Отже, російські вчені соціальний захист часто розуміють як один з напрямків діяльності держави. Таке його розуміння обумовлене тим, що в статті 7 Конституції Російської Федерації цей термін розкриває сутність соціальної держави, визначаючи соціальний захист як один з напрямків її діяльності. У Конституції України ж термін "соціальний захист" вживається в контексті одного із соціально-економічних прав (частина 1 статті 46), тому в українській науковій літературі соціальний захист розглядається саме в цьому аспекті.
Так, наприклад, О. Чутчева прийшла до висновку про те, що природа права на соціальне забезпечення і права на соціальний захист різна. Перше право належить до другого покоління прав (соціально-економічних прав), друге відноситься до третього покоління прав, що належать людині в силу її приналежності до якої-небудь спільноти. Головна риса, що відрізняє право на соціальний захист від права на соціальне забезпечення, на її думку полягає в тому, що "реалізація права на соціальний захист зумовлює активність всього державно-організованого суспільства, а реалізація права на соціальне забезпечення – тільки державного апарата". В іншій роботі О. Чутчева виділяє два види соціального захисту – це, на її думку, обмежений і абсолютний. Обмежений захист – забезпечення всім членам суспільства гарантованого мінімуму рівня життя, захисту від важких фізичних втрат. Іншими словами, останній – це певний мінімум у їжі, житлі, одязі, гідний для підтримання здоров’я та працездатності. Даний вид соціального захисту є досяжним для всіх і не повинен розглядатися як привілей. Це – законна вимога кожного члена суспільства, яка є природним доповненням ринкової системи організації економічних відносин. Абсолютний соціальний захист є забезпеченням добробуту будь-якій особі або категорії громадян. Забезпечення державою цього виду захисту є, по суті, проведенням у життя "справедливої" винагороди, співвідносної із суб’єктивними достоїнствами людини (результатами і особливостями ії праці, досягненнями в галузі науки, заслугами перед Батьківщиною тощо), а не тільки з об’єктивними причинами, які визнаються суспільством соціально поважними. Це – забезпечення певної групи або соціальної верстви населення "заслугованим" або "відповідним" рівнем доходів.
Право на соціальний захист як самостійний елемент у системі прав і свобод людини і громадянина поряд з фізичними, особистими, політичними, економічними, гуманітарними правами виділяють автори одного з останніх вітчизняних підручників із загальної теорії держави та права. Однак, на відмінну від О. Чутчевої, вони право на соціальне забезпечення розглядають як підвид права на соціальний захист. Зокрема, зазначається, що: "до прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло". Іншими словами, відповідно до цієї точки зору право, на соціальний захист включає право на соціальне забезпечення і право на житло. На наш погляд, таке розуміння права на соціальний захист є занадто вузьким.
До іншого висновку прийшла Н. Стаховська. Досліджуючи проблему співвідношення названих понять, вона здійснила аналіз не тільки наукових праць з цієї проблеми, але й нормативно-правових актів, у яких вживається термін "соціальний захист", що дозволило їй зробити висновок про те, що він вживається для позначення найрізноманітніших понять, таких, наприклад, як різні види соціального забезпечення і соціального страхування населення, заходи з охорони праці, заходи для попередження масових захворювань тощо. Все це, створило підставу для висунення Н. Стаховською тези про те, що "сам законодавець, застосовуючи цей термін у численних нормативно-правових актах, не до кінця визначився в його значенні та конкретному змісті", і взагалі, "сам по собі термін "соціальний захист" не є вдалим для позначення правової категорії, оскільки позбавлений конкретного змісту", тому що всі ті явища, що вкладаються законодавцем до поняття "соціальний захист" цілком відповідають змістові поняття "соціальне забезпечення".
Деякі вчені намагаються розкрити термін "соціальний захист" за допомогою етимологічного аналізу слова "захист". Однак, незважаючи на однаковий підхід, вони приходять до різних висновків. Так, Н.Б. Болотіна прийшла до висновку про те, що "соціальний захист" і "соціальне забезпечення" – різні за змістом і цілями поняття. Соціальний захист – явище тимчасове, а його сутність – додаткові пільги, підвищені розміри соціальних допомог, пенсій (понад загальний рівень), особлива увага до тих суб’єктів, які найбільш вразливі на даному етапі суспільного розвитку. Соціальне забезпечення – традиційна функція будь-якої демократичної соціальної держави. Підставою для соціального забезпечення є соціальні ризики, тобто події, коли особа втрачає здоров’я, а також засоби для існування через незалежні від неї обставини, перелік яких вироблений світовою практикою, і держава зобов’язана надавати соціальне забезпечення в цих випадках. Соціальні ризики, при яких надається соціальний захист визначаються державою самостійно.
Натомість, І.В. Яковюк, порівнюючи значення слів "забезпечення", "гарантія", "захист" стверджує, що "соціальний захист – це діяльність, спрямована на запобігання певному порушенню соціально-економічних прав, на те, щоб зробити їх можливими, реально здійсненними або, інакше кажучи, це діяльність, що спрямована на гарантування прав цієї категорії осіб". Тобто, І.В. Яковюк, як і російські вчені, розглядає соціальний захист в якості одного з напрямків діяльності соціальної держави. При цьому, термін "соціальне забезпечення" ним не розкривається.
Вважаємо, що соціальний захист необхідно розглядати в широкому розумінні, як діяльність держави по створенню умов для реалізації соціально-економічних прав і їхнього захисту у випадку порушення. Таким чином, формулювання частини 1 статті 46 Конституції України занадто вузько розкриває зміст цього права. Якщо говорити про право на соціальний захист, то до нього необхідно включати не лише право на соціальне забезпечення, але й право на медичну допомогу і медичне страхування, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на освіту тощо. Іншими словами, якщо вважати за можливе існування права на соціальний захист, то воно повинно включати всю сукупність соціально-економічних прав людини і громадянина. Однак, у Конституції України немає норми, яка узагальнювала б громадянські та політичні права. Крім того, загальновизнаним є вживання терміна "соціально-економічні права" для позначення групи перерахованих вище прав. В тому змісті, який вкладається до терміну "соціальний захист" в статті 46 Конституції України, самого поняття "соціальне забезпечення" цілком достатньо для охоплення всіх його форм і видів.
Визнавши право соціальне забезпечення в якості одного з основних прав громадянина, держава поклала на себе певні зобов’язання, оскільки реалізація цього права можлива, як уже говорилося, лише за допомогою здійснення активної діяльності з її боку. Б.О. Кістяківський ще на початку ХХ століття писав, що "такі суб’єктивні права можуть бути здійснені тільки в державі майбутнього, яка не тільки створить відповідну організацію, але й визнає за собою обов’язок задовольняти суб’єктивні права цього роду". В даний час держава, про яку писав Б.О. Кістяківський, іменується соціальною державою. Саме тому для з’ясування механізму реалізації соціально-економічних прав громадянина уявляється за необхідне проведення дослідження соціального характеру держави, яке й буде здійснене у наступному підрозділі.
Література
людина захист право свобода страхування
1. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. – Т. V: Россия. Конец XIX – XX в. / Нац. обществ.-научн. фонд / Руководит. научн. проекта Г.Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1999. – 829 с.
2. Астрахан Е.И. Некоторые вопросы пенсионного правоотношения по советскому трудовому праву // Ученые записки. Вып. 14 / Глав. ред. С.Н. Братусь. – М.: ВЮЗИ, 1962. – С. 153 – 182.
3. Ачаркан В.А. Социально-правовая природа пособия на детей малообеспеченным семьям // Советское государство и право. – 1975. – № 10. – С. 34–41.
4. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 4–16.
5. Батыгин К.С.Пособия по государственному социальному страхованию. – М.: Юрид. лит., 1970. –128 с.
6. Батыгин К.С. Право социального обеспечения: Общая часть. – М.: АТиСо, 1998. – 317с.
7. Про Стратегію подолання бідності: Указ Президента України № 637/2001 від 15 серпня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 33. – Ст. 1525.
8. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Н.В. Варламова, В.В. Лазарев, В.В. Лапаева и др. Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 832 с.
9. Протас Е.В. Правовое регулирование социального обеспечения семей с детьми, имеющих детей, в условиях перехода к рыночной экономике. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М.: Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Верховном Совете РФ, 1992. – 22 с.
10. Протасов В.Н. Что и как регулирует право: Учебн. пособие – М.: Юристъ, 1995. – 96 с.