Правила про національний режим полягають у тому, що країна – учасниця Конвенції зобов'язана надавати громадянам іншої країни – учасниці Конвенції таку ж саму охорону, яку вона надає власним громадянам. Правова охорона, що надається Конвенцією, має поширюватися також і на громадян держав, які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають місце проживання або неефективне промислове чи торгове підприємство в країні, що є членом Конвенції.
Важливим є правило Конвенції про право пріоритету на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки тощо. Воно полягає в тому, що правильно оформлена заявка, подана в одній із країн – членів Конвенції протягом певного строку, передбачає при поданні цієї ж заявки в іншій країні – члені Паризького союзу визнання за такою заявкою пріоритету за першою поданою заявкою. Якщо заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку на цей же винахід чи інший об'єкт промислової власності в кілька країн – членів Паризького союзу, то він має право просити визнати за ним пріоритет в усіх країнах за першою поданою ним заявкою в першій країні – члені Паризького союзу. Тобто ці пізніше подані заявки будуть мати пріоритет стосовно тих заявок, які могли б бути подані в зазначений строк на такий же винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак тощо іншими особами. Однією з важливих переваг цього положення є те, що коли заявник забажає одержати охорону в кількох країнах, він не зобов'язаний подавати всі заявки одночасно, оскільки в його розпорядженні є 12 чи 6 місяців.
Конвенція встановила ряд загальних правил, яких мають дотримуватися всі її учасники.
Стосовно патентів. Патенти проголошено незалежними, тобто патент, виданий однією із країн – учасниць Конвенції, має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала. Видача патенту певною країною ніякою мірою не зобов'язує інші країни – учасниці Конвенції видавати такий само патент на такий само винахід. Для одержання правової охорони винаходу в певній конкретній країні необхідно подати заявку і одержати патент у цій країні. Проте якщо в одній із країн – учасниць Конвенції у видачі патенту буде відмовлено або виданий патент буде визнано недійсним, то цей юридичний факт сам по собі не зумовлює таких само дій в іншій країні – учасниці Конвенції. Винахідник має право бути названим як автор винаходу в патенті.
Важливим положенням Конвенції є правило, за яким у видачі патенту не може бути відмовлено чи виданий патент бути визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу або виробу, виробленого запатентованим способом, підпадає під заборону або обмеження, встановлені національним законодавством.
У разі невикористання запатентованого об'єкта промислової власності протягом строку, встановленого національним законодавством, кожна країна має право видати примусову ліцензію. Умови і порядок її видачі встановлюються національним законодавством.
Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки також визначаються національним законодавством кожної країни учасниці Конвенції. Тому не може бути відмовлено в реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною в іншій країні – учасниці Конвенції на тій підставі, що знак не зареєстрований в країні його походження. Припинення дії або анулювання реєстрації знака в одній із країн – учасниць Конвенції не зумовлює автоматично визнання реєстрації знака або припинення його чинності на цій підставі в інших країнах – учасницях Конвенції.
Якщо національним законодавством країни – учасниці Конвенції передбачаєтьсяобов'язкове використання знака, то в разі його невикористання реєстрація може бути анульована лише за впливом розумного строку.
Країни – учасниці Конвенції зобов'язані відмовляти в реєстрації і забороняти використання позначення, яке є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знака, що може і спричинити обман споживачів стосовно інших знаків.
Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації і забороняти використання таких знаків, які містять без відповідного на те дозволу державні емблеми, офіційні знаки та клейма контролю і гаранти. Це положення поширюється також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні найменування певних міжурядових організацій.
Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожній країні – учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробляється виріб в тій країні, де використано промисловий зразок.
Фірмові найменування підлягають правовій охороні в кожній країні – учасниці Конвенції без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації.
Кожна країна – учасниця Конвенції зобов'язана вживати відповідних заходів проти прямого чи побічного використання вказівок щодо походження продукту або стосовно виробника цього продукту, якщо вони не відповідають дійсності, вводять споживача в оману.
Країна – учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити ефективний захист від недобросовісноїконкуренції.
2.1.1 Патентування винаходу в іноземних державах
Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід до Установи та ненадходження до цієї особи протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки повідомлення про віднесення заявленого винаходу до державної таємниці.
За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу в іноземних державах раніше зазначеного строку. За подання клопотання сплачується збір.
Для того, щоб запатентувати винахід в іноземній державі необхідно визначити доцільність патентування винаходу та в яких саме державах Ви можете одержати патент.
Крім традиційної процедури, патентування винаходів в іноземних державах можна здійснити і за такими процедурами:
– згідно з договором про патентну кооперацію;
– згідно з вимогами Європейської патентної конвенції;
– згідно з Євразійською патентною конвенцією.
Відповідно до вибраної процедури необхідно здійснювати дії щодо:
– підготовки та подання заявок на видачу патентів у відповідні патентні відомства;
– сплати зборів за дії, пов'язані з діловодством заявок та одержанням патентів, а також оплати послуг патентних повірених;
– листування з адміністративними та судовими органами при виникненні спорів.
Патентування винаходу в іноземних державах за процедурою договору про патентну кооперацію
Процедура патентування винаходів згідно з Договором РСТ складається з двох етапів: міжнародної фази та національної фази.
Міжнародна фаза включає: подання міжнародної заявки, проведення пошуку, міжнародну публікацію та міжнародну попередню експертизу.
Національна фаза – це процедура розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були вказані та відібрані з урахуванням результатів міжнародного пошуку та міжнародної попередньої експертизи.
Міжнародна заявка складається відповідно до вимог, передбачених Договором РСТ та Інструкцією до нього. Вона повинна містити: заяву, опис винаходу, один або декілька пунктів формули, креслення та реферат. Заявники України можуть складати заявку російською або англійською мовою. Це залежить від виборузаявником міжнародного пошукового органу, яким є Федеральнийінститут промислової власності або ЄІІВ. Подається заявка в відомство. Українські заявники подають заявки до Установи.
Пріоритет міжнародної заявки встановлюється за датою подання міжнародної або за датою подання попередньої заявки.
Подання міжнародної заявки супроводжується сплатою мита на користь Міжнародного бюро ВОІВ, міжнародного пошукового органу та відомства.
Патентування винаходу за процедурою РСТ має ряд переваг:
– заявка подається українським заявником до Установи однією мовою;
– за результатами міжнародного пошуку можна вирішити питання стосовно доцільності подальшого патентування винаходу у визначених державах-учасницях, і тільки після одержання позитивного результату пошуку подавати заявки з їх перекладом до національних патентних відомств.
Недолік цієї процедури полягає у порівняно високій вартості, тому патентувати за процедурою РСТ доцільно лише тоді, коли патенти необхідно одержати не менш, ніж у чотирьох – п'яти державах. За цієї умови загальна вартість патентування буде меншою, ніж подання заявки в кожну окрему державу за традиційною процедурою.
До відома: На 1 травня 1998 р. учасниками Договору РСТ було 96 держав. Україна є учасницею Договору РСТ і в міжнародних заявках може бути як вказаною, так і вибраною державою.
Процедура одержання європейського патенту
Європейське патентне відомство приймає заявки, проводить експертизу та видає європейський патент на винахід, який має силу національного патенту на території кожної зазначеної у заяві держави. У заявці на європейський патент можуть вказуватись не всі, а лише деякі держави – учасниці Конвенції.
За вибором заявника заявка складається англійською, французькою або німецькою мовою. За заявкою проводиться експертиза за формальними ознаками, перевіряється сплата мита та дотримання вимог до оформлення заявки, призначається європейський патентний повірений, проводиться патентний пошук. Через 18 місяців заявка публікується разом із звітом про пошук. Заявнику надається тимчасова правова охорона від дати публікації відомостей про заявку в державах-учасницях ЄПК, що зазначені в опублікованій заявці.
Протягом шести місяців необхідно сплатити мито за експертизу заявки по суті. Якщо приймається рішення про видачу патенту, після сплати відповідного мита публікуються відомості про видачу європейського патенту.
Строк дії європейського патенту – 20 років від дати подання заявки.
Заявка на європейський патент може бути подана до ЄПВ в Мюнхені або до його філії в Гаазі, а також в національне патентне відомство. Подати заявку можна безпосередньо до ЄПВ або переслати поштою без участі патентного повіреного. Всі інші дії здійснюються тільки через європейського патентного повіреного.