Звернемося, насамперед, до питання про співвідношення понять "соціальне забезпечення" і "соціальне страхування". Традиційно під соціальним забезпеченням розуміють сукупність суспільних відносин з розподілу позабюджетних фондів соціального страхування і перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволення потреб фізичних осіб у випадках втрати заробітку або трудового доходу, несення додаткових витрат по утриманню і вихованню дітей, підтримці інших членів сім’ї, які потребують догляду, відсутності засобів в обсязі прожиткового мінімуму з об’єктивних соціально значимих причин, тобто об’єктом соціального забезпечення визнаються матеріальні блага у виді пенсій, допомог, соціальних послуг тощо. У той же час, до поняття соціального забезпечення пропонується включати й інші об’єкти. Оскільки предметом цього дослідження є соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, для цілей його здійснення вирішення питання про віднесення до об’єктів соціального забезпечення інших соціальних благ (медичної допомоги, санаторно-курортного лікування і обслуговування, безплатної освіти тощо) не є принциповим. У зв’язку з цим дана проблема знаходиться за рамками дисертаційного дослідження.
Таким чином, праву на соціальне забезпечення властиві наступні характерні ознаки. По-перше, його об’єктом є матеріальні блага у виді грошових коштів (пенсій, допомог), пільг, соціальних послуг. По-друге, воно надається особам, які з об’єктивних, визнаних законодавством поважними, причин не можуть забезпечити собі і членам своєї сім’ї гідне існування. При цьому, як правильно вказує Л.І. Лазор, "в сучасних ринкових умовах соціальне забезпечення повинно поширюватися на працездатних громадян не тільки у випадках їх безробіття, але й за наявності інших поважних причин, що не дозволяють людині забезпечити себе в достатній мірі".
В наведеному традиційному визначенні соціального забезпечення враховано загальновизнаний поділ соціального забезпечення на дві організаційно-правові форми: загальнообов’язкове державне соціальне страхування та соціальне забезпечення за рахунок державного бюджету.
Відмінність між названими організаційно-правовими формами соціального забезпечення проводиться за наступними критеріями:
1) спосіб акумулювання коштів у фінансових джерелах, за рахунок яких надається соціальне забезпечення;
2) коло осіб, забезпечуваних за рахунок коштів певного фінансового джерела;
3) види забезпечення конкретних осіб за рахунок встановленого законом фінансового джерела;
4) система органів, що надають соціальне забезпечення [11, с. 12-14; 37, с. 81; 50, с. 42; 74, с. 16; 147, с. 17].
Отже, першою організаційно-правовою формою соціального забезпечення є загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Поняття загальнообов’язкового державного соціального страхування сформульоване на нормативному рівні. Так, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне страхування під ним розуміється система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Доктринальна характеристика загальнообов’язкового державного соціального страхування повною мірою дана С.М. Прилипком, який виділяє наступні його ознаки:
1) соціальне страхування фінансується за рахунок обов’язкових страхових внесків, які, звичайно, солідарно сплачують роботодавці та працівники при можливій участі держави у формі додаткових страхових внесків або дотацій за рахунок загальних податків;
2) обов’язкова участь усіх громадян з деякими винятками;
3) внески акумулюються в спеціальних фондах, за рахунок яких виплачуються допомоги і здійснюється підтримка;
4) соціальним страхуванням забезпечуються працівники у всіх випадках втрати ними заробітку в разі безробіття;
5) надлишки у фонді обов’язкового соціального страхування, не використані на сплату допомоги, інвестуються для розвитку економіки й одержання додаткового доходу;
6) особисті права на допомоги, визначені законодавством, гарантуються наявністю обліку страхових внесків без перевірки доходів або потреб застрахованої особи;
7) розмір внесків і допомоги часто залежить від того, скільки застрахований працівник заробляє або заробляв;
8) управління системою обов’язкового соціального страхування здійснюється на підставі соціального партнерства;
9) держава надає підвищенні соціальні гарантії застрахованим особам у системі соціального страхування.
Другою організаційно-правовою формою соціального забезпечення є забезпечення за рахунок коштів державного бюджету України. У теперішній час цю форму прийнято називати державною соціальною допомогою. Цей термін знайшов своє закріплення і в деяких нормативно-правових актах України. У той же час, в літературі була висловлена думка про те, що державна соціальна допомога є новою формою соціального забезпечення поряд із загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням з коштів державного бюджету.
Однак, не всі вчені розділяють цю думку. Противники визнання державної соціальної допомоги самостійною формою соціального забезпечення відзначають, що якщо фінансування певного виду соціального забезпечення здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, то воно відноситься до такої організаційно-правової форми соціального забезпечення, як соціальне забезпечення за рахунок асигнувань з державного бюджету [17, с. 13-14; 33, с. 83]. Такий висновок підтверджується і положеннями чинного законодавства України. Так, відповідно до статті 4 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", статті 11 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям", статті 16 Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам" покриття витрат на виплату всіх видів державної соціальної допомоги провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, у цьому дослідженні терміни "соціальне забезпечення з коштів державного бюджету України" та "державна соціальна допомога" будуть вживатися як тотожні.
Характерними рисами державної соціальної допомоги є:
1) вона фінансується за рахунок державного бюджету України;
2) надається, як правило, в адресному порядку, тобто у випадку потреби;
3) надається при настанні лише тих соціальних ризиків, які вказані в законі;
4) її метою є забезпечення достатнього рівня життя не нижче мінімального прожиткового рівня;
5) надається державою в особі органів соціального захисту населення.
Таким чином, загальновизнано розглядати соціальне забезпечення в якості родового поняття, а загальнообов’язкове державне соціальне страхуванні і соціальне забезпечення з Державного бюджету (державна соціальна допомога) в якості видових, тобто самостійних форм соціального забезпечення.
Однак, зустрічаються й інші думки про співвідношення понять "соціальне забезпечення" та "соціальне страхування". Так, наприклад, М.Ю. Федорова ототожнює соціальне забезпечення із забезпеченням з Державного бюджету (державною соціальною допомогою), у зв’язку з чим визначає соціальне забезпечення і соціальне страхування як самостійні організаційно-правові форми соціального захисту. Проте, вище вже було доведено, що соціальне забезпечення є загальним поняттям, а соціальне страхування і державна допомога частковими, тобто становлять собою два види одного родового явища.
Наступним питанням, яке необхідно розглянути, є співвідношення понять "соціальне забезпечення" і "соціальний захист". Це питання на сьогодні є дискусійним, в літературі висловлюються різні точки зору. Так, в розумінні О.Є. Мачульської поняття "соціальний захист" має два значення: широке і вузьке. Під соціальним захистом у широкому значенні вона розуміє діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, на виявлення і нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, а також на створення умов для її самовизначення і утвердження в житті. У вузькому ж значенні соціальний захист розглядається нею як сукупність законодавчо закріплених економічних і правових гарантій, що забезпечують дотримання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціально-прийнятного рівня життя. Виходячи з цього, О.Є. Мачульська стверджує, що система соціального забезпечення є складовою частиною системи соціального захисту: "крім соціального забезпечення, соціальний захист включає гарантії з охорони праці, здоров’я і навколишнього природного середовища, мінімальної оплати праці та інші заходи, необхідні для нормальної життєдіяльності людини і функціонування держави".
Інші вчені часто розглядають соціальний захист лише в якомусь одному значенні: вузькому чи широкому. Так, наприклад, В.Ш. Шайхатдінов розглядає його лише в широкому змісті і приходить до висновку, що його зміст становить діяльність держави та органів місцевого самоврядування, громадських організацій, а також підприємств щодо створення сприятливого для людини навколишнього середовища, охорони материнства і дитинства, надання допомоги сім’ї, професійної підготовки громадян, забезпечення зайнятості населення, охорони праці, регулювання заробітної плати і доходів населення, забезпечення громадян житлом, регулювання права власності громадян, матеріального обслуговуванню і забезпечення непрацездатних та інших громадян, які потребують соціальної підтримки. Таким чином, на його думку, соціальний захист є практичною діяльністю щодо реалізації основних напрямків соціальної політики. Натомість занадто вузько розглядає соціальний захист М.Ю. Федорова, на думку якої "в сучасних соціально-економічних умовах соціальний захист формується як система заходів, спрямованих на попередження соціально-ризикованих ситуацій, ліквідацію, компенсацію або мінімізацію їхніх наслідків за допомогою стабілізації і підвищення рівня життя з метою вільного розвитку людини, забезпечення її гідності і незалежності" [263, с. 15-17, 20-21]. Таким чином, під соціальним захистом М.Ю. Федорова розуміє виключно систему соціального забезпечення.