцевий референдум на вимогу депутатів, що становлять не менш як половину від загального складу Ради народних депутатів, або на вимогу, підписану однією десятою частиною громадян України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають право брати участь у референдумі.
Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень міських Рад, на території яких він проводиться, і не потребують будь-якого затвердження державними органами.
Провівши аналіз чинного законодавства України щодо участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень у плануванні та забудові міст нашої держави у формі громадського обговорення та місцевого референдуму, хотілося б зупинитися на тому, коли ж проводиться обговорення, а коли референдум і в чому полягає різниця між ними.
На нашу думку, громадське обговорення (публічне слухання або відкрите засідання) є більш вузьким волевиявленням, ніж місцевий референдум, адже в ньому приймають участь не всі громадяни, що проживають у межах міста. Громадське обговорення несе за собою менші правові наслідки, аніж місцевий референдум. Так, якщо підсумки референдуму є обов’язковими, то результати обговорення лише враховуються уповноваженими органами (або громадськості надається обґрунтована відмова у такому врахуванні). Отже, при здійсненні планування та забудови міст України місцеві референдуми виступають дієвим знаряддям безпосередньої демократії, що сприяють вирішенню екологічних проблем населення.
Громадськість може прийняти участь в прийнятті уповноваженими органами рішень, що мають екологічне значення у плануванні та забудові міст України також у формі участі в загальних зборах громадян за місцем проживання, які за ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.
У відповідності із Положенням «Про загальні збори громадян за місцем проживання», яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року, загальні збори громадян (далі – збори) скликаються за місцем проживання громадян (мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення) для обговорення найважливіших питань місцевого життя. Збори мають право звертатися з пропозиціями до відповідних Рад, державних органів, інших органів місцевого і регіонального самоврядування, керівників підприємств, організацій і установ, які зобов'язані розглянути ці пропозиції та інформувати у місячний строк про результати розгляду осіб або органи, за рішенням яких було скликано збори.