Поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини
Досліджуючи проблеми правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, слід, перш за все, виходити з того, що вони є різновидом більш широкого за обсягом поняття “правовідносини по соціальному забезпеченню”, які, в свою чергу, є різновидом правовідносин взагалі. Тому щодо їх співвідношення цілком застосовне правило про те, що в обсязі родового поняття завжди міститься обсяг видового поняття, але зміст родового поняття складає лише частину змісту видового поняття. Або, іншими словами, якщо родовому поняттю властива якась ознака, то цю ж ознаку ми обов’язково знаходимо у видовому понятті. Але не всі ознаки, властиві видовому поняттю, містяться в родовому понятті, оскільки окремі з них можуть бути властиві тільки йому. Тому правовідносинам по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини властиві ознаки як правовідносин взагалі, так і правовідносин по соціальному забезпеченню, як одного з видів правовідносин. У той же час, виділяючи правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини як самостійний вид правовідносин по соціальному забезпеченню, слід визнати наявність у них специфічних ознак. У зв’язку з цим, уявляється за доцільне визначити поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини на підставі попереднього аналізу ознак, властивих більш широким за змістом поняттям – правовідносин взагалі і правовідносини по соціальному забезпеченню, зокрема.
Визначення загального поняття правовідносин є предметом науки загальної теорії права. Над цією проблемою працювали такі відомі вчені як Р.О. Халфіна, С.Ф. Кечек’ян, Н.Г. Александров, Ю.Г. Ткаченко, С.С. Алексєєв, В.М. Протасов і багато інших. Традиційно правовідносини визначаються як урегульовані правом суспільні відносини, тобто як результат правового регулювання [1]. Однак, на даний час таке трактування все частіше зазнає критики. Так, В.М. Протасов вважає, що правові норми регулюють не суспільні відносини, а поведінку людей, що далеко не одне й те ж. Він розглядає правовідношення не як результат правового регулювання, а його засіб. С.С. Алексєєв визначає правовідношення як зв’язок між суб’єктами, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Не розглядаючи докладно всі концепції вчення про правовідносини, вважаємо за доцільне взяти за основу класичне визначення правовідносин як суспільних відносин, урегульованих нормами права [2], тобто як результату правового регулювання. При цьому в літературі вказується, що правовідношення – це складний юридичний зв’язок, що характеризується наступними елементами: суб’єктами, об’єктом та змістом (суб’єктивними правами і юридичними обов’язками суб’єктів стосовно об’єкта та одне одного) правовідносин. Крім того, у зв’язку з правовідносинами окремо досліджуються юридичні факти – обставини, з якими пов’язане життя правовідносин, їхній рух – виникнення, зміна та припинення.
Як вже відзначалося вище, оскільки правовідносини по соціальному забезпеченню є одним з видів правовідносин взагалі, то їм властиві ті ж самі ознаки, а точніше – ті ж самі елементи, що й правовідношенню взагалі. Отже, наведене вище визначення правовідносин буде повною мірою охоплювати і поняття правовідносин по соціальному забезпеченню. І хоча серед правовідносин по соціальному забезпеченню також виділяють різні їх види, однак як слушно відзначив І.В. Гущин “окремі відносини по соціальному забезпеченню і соціальному страхуванню, виявляючи специфічні особливості і відмінності, мають загальну природу, риси, властивості, сторони, характерні для вольових суспільних відносин по соціальному забезпеченню громадян у цілому”. Існування такої групи суспільних відносин дозволило В.С. Андрєєву зробити висновок про існування самостійної галузі права – права соціального забезпечення. Він запропонував відносити до предмета права соціального забезпечення ті суспільні відносини, які відповідають наступним критеріям: одним із суб’єктів цих відносин є громадянин, а іншим держава в особі її органів управління, наділених державою відповідними повноваженнями; відносини між цими суб’єктами носять аліментарний характер, причому зобов’язаною надавати відповідні види забезпечення виступає держава; за допомогою цих відносин здійснюється забезпечення за рахунок Фонду, коштів, що асигнуються на освіту та охорону здоров’я. О.Є. Мачульська відзначає, що названі В.С. Андрєєвим критерії зберігають свою наукову цінність і в сучасний період. У той же час окремі автори вказують на те, що така характеристика предмета даної галузі права не враховує тих об’єктивних змін, що відбулися за останні роки в системі соціального забезпечення в зв’язку з переходом від єдиної державної системи соціального забезпечення до двох основних організаційно-правових форм соціального забезпечення: соціального страхування (обов’язкового і добровільного) і державної соціальної допомоги і соціального обслуговування.
У зв’язку з цим, на наш погляд, постала нагальна необхідність дослідження ознак сучасних правовідносин по соціальному забезпеченню, з тим, щоб на цій підставі і з урахуванням попередніх досягнень науки права соціального забезпечення дати характеристику даних правовідносин, адекватну їх сучасному стану. І, слід відзначити, такі дослідження вже проводяться такими російськими вченими, як М.Ю. Федорова, О.Є. Мачульська, І.Р. Маматказін та інші. В Україні ці питання досліджувалися в публікаціях Н.Б. Болотіної, Л.І. Лазор, С.М. Прилипка, І.М. Стаховської, Б.І. Сташківа та інших авторів. Ґрунтуючись на результатах їх досліджень, а також враховуючи положення сучасної теорії держави та права, вважаємо за можливе визначити поняття правовідносин по соціальному забезпеченню через попередній аналіз їх ознак.
Першою ознакою правовідносин по соціальному забезпеченню є, як очевидно, їх майновий характер. Цей висновок випливає з того, що такі правовідносини складаються з приводу майнових благ (пенсії, допомоги, пільги тощо). Однак, на відмінну від інших майнових відносин, зокрема від майнових цивільних відносин, правовідносини по соціальному забезпеченню мають специфічні ознаки. Так, якщо цивільно-правові майнові відносини характеризуються еквівалентно-відплатним характером, то характер правовідносини по соціальному забезпеченню є соціально-аліментарними.
Термін “аліменти” широке використання одержав у сімейному праві і, у зв’язку з цим, деякі вчені висловлюються проти його вживання при характеристиці правовідносин по соціальному забезпеченню. Протилежної позиції дотримується В.С. Андрєєв, який визнаючи відмінність сімейних правовідносин і правовідносин по соціальному забезпеченню, вказував на однаковість їх суті: один суб’єкт зобов’язаний, повинен надати іншому забезпечення у випадку старості, інвалідності, неповноліття та в інших встановлених випадках без будь-якого зустрічного обов’язку відшкодувати надане. Саме тому, на його думку, термін “аліментарний” і з’явився в праві соціального забезпечення. Його перевага над термінами “безвідплатно”, “безеквівалентно”, робить висновок В.С. Андрєєв, полягає в тому, що останні вказують лише на одну частину аліментарного характеру правовідносин по соціальному забезпеченню, не підкреслюючи їх іншої частини: обов’язкового, а не подачкового (бо подачка теж безеквівалентна і безвідплатна) характеру забезпечення.
Дійсно, аліментні правовідносини в сімейному праві характеризуються сукупністю ознак, серед яких виділяють і безвідплатність. У той же час, безвідплатність є усього лише однією з восьми ознак, які характеризують аліментні правовідносини [7]. Деякі з цих ознак (наприклад, строго визначений суб’єктний склад, неможливість застосування строків позовної давності тощо) не властиві соціально-забезпечувальним правовідносинам. Разом з тим відомо, що відсутність хоча б однієї з ознак, які властиві певному явищу і вказуються в понятті про нього, приводить до зникнення даного явища і появи нового, відмінного від нього. Тому, на нашу думку, не можна вважати аліментарність характерною рисою соціально-забезпечувальних правовідносин. Ті складові, які традиційно вкладається до змісту аліментарності зазначених правовідносин (забезпечення надається безвідплатно, безеквівалентно і без яких-небудь зустрічних зобов’язань з боку забезпечуваного), повинні вважатися окремими ознаками майнових відносин у праві соціального забезпечення.
При цьому необхідно відзначити, що характеристика всіх правовідносин по соціальному забезпеченню як безоплатних повною мірою відповідала радянській системі соціального забезпечення. Однак, як відзначає О.Є. Мачульська, у зв’язку з тим, що “система фінансування соціального забезпечення … піддалася істотним перетворенням, не всі правовідносини зберегли аліментарну природу. Аліментарними в чистому виді залишаються лише правовідносини по наданню державної соціальної допомоги (в контексті роботи О.Є. Мачульскої під аліментарністю мається на увазі безоплатне надання утримання – О.П.)”.
Таке зауваження, на мій погляд, повною мірою є справедливим, поза як відносини, що складаються у зв’язку з загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, не відносяться до безоплатних, оскільки право на одержання соціальних виплат з Фонду виникає тільки в тому випадку, якщо фізична особа є застрахованою в системі загальнообов’язкового соціального страхування, а, отже, здійснює безпосередньо або опосередковано страхові внески.
Характеристика правовідносин по соціальному страхуванню як відплатних визнається багатьма вченим, які виходять з тої тези, що “всяке страхування є відплатним, і соціальне в тому числі” [1]. Однак відомо, що відплатні майнові відносини можуть бути як еквівалентними, так і нееквівалентними. Що ж до того, чи є правовідносини по соціальному страхуванню еквівалентно чи нееквівалентно відплатними, позиції правознавців розійшлися.