У деяких штатах є суди обмеженої юрисдикції: розглядають справи про нечисленні злочини. Ці суди іменуються муніципальними, поліцейськими. (14, с.568)
Своєрідною характерною рисою судової системи США стала наявність неофіційної "народної юстиції", яка зберігалася тривалий час. Одним з найбільш поширених її видів став "рух безпеки" - організовані народні самосуди над конокрадами, різного роду бандитами. Розквіт цього руху припав на середину ХІХ століття, коли виносилося до 700 смертних вироків. У другій половині цього ж століття виник рух "білих капюшонів", котрий зосереджувався на порушеннях не права, а моралі. Найбільш відомим із ни став "ку-клукс-клан". У ХХ ст. народна юстиція перестала існувати. (2, с.414)
Суть системи "стримувань і противаг" має певні характерні риси:
всі три гілки влади мають різні джерела формування;
всі органи державної влади мають різні терміни повноважень;
Конституція передбачила кожній з гілок влади можливість нейтралізувати узурпаторські спроби іншої гілки. (16, с. 197-198)
Принцип федералізму:
Федералізм має два виміри. "Вертикальний" федералізм характеризує відносини між штатами і федеральним урядом, а "горизонтальний", чи міжштатний - між окремими штатами. Історія вертикального федералізму - значною мірою історія посилення федеральної влади порівняно з владою штатів. Основним наслідком горизонтального федералізму є те, що значення кордонів між штатами дедалі зменшується. (1, с.26)
Структура уряду штату та його повноваження:
штатам не потрібно озиратись на федеральну Конституцію, щоб діяти чи створювати закони: вони мають владу і невід"ємні права окремих, незалежних, суверенних держав, тож можуть приймати будь-які закони, крім заборонених федеральною конституцією чи їхніми власними конституціями;
подібно до структури федерального уряду, конституції штатів визначають три гілки влади на чолі з губернатором штату та верховним судом штату. Законодавча система штатів двопалатна, і лише система штату Небраска - однопалатна. Глава виконавчої влади штату називається губернатором, а його заступник - віце-губернатором. Головний законодавчий орган називається законодавчим органом штату, або законодавчими зборами, а головний суд - верховним судом штату;
основними політичними підрозділами штату є округи і міста чи села. Усі ці рівні належать до категорії "місцевого" чи " муніципального врядування". Головною службовою особою виконавчої влади міста є мер, а його законодавчим органом - "міська рада". Прийняті містом закони називаються постановами, а не законодавчими актами. Вони чинні лише в межах міста. Окремої судової влади не існує, бо суди, які розглядають правопорушення в межах міста, в тому числі й порушення міських законів, входять до судової системи штату;
місцеві уряди забезпечують функціонування багатьох служб, необхідних для підтримки комунальної власності й міських центрів. Важливою функцією місцевих урядів є контроль за користуванням землею. Місцеві уряди також забезпечують роботу різних служб для потреб населення - каналізаційних, водопостачальних, з вивезення сміття, тощо. Основною ж функцією місцевих урядів є турбота про освіту. Місцеві уряди мають право оподатковувати прибутки, отримувати кошти для фінансування всіх цих програм. (1, с.27-28)
Але все-таки, маючи статус суверенних державних утворень, штати насправді не володіють усіма атрибутами суверенітету:
позбавлені зовнішньополітичних повноважень;
обмежена їх влада у фінансовій сфері;
жоден штат не має права змінити у себе форму правління, закріплену Конституцією США;
штати абсолютно позбавлені права на вихід з федерації. (16. с. 198)
Принцип судового конституційного нагляду:
Третім принципом політичної системи США є судовий конституційний нагляд. Його суть полягає у тому, що судді Верховного Суду мають право визначати недійсними закони конгресу і акти виконавчої влади. Такі рішення верховного суду є остаточними і обов"язковими для всіх державних органів. Конституційний нагляд перетворився на могутній засіб пристосування Конституції до зміни соціально-економічних умов життя суспільства. З іншого боку, це - знаряддя, за допомогою якого судова влада може впливати на законодавчу владу, виконавчі органи і політичний процес у цілому. (16, с. 199)
Відтоді як США являли собою купку малознатних колоній, розсіяних уздовж Атлантичного узбережжя, країна зазнала неабияких змін, перетворившись, за висловом політолога Бена Воттерберга, на " першу в світі універсальну націю" із 250 млн. населенням, де представлені практично всі національності та етнічні групи земної кулі. Це також країна, де теми і масштаб змін - економічних, культурних, демографічних і соціальних - не зменшуються з плином часу. Сполучені штати часто перебувають на авангарді модернізації та перетворень, які згодом відбуваються в інших країнах світу. До того ж США і надалі продовжують плекати ключові цінності, що своїм корінням сягають витоків нації. Йдеться передусім про несхитну віру у свободу особистості та демократію, відданість принципам економічного достатку і процвітання громадян країни. Неодмінною умовою існування сполучених штатів Америки залишається збереження та захист свободи, демократії і рівних можливостей для подальшого розквіту нації. (9, с.178)
Американці регулярно використовують свої демократичні права шляхом голосування на виборах та участі у політичних партіях та виборних кампаніях. Сьогодні у сполучених штатах існують дві великі політичні партії: Демократична та республіканська. Демократична партія, яка вийшла з партії Томаса Джефферсона, була сформована до 1800 року. Республіканська партія була створена у 1850-х роках Абрагамом Лінкольном та іншими діячами, які були противниками розширення рабства у нових штатах, які на той момент увійшли до Союзу.
Демократична партія вважається більш ліберальною партією, а Республіканська - більш консервативною. взагалі, демократи вважають, що уряд зобов"язаний забезпечувати соціальні та економічні програми для тих, кому вони потрібні.
Республіканці не обов"язково заперечують ці програми, але вважають їх занадто дорогими для платників податків. Республіканці більше зосереджені на заохоченні приватних підприємств, вважаючи, що міцний приватний сектор робить громадян менш залежними від уряду.
Обидві великі партії мають групи підтримки серед широких прошарків американців та охоплюють широкий спектр політичної думки. Члени і навіть обрані посадовці однієї партії не обов"язково погоджуються один з одним у кожному питанні. Американці не повинні бути членами політичної партії для того, щоб брати участь у голосуванні або щоб бути кандидатом на державну посаду без наданих партією грошей або учасників кампанії.
Невеликі політичні партії, вони іменуються "третіми партіями", - другорядні для Сполучених штатів, і їхні кандидати рідко вибираються на посади. Невеликі партії, однак, часто служать для привернення уваги до питань, які турбують виборців, але були проігноровані у політичному діалозі. коли це трапляється, одна або обидві великі партії можуть звернутися до цього питання, і тоді треті зникають.
На загальнонаціональному рівні вибори проводяться кожних два роки. Американці вільні щодо міри своєї участі в політичному процесі. Багато громадян активно беруть участь у ньому через волонтерську роботу на кандидатів, популяризацію певного питання або висування самих себе на посаду. Інші обмежують свою участь голосуванням у день виборів, дозволяючи своїй демократичній системі спокійно працювати та будучи впевненими у захисті своїх свобод. (6, с.37)
На рубежі 2002-2003 рр. США приступили до реалізації на Ширшому Близькому Сході широкомасштабної стратегії “просування демократії”. Центральне місце у її здійсненні відводилось Іраку. Суть політики США в Іраку полягає у тому, що арабську країну обрано як показовий полігон у реалізації зазначеної стратегії на Близькому і Середньому Сході. Трансформація Іраку за планами Вашингтона - це реалізація своєрідного пілотного проекту будівництва демократії й ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієї моделі на весь Близький і Середній Схід.
Обрання Іраку ключовою країною у розгортанні трансформаційних процесів на Близькому і Середньому Сході зумовлюється комплексом чинників. Американськими стратегами та аналітиками враховувалося винятково важливе стратегічне розташування Іраку в центрі Арабського світу, наявність колосальних запасів енергоресурсів, особлива роль цієї країни у політичній історії арабського народу та всього Близькосхідного регіону.
Однак протягом кількох років після скинення режиму С. Хусейна американці припустилися в Іраку численних серйозних промахів й помилок. Все це призвело у 2006 р. до різкого загострення ситуації в Іраку, коли країна, фактично, опинилась у стані громадянської війни, ситуація в країні почала виходити з під контролю. Як наслідок, Республіканська партія США зазнала нищівної поразки на проміжних виборах до Конгресу у листопаді 2006 р. На своїй першій прес-конференції за результатами виборів Дж. Буш був змушений визнати, що Ірак став головною причиною програшу республіканців на проміжних виборах і американська стратегія в Іраку потребує переосмислення.
10 січня 2007 р. американський президент виступив зі Зверненням до нації, в якому виклав основні положення нової стратегії США в Іраку, яка згодом отримала назву “Новий шлях вперед” (New Way Forward). Головна ідея цієї нової стратегії полягає у тому, що Сполучені Штати тимчасово йдуть на доволі значне збільшення своїх військ в Іраку, в першу чергу, у Багдаді (так званий “ривок” до Іраку), з тим, щоб надати можливість іракському уряду “отримати простір" для просування вперед у вирішенні назрілих питань національного примирення та стабілізації ситуації в країні.