Законодавство України в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, як система відповідних правових норм, є одним із основних елементів механізму організаційно-правового забезпечення екологічної безпеки у досліджуваній галузі*.
На сьогоднішній день чинне законодавство України в сфері забезпечення екологічної безпеки і, зокрема, екологічної безпеки у плануванні і забудові міст, перебуває, на думку дисертантки, в стані формування та розвитку і характеризується тим, що регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України здійснюється за допомогою різних за формою та галузевою спрямованістю законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів. На наш погляд, зазначені нормативно-правові акти складають відповідну розгалужену систему, об’єднану загальною метою правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.
Зазначимо, що за юридичною силою та у відповідності із суб’єктами правотворчості , які мають право приймати нормативні-правові акти, можна виділити Конституцію України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, закони України (у тому числі кодифіковані), постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інші нормативні акти міністерств і інших центральних органів виконавчої влади України, рішення місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні акти, акти територіальних громад, норми яких спрямовані на правове регулювання забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст в нашій державі .
За способом правового регулювання можна виділити матеріальні та процесуальні нормативно-правові акти в сфері забезпечення екологічної безпеки при плануванні та забудові міст України. Нормами матеріальних актів визначається правосуб’єктність, а також юридична відповідальність суб’єктів правовідносин екологічної безпеки в досліджуваній сфері. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права .
За галузевою спрямованістю виділяються нормативні акти, які за сферою дії належать до певної галузі права Так серед нормативно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, на наш погляд, можна виділити, зокрема, нормативно-правові акти еколого-правового спрямування, а також нормативно-правові акти містобудівного спрямування.
На думку дисертантки, найбільш повно викласти аналіз законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України можна, провівши класифікацію останнього за предметом правового регулювання. У зв’язку із зазначеним пропонуємо виділити наступні групи нормативно-правових актів України в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст:
1) нормативно-правові акти, які регулюють загальні засади забезпечення екологічної безпеки в Україні, як частини національної безпеки держави;
2) нормативно-правові акти, які регулюють відносини забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України;
3) нормативно-правові акти, якими визначається правовий статус органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України;
4) нормативно-правові акти (в тому числі кодифіковані), якими регулюються правові заходи юридичної відповідальності в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.
Вважаємо, що до першої групи слід віднести, перш за все, Конституцію України та Конституцію Автономної Республіки Крим. Згідно із положеннями ст. 3 Конституції України безпека людини визнається найвищою соціальною цінністю в нашій державі, поряд із такими одвічними цінностями як її життя, здоров¢я, честь, гідність і недоторканість.
Забезпечення безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, а також подолання наслідків Чорнобильської катастрофи і збереження генофонду українського народу у відповідності із ст.16 Конституції України покладається на державу і є її обов’язком. Цьому обов¢язку держави кореспондує, передбачене ст.50 Конституції України, право кожного на безпечне для життя і здоров¢я довкілля і відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас, зазначеною правовою нормою Конституції України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля та право на її поширення, а також встановлюється заборона на засекречення такої інформації. Як відомо, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже виступають вищими правовими гарантіями забезпечення екологічної безпеки в нашій державі.
Конституція Автономної Республіки Крим, прийнята 21 жовтня 1998 року, передбачає, що Автономна Республіка Крим розробляє і здійснює заходи і програми щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного балансу при використанні природних ресурсів на її території, а також комплекс заходів щодо оздоровлення навколишнього природного середовища, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Що стосується нормативно-правових актів України, які визначають загальні положення, вимоги та гарантії забезпечення екологічної безпеки, в тому числі, у плануванні та забудові міст, то до них, на нашу думку, можна віднести Закони України „Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 року, „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року з наступними змінами та доповненнями, „Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року (остання редакція віз 3 січня 2003 року).
Закон України „Про основи національної безпеки” серед пріоритетів національних інтересів України, що потребують захисту з боку держави визначає забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів (ст.6).
Важливою з позицій досліджуваної дисертанткою проблеми правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України норма, закріплена в ст.7 Закону, яка проголошує, що на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці в Україні в екологічній сфері є, зокрема, значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів. Відповідно до зазначеного Закону України з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці та, зокрема на забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина (в т.ч. екологічної безпеки та права на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище - Н.І.), радикальному поліпшенні екологічної ситуації. З метою ефективного здійснення державної політики з питань національної безпеки України в екологічній сфері вказаний Закон визначає серед основних напрямів такої політики, зокрема, стабілізацію та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону (ст.8).
Найповніше питання забезпечення екологічної безпеки, на думку дисертантки, відображені в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року, який на сьогоднішній день є базовим (рамковим) законом у системі екологічного законодавства. Основоположним, на думку дисертантки, в контексті досліджуваної в роботі теми є закріплення в ст.3 вказаного Закону принципу пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов¢язковості додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої (в тому числі і містобудівної) діяльності. Крім того, Закон закріпив принципи гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я, обов’язковості проведення екологічної експертизи тощо.
Важливим здобутком зазначеного закону слід визнати ті норми, які вперше в історії еколого-правового регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, серед яких і право на екологічну безпеку та, зокрема, право на безпечне для життя і здоров¢я навколишнє природне середовище (ст.9). Важливою гарантією реалізації цього права є норма, яка закріплює положення про те, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншими законодавчими актами України.
Важливо, на наш погляд, зазначити, що Закон чітко регламентує одне з основних завдань державної екологічної експертизи - визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища (ст.28). Серед об¢єктів, які підлягають екологічній експертизі, ст.27 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, зокрема, визначає проекти генеральних планів населених пунктів, схем районної планіровки та іншу передпланову і передпроектну документацію, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію підприємств та інших об¢єктів, що можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування.
Центральне місце у вищезазначеному Законі посідають норми, що регламентують систему заходів щодо забезпечення екологічної безпеки в Україні (ст.50-59). Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов¢язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст.50).