Слід зазначити, що мотив самоствердження в статевій сфері може виникнути у випадку знехтування жінкою чоловіка. Це зумовлює виникнення ще одного стимулу, щоб використовувати неповнолітніх для задоволення сексуальних потреб. Адже, ґвалтуючи дитину, «винна» особа повністю домінує над нею, тим самим самостверджується у власних очах (стає сильною особистістю).
На нашу думку, слід звернути увагу на існування захисних мотивів при вчиненні статевих злочинів щодо неповнолітніх. Ці мотиви пов’язані із зняттям і витісненням тяжких психотравмуючих переживань дитинства, пов’язаних із емоційним неприйняттям батьків, із їх моральними та фізичними приниженнями. Вище ми зазначали, який вплив здійснює сім'я на формування особистості досліджуваного злочинця. В таких випадках дитина, яка стала жертвою статевого злочину, виступає для злочинця символом тяжкого дитинства, який злочинець прагне знищити, щоб звільнитись від постійних переживань.
При розгляді мотивації у осіб, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, необхідно згадати дослідження, проведене О.О. Зайцевим. Він провів вивчення мотивації осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини. У молодшій і середній вікових групах обстежених переважав легковажно-безвідповідальний тип сексуальної мотивації – відповідно 29,2% і 42,5%. Такий тип є характерним для інфантильних особистостей з інтелектуальним зниженням і негативною соціальною аутоідентичністю. Демонстративні мотиви здійснення насильницького статевого акту визначено у 32,47%. У молодшій віковій групі головними встановлено мотив наслідування і пізнавальний мотив.
У старшій віковій групі помітно переважав агресивно-егоїстичний тип – 43,9%. Для них головним спонукальним мотивом скоєння сексуального злочину стало бажання принизити, підкорити жертву. В діях таких осіб лежить самоактуалізація в негативних, асоціальних формах прояву. Її формування відбувалося на тлі вираженої схильності до обвинувачення усіх навколо себе чи висування пояснень, що виправдовують влаcнукримінальну поведінку, а в наступному – до нездатності відчувати почуття провини. Особи з такою мотивацією брали участь тільки у групових злочинах. Це також підтверджує наше емпіричне дослідження, згідно з яким у 4,9% злочинців простежується тенденція до самовиправдання. На це вказують пояснення засуджених щодо того, чому вони вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх Серед зазначених пояснень: бажання задовольнити статеву пристрасть; винна сама неповнолітня потерпіла; помста; ревнощі.
О.О. Зайцев виділяє гомеостабілізуючий тип сексуальної мотивації, за якого сексуальне бажання поєднується з тяжким відчуттям, що порушує стан нервової урівноваженості, почуття дискомфорту, мотивом статевого акту при цьому є відновлення гомеостазу, тобто зняття сексуальної напруги. Сексуальні злочини з таким типом сексуальної мотивації були вчиненні військовослужбовцями термінової служби. Автор пояснює це сексуальною депривацією в умовах однорідного чоловічого колективу. Такий тип сексуальної мотивації визначається як неможливість нормального, соціально-прийнятого розв’язання проблем юнацької гіперсексуальності [6, с. 14–15].
Нами було зазначено, що до недавнього часу серед науковців існувала думка, що статеві злочини щодо неповнолітніх вчиняються особами з психічною патологією. Однак психіатри та психологи піддають критиці патологізацію таких злочинців. При цьому вони наголошують, що на сучасному етапі дослідження таких осіб більшість з них психічними розладами, які могли б вплинути на кримінальну відповідальність, не страждає. Виявлено, що тільки 5% осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, мають психічні розлади [7, с. 231].
Складність пізнання кримінально караної статевої поведінки не викликає сумніву. Однак, якщо раніше акцент робився на психічній невпорядкованості особистості злочинця, який вчиняв статевий злочин, то при досліджені злочинців, які вчинили статевий злочини щодо неповнолітнього, виявляється тенденція, згідно з якою більшість – 85% – осіб, які вчинили зазначені злочини, психічних відхилень не мали (були психічно здоровими). За нашим дослідженням, лише 1,5% осіб мали дефекти психіки, однак вони не виключали відповідальності за вчинене.
Отже, психологічна характеристика підтверджує висловлену нами у підрозділі 2.2. позицію, що досліджувана категорія злочинців уражена комплексом сваволі та ілюзій. Сваволя визначає поведінку злочинця задовольнити свої сексуальні потреби, використовуючи неповнолітніх. Будучи психічно здоровими, вони порушують встановлений порядок статевих відносин між людьми в суспільстві, тим самим ігноруючи природні закони, які визначають ці відносини.
Слід наголосити, що психологічні процеси дають можливість виявити ставлення людини до навколишнього середовища. Вони формують той чи інший феномен свідомості: неілюзорну або ілюзорну [7, с. 107]. З викладеного в даному підрозділі простежується, що на основі сформованої сваволі у осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, утворюється ілюзія, що задовольнити потреби в сфері статевих відносин можливо, використовуючи неповнолітніх.
психологічний злочинець статевий злочин
Література
1. Готін О.М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності / О.М. Готін. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 288 с.
2. Губанова О.В. Кримінологічна характеристика та запобігання згвалтуванню (на підставі матеріалів практики Автономної Республіки Крим): автореф. дис. на здобуття наук. Ступення канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.В. Губанова. – Сімферополь, 2008. – 21 с.
3. Губанова О.В. Кримінологічна характеристика та запобігання згвалтуванню (на підставі матеріалів практики Автономної Республіки Крим): дис. … канд. юрид. Наук: 12.00.08 / Губанова Олена Вікторівна. – Сінферополь, 2008. – 276 с.
4. Кримінальний кодексу України: [Науково-практичний коментар] / [ за ред.Мельника М.І., Хавронюка М.І.] – К.: Атіка, 2005. – 1064с.
5. Кримінальний кодексу України: [Науково-практичний коментар] / [під заг.ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка]. – К.: Дакор, 2008. – 1428с.
6. Кримінологічна віктимологія / [ Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін. ]; за заг. ред. проф. О.М. Джужі. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
7. Кримінологія: [підручник для студентів вищих навч. закладів] / [Джужа О.М., Кондратьєв Я.Ю., Кулик О.Г., Михайленко П.П. та ін. ] під ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
8. Кримінологія [підручник] / Під заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Прецедент, 2004. – 400 с.
9. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник] / [І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодед] за ред. проф. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 2003. – 352 с.
10. Личность преступника / [Н.Н. Кондрашков, Н.С. Лейкина, С.С.Степичев и др.] под. ред. В.Н. Кудрявцева, Г.М. Миньковського, А.Б. Сахарова. – М.: «Юрид. лит.», 1975. – 272 с.
11. Личность.Концепцииличности. – Режим доступу:http: // www.univer.omsk/su/omsk/socstuds/person/consepts.html.
12. Лукаш А.С. Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація та її попередження: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Лукаш Анастасія Сергіївна. – Х., 2007. – 226 с.
13. Мерлин В.С. Психология индивидуальности / В.С. Мерлин. – М.: изд-во «Институт практической психологии», Воронеж: НПО МОДЭК, 1996. – 448 с.