Принцип адресності державної соціальної допомоги покладений в основу Закону “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”. Так, у преамбулі названого закону зафіксовано, що він “встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям у загальній системі соціального захисту”. Аналіз інших положень цього закону дає підставу прийти до висновку про те, що в більшості випадків право на одержання соціальної допомоги мають члени сім’ї, які не застраховані в системі загальнообов’язкового соціального страхування, а в деяких випадках – незалежно від застрахованості, у житті яких наступив соціальний ризик (народження дитини, вагітність і пологи, необхідність догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років тощо).
Таке положення є явним проявом патерналістської турботи про сім’ю з боку держави в той час, коли явно недостатньо коштів для підняття розміру допомог у зв’язку з народженням та вихованням дитини до мінімального прожиткового мінімуму. Цілком точно відзначено, що “патерналістська сімейна політика, орієнтована на розширення пасивних форм підтримки і допомоги навряд чи може бути забезпечена ресурсами в повному обсязі. Збільшення витрат на пасивну підтримку сім’ї не приводить до позитивних змін в становищі більшості сімей”. У цьому зв’язку назріла необхідність в реформуванні системи державної соціальної допомоги. Необхідно будувати систему державної соціальної допомоги з урахуванням принципу адресності.
При цьому сама адресність у літературі розуміється по-різному. Так, на думку Т.З. Герасиміва “зміст принципу адресності соціального забезпечення полягає в диференціації виконання соціальних функцій держави щодо різних груп населення та перерозподілі соціальних витрат держави на користь найбільш вразливих груп”. А. Гатвінський відзначає, що найчастіше адресність зводиться до оцінки і виділення найбільш нужденних сімей і надання їм матеріальної або грошової допомоги. При цьому більшість наукових дискусій спрямовано на уточнення механізмів оцінки потреби або порядку призначення і виплати допомоги. Однак, на його думку, адресність необхідно трактувати інакше, як пошук коштів для компенсацій соціальних ризиків конкретної сім’ї та активізації її внутрішнього ресурсу. Це забезпечення догляду за старими та інвалідами, забезпечення місць у дошкільних установах, виділення земельної ділянки, придбання устаткування для самозайнятості, літня праця підлітків, громадські роботи, гнучкий графік роботи для одиноких батьків. А ціль одна – забезпечити можливість зайнятості для працездатних членів сім’ї і професійні перспективи для дітей.
На наш погляд, зауваження А. Гатвінського є справедливим, однак у такий спосіб адресність необхідно розуміти щодо сімейної політики в цілому. Дійсно, і про це вже говорилося в цій роботі, соціальна політика, у тому числі й сімейна, повинні, насамперед, бути спрямовані на створення умов для самостійного забезпечення працездатними членами сім’ї гідного рівня життя. Коли ж мова йде про соціальне забезпечення, то це означає, неможливість з певних причин самостійного матеріального забезпечення працездатними членами сім’ї гідного рівня життя для себе і непрацездатних членів сім’ї. У цьому випадку, матеріальне забезпечення надається державою з метою забезпечення членам сім’ї гідний рівень життя. І саме таке матеріальне забезпечення у виді виплати допомог у зв’язку з народженням та вихованням дитини повинне надаватися в адресному порядку.
Тому під адресністю слід розуміти диференційований підхід у наданні допомог особам в залежності від певних критеріїв. Критерії, що повинні бути покладені в основу такої диференціації, достатньо точно названі С.М. Прилипком. На його думку до числа основних критеріїв відносяться:
а) урахування специфіки видів суспільно корисної діяльності (заходи для соціального захисту військовослужбовців, працівників внутрішніх справ, податкової поліції, суддів, державних службовців і ін.);
б) категорії забезпечуваних за рівнем достатку або за іншими критеріями (малозабезпечені громадяни, громадяни, які досягли 80-літнього віку, багатодітні та ін.). Тут адресність досягається за рахунок одержання такими громадянами додаткових пільг, безкоштовних або зі значною знижкою послуг, спеціальних допомог і компенсацій, призначених тільки для них.
Таким чином, правове регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини повинно здійснюватися на принципах загальності соціального забезпечення, гарантування соціальними допомогами гідного рівня життя, солідарності, субсидіарності, диференційованого підходу щодо соціального забезпечення у зв’язку з народженням та вихованням дитини та принципі адресності державної соціальної допомоги. При чому принципи субсидіарності та адресності характерні виключно для державної соціальної допомоги. Всі названі принципи мають бути закріплені на нормативному рівні, при чому не в якості декларацій, а в якості норм, на основі яких має будуватися все законодавство про соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, що стало б відображенням його цілісності та системності.
соціальний допомога дитина адресність
ЛІТЕРАТУРА
1. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.
2. Гражданское право: Учебник. В 2 т. Том І / В. С. Ем, И.А. Зенин, Н.И. Коваленко и др. Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: БЕК, 2000. – 816 с.
3. Гражданское право: Учебник. В 2 т. Том ІІ. Полутом 1 / В.В. Витрянский, В.С. Ем, И.А. Зенин и др. Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: БЕК, 2000. – 704 с.
4. Гражданское право: Учебник. Часть І / Н.Д. Егоров, И. В. Елисеев, А.А. Иванов и др. Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – 600 с.
5. Гражданское право: Учебник. Часть ІІІ / Е.Ю. Валявина, Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев и др. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1999. – 592 с.
6. Про затвердження Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України № 486/202/524/455/3370 від 15 листопада 2001 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – Ст. 272.
7. Про затвердження порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми: Постанова Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52. – Ст. 2365.